Пенсионная реформа: как демонтировать солидарную систему

У попередній колонці, яка спричинила таку бурхливу реакцію, я обґрунтував невідворотність переходу від систем pay-as-you-go до накопичувальних.

Нагадаю, що системи першого типу не передбачають утворення пенсійних активів, коштом яких виконуються пенсійні зобов'язання, тому вони закладають бомбу уповільненої дії під економіку України.

Я пишу це через 32 роки після катастрофи на Чорнобильській АЕС і хочу нагадати, що некомпетентні дії або рішення людей без освіти світового рівня можуть привести Україну до "економічного Чорнобиля".

Пропозиції Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, НКЦПФР, передбачають три стовпи — pillars — пенсійної системи.

Перший — солідарна система за типом pay-as-you-go.

Другий — обов'язкова накопичувальна система у вигляді державного DC-фонду з обмеженнями, притаманними DB-фонду.

Третій — добровільна накопичувальна система. Він може бути реалізований як комбінація недержавних DB-фондів та DC-фондів.

НКЦПФР пропонує зберегти перший стовп та додати другий, починаючи з 2% відрахувань від оплати праці та збільшуючи ці відрахування десь до 15%. Це еквівалентно підвищенню податкового навантаження. Чи виправдано це?

Річ у тім, що Україна має єдину суттєву конкурентну перевагу у сучасному світі — комбінацію дешевої праці та короткого логістичного плеча.

Якщо ми обкладемо працівника податком на доходи у розмірі 19,5%, 15-відсотковим внеском у другий стовп, який не обкладається податком, і збережемо 22% ЄСВ, левова частка якого — внески до першого стовпа пенсійної системи, то загальне навантаження на повну оплату праці, gross salary, становитиме 43,9%.

Таке велике податкове навантаження або зробить Україну нецікавою для відкриття бізнесу в країні чи перенесення бізнесу до неї, або унеможливить зростання чистої оплати праці, net salary, до рівня, що бодай наближається до країн ЄС.

Висновок: механічне додавання другого стовпа пенсійної системи до першого підриває конкурентоспроможність України та не може вважатися доцільним.

Реалізація першого стовпа пенсійної системи за типом pay-as-you-go, як показано вище, неприпустима. Отже, потрібно або докапіталізувати його так, щоб пенсійні активи відповідали пенсійним зобов'язанням, або демонтувати цей стовп.

Щодо докапіталізації. Виходячи з видатків Пенсійного фондуу розмірі 280 млрд грн або 10,8 млрд дол, реальної дохідності 4,2% та середнього розміру пенсії на нескінченості, тобто використавши формулу perpetuity, отримаємо 257 млрд дол.

Фонд CalPERS для виплати 21,4 млрд дол щорічно потребуєактивів на 480 млрд дол. Для виплати українських 10,8 млрд дол йому б знадобилися активи на 242 млрд дол. Це дозволяє оцінити потрібну базу активів Пенсійного фонду України 240-260 млрд дол, і це за середньої солідарної пенсії лише 75 дол на місяць.

Чи може держава Україна, яка фактично має ці пенсійні зобов'язання, докапіталізувати перший стовп пенсійної систему на 240-260 млрд дол? Розгляньмо шлях докапіталізації завдяки приватизації.

Номінальний ВВП України — 2,98 трлн грн або 114 млрд дол. Якщо державна часткав економіці — 25%, тоді додана вартість завдяки державним підприємствам не перевищує 28,7 млрд дол, а додана вартість зазвичай більша, ніж EBITDA.

Візьмімо для України оптимістичний мультиплікатор EV/EBITDA 6x. Тоді держава від повної приватизації отримає не більше 172 млрд дол, що менше за потрібний рівень докапіталізації. Реально Україна не має таких активів, щоб капіталізувати перший стовп, тому висновок такий: докапіталізувати не можна, слід демонтувати.

Демонтаж солідарної системи не слід розуміти як відмову держави від пенсійних зобов'язань перед поточними вкладниками. Це було б нечесно та несправедливо щодо осіб, які робили пенсійні внески протягом багатьох років.

Я пропоную для демонтажу обрати строк 40 років. Це достатній період для того, щоб ті, хто тільки почитає працювати, зробили достатньо пенсійних накопичень і не сподівалися на солідарну пенсію. Існують два підходи до того, що робити протягом цих 40 років, умовно назву їх лібертаріанським та поміркованим.

Перший передбачає ліквідацію ПФ і прийняття державою пенсійних зобов'язань на себе, як у Грузії, але ці зобов'язання будуть виконуватися лише 40 років.

Другий передбачає поступове заміщення у структурі ЄСВ внесків у перший стовп внесками у другий стовп. Через 40 років перший стовп можна буде ліквідувати. Усі пенсіонери матимуть достатньо накопичень у другому та третьому стовпах.

Обидва підходи, звісно, можливі лише разом з великою приватизацією, але вони потребуватимуть меншої суми, ніж наведена вище оцінка повної докапіталізації солідарної системи за умови її збереження — 240-260 млрд дол.

На період демонтажу першого стовпа також потрібно зробити його більш простим і прозорим. Зокрема, доцільно прибрати всі складні системи стажу та коефіцієнтів.

Оскільки пенсійні зобов'язання визначаються загальним розміром пенсійних внесків, скорегованих на індекс інфляції, то і суми пенсій повинні визначатися лише розміром внесків за весь період персоналізованого обліку.

Оскільки у нас напевно будуть обмеження на загальну суму виплат кожного року, то ця сума повинна розподілятися між усіма отримувачами пенсій пропорційно до згаданої вище суми внесків кожної особи.

Другий стовп НКЦПФР пропонує реалізувати через єдиний державний накопичувальний ПФ, який найматиме компанії з управління пенсійними активами. Це має сенс лише для забезпечення державних гарантій пенсійних накопичень, але під час впровадження другого стовпа слід врахувати низку нюансів.

Перший нюанс — розподіл активів пенсійних фондів. Інвестиційні менеджери знають поняття risk exposure. Так, якщо ви працюєте у нафтогазовій галузі, то ваші поточні доходи залежать від успішності цих компаній. Тому при інвестуванні потрібно вкладати кошти у галузі, які щонайменше корелюють з нафтогазовою, щоб не втратити водночас і в оплаті праці, і в інвестиційній дохідності.

У випадку з пенсійними фондами усі поточні надходження від українців мають 100% risk exposure на Україну, тому грамотні інвестиційні менеджери повинні вкладати активи таких фондів за межами України.

Другий нюанс — яких інвестиційних менеджерів залучати. Заміщення солідарної пенсійної системи накопичувальною не змінить оцінки її капіталізації. Тобто загальні пенсійні активи повинні становити 240-260 млрд дол за середньої пенсії 75 дол, а за середньої пенсії 300 дол це буде 1 трлн дол.

Навіть якщо поділити ці кошти між 10-20 компаніями-менеджерами, все одно розмір активів буде набагато більшим за ті, якими керують українські менеджери. Тому без залучення великих іноземних гравців нам не обійтися.

Третій нюанс — не можна ухвалювати рішення щодо залучення тих чи інших менеджерів виходячи лише з дохідності. Це стимулюватиме надмірне прийняття ризиків задля отримання нових активів. Потрібно обирати менеджерів за співвідношенням дохідності та ризику, норма Шарпа, показниками відносного ризику, похибка стеження, та ризику у хвості розподілу, CVaR.