Три вопроса к Абромавичусу, или Реформаторы не считают в штуках

Пане Абромавічус, ви часом не задумувались про відставку?

Підконтрольне міністерство вам не потрібне, ви не раз обіцяли його ліквідувати, а уявлення про реформи маєте механістичні та хибні.

Щоб не бути голослівним, проаналізуймо один із слайдів вашої презентації з недавнього засідання Національної ради реформ.

Дерегуляція

У ній ви стверджуєте, що просте скорочення кількості регуляторних норм автоматично призводить до зростання економіки. Так, у Південній Кореї за вашою версією, скасування регуляторних норм на 49% і спрощення на 22% дало зростання ВВП на 4,4%, стався майже економічний бум.

Якби зробили 45% і 20%, то, мабуть, нічого не сталося б, чи не так? Скоріше за все, ви не знайомилися з досвідом Кореї, на який посилаєтеся. А треба було б.

Економіка Кореї до старту реформ у 1960-х роках базувалася на неефективному сільському господарстві та легкій промисловості. До речі, це те, що ви пропонуєте залишити українському народу, провівши повну деіндустріалізацію.

Але з 1970-х років за рахунок застосування політики інтервенціонізму, тобто активної накачки пріоритетних секторів грошима і державною підтримкою, а також дешевої робочої сили головний акцент змістився на виробництво сталі і автомобільну промисловість. А експорт став головним чинником зростання.

За рахунок зовнішніх ринків вдалося добитися підвищення рівня конкурентоспроможності продукції. Тому протягом 15 років зростання ВВП, як правило, перевищувало 10%, а промисловості - сягало 50%.

Спад ВВП у 1980 році - мінус 1,5% - продемонстрував необхідність структурних змін в економіці. Саме тоді, пане міністре, а не в 1998 році, відбувалася серйозна лібералізація в промисловості і торгівлі. Однак вона не була самоціллю. Лібералізація символізувала перехід у нову фазу розвитку - інноваційну економіку.

Змінилися стратегічні напрямки, і вся сила державної уваги покинула попередні металоємні сектори. Вона сконцентрувалася на електроніці, напівпровідниках та інформаційних технологіях. Тому, як бачите, я прихильник лібералізації не менший, аніж ви, але до чого тут ваші розмови про скорочення "регуляторки"?

Скорочення видатків бюджету

З якогось дива ви вирішили, що скорочення видатків в Україні і Кореї мають спільне коріння. Ви про це не знаєте, але в 1980 році корейський уряд в боротьбі з інфляцією суттєво скоротив видатки бюджету та обмежив втручання в економіку - після 20 років потужних бюджетних інтервенцій і зростання ВВП на 5-15% щорічно.

Це була інфляція занадто швидкого розвитку, а не стагфляція, як в Україні. Пане міністре, йшлося про перегріту, насичену грошами економіку, яку треба було остудити, направивши кошти в інші стратегічні сектори, а не про відмову від впливу на економіку.

Причини кризи

Ви маніпулюєте цифрами щодо періоду після кризи 1997 року. Нагадаю: це був рік тяжкої фінансової кризи в Кореї, що мало не призвела до суверенного дефолту.

Міністр економіки Айварас Абромавичус. Фото УП

Спричинили її не внутрішні фактори і зростання світових цін на енергоносії, як це було в 1980 році, а падіння фінансових ринків у Південно-східній Азії. Гонконг, де корейські компанії і банки здійснювали велику частку своїх запозичень, терміново повертав усі вкладені кошти назад для рятунку власної фінансової системи.

Схожа ситуація начебто має місце в Україні. Ми теж стоїмо на порозі дефолту, яким нас лякають ледь не кожного дня. Однак причини, які спричиняють дефіцити платіжного рахунку в Україні-2015 і Кореї-1997, діаметрально протилежні.

Річ у тім, що в 1990-ті роки Корея увійшла в фазу бурхливого розвитку глобального масштабу. Чеболи - великі корпорації, на які з початку індустріалізації опиралася держава, стали світовими гравцями і продовжували глобальну експансію.

Вони розвивалися, створюючи заводи та інвестуючи за рахунок запозичень. Саме тому в 1997 році, після початку згортання фінансових ринків, багато чеболів перестали виконувати фінансові зобов'язання і попросили допомоги в уряду.

Наприкінці 1997 року була укладена угода з МВФ про фінансування боргів, яка, однак, не зупинила відтік інвестицій. Тому Корея звернулася до свого вірного друга - США, які і врятували ситуацію, змусивши МВФ і країни G7 на 95% реструктуризувати борг та надати короткі кредити для недопущення дефолту.

Післякризові заходи корейського уряду, зазначені в презентації Абромавічуса без будь-яких пояснень, просто у відсотковому "скороченні "регуляторки" у 1998-2002 роках", заслуговують окремої уваги. Повчитись є чому.

1. Реформа з підсилення юридичної системи і регуляторної інфраструктури, яка передбачала створення додаткового державного органу для контролю банків.

2. Реформи з відновлення фінансового сектора - під наглядом МВФ ліквідація ненадійних банківських установ, розкриття інформації про власників, робота з поганими кредитами шляхом їх концентрації в окремому "поганому банку".

Філігранна робота уряду Кореї дозволила, незважаючи на жорсткий контроль МВФ, домовитися про фінансування промисловості за рахунок емісії. При цьому чеболи уряд не рятував, бо вони працювали у старих секторах економіки. Кошти пішли на нові пріоритети - в інновації.

3. Реформи для покращення стабільності платіжного балансу. Це, мабуть, той розділ, який мав на увазі міністр, коли писав про 49-відсоткове скорочення регуляторних актів.

Згідно з рекомендаціями МВФ, Корея протягом 1998-2002 років перейшла на вільне курсоутворення, зняла більшість обмежень на злиття і поглинання. Відома нелюбов "азійських тигрів" до неконтрольованого капіталу, але настав час пускати іноземців.

Південна Корея. Фото Олега Кир’янова

Відбулася також суттєва лібералізація доступу іноземного капіталу на корейські біржі, розширилися можливості з придбання державних цінних паперів. Як результат - суттєво виріс обсяг операцій на фондових ринках Кореї, а в останні роки уряд все менше втручається в фінансовий ринок.

4. Скасування заборон іноземцям на купівлю і володіння нерухомістю і землею - аналогічна історія, що й стосовно купівлі корпорацій та акцій. Забезпечивши за десятки років зростання високу капіталізацію компаній, їх дорого продавали - непоганий вихід з кризи.

5. Дозвіл іноземцям володіти корейськими банками, покращення управління банками та підвищення прав міноритарних акціонерів Результати - до середини 2003 року було реформовано 787 неспроможних інституцій - 37,5% від загальної кількості (продано або ліквідовано). Всі інші суттєво покращили свої показники.

Наостанок зазначу, що дерегуляція по-корейськи полягала також у відкритті внутрішнього товарного ринку. Коли я згадував про вірного друга Кореї - США, то мав на увазі, що ця дружба перед загрозою дефолту була дещо корислива.

В обмін на фінансову допомогу і глобальний тиск на партнерів по G7 США отримали суттєве зниження бар'єрів для входження на ринок Кореї, який, як і японський, традиційно вміло закривався від імпортних постачальників.

Пане міністре, продовжувати перелік ефективних дій урядів різних країн можна довго. Але це не буде підрахунок на калькуляторі кількості скасованих регуляторних актів, як це робите ви. Це буде опис цікавих, часто новаторських дій у співпраці з тим "страшним" МВФ, яким український уряд залякує українців.

Серед цих дій буде певна кількість регулювання і якась - дерегулювання. Реформатори не рахують дії у штуках, а аналізують їх ефективність.

Не маніпулюйте свідомістю людей, переконуючи, що робите ефективні реформи. Можливо, поступіться місцем тим, хто зможе використовувати світовий досвід, до якого ви так часто апелюєте, для успішного розвитку.

* * *

На головній фото "Кореспондент"

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.