Арсеній Яценюк: вождь без індіанців

"Економічна правда" разом з відповідями кандидатів у президенти продовжує публікувати редакційний аналіз позицій кандидатів з економічних питань.

У першій частині матеріалу аналізуються висловлювання Арсенія Яценюка щодо бюджетної політики та банківського сектора.

Аналіз відповідей кандидата стосовно інших секторів економіки читайте згодом.

У 2004 році, коли вся країна була втягнута у політичне протистояння, економіка України опинилася за крок від глибокої прірви.

Маститі керівники держави за покликом президента "пішли на фронт", переклавши відповідальність за ситуацію в країні на третіх осіб. Так молодий та ще нікому не відомий банкір Арсеній Яценюк випадково опинився біля керма головного монетарного відомства країни.

Прийнявши ряд простих оперативних рішень, він зумів зберегти банківську систему від розвалу, чого не вдалося його наступникові.

Різниця між двома керівниками НБУ полягає не стільки у фаховості - нинішній глава Нацбанку має більший досвід, а в тому, що у 2008 році Володимир Стельмах, очевидно, більше думав про пенсію, тоді як Арсеній Яценюк - про банківську систему.

І як би не зіпсував Арсеній Яценюк свій імідж відверто невдалою кампанією 2009 року, він залишається серед числа вкрай обмеженої кількості кандидатів у президенти, які можуть сказати, що вони вже щось зробили для цієї країни.

Блок 1. Бюджетна політика і політика держборгу

На відміну від політичної тематики, на економічні питання Арсеній Яценюк відповідає чітко. Так, стосовно фіскальної політики він резонно відзначає: "Податкова система є фіскальною, хоча за суттю своєю має бути стимулюючою".

І хоча це доволі банальний принцип нормальної податкової системи, українська влада упродовж 18 років бачить у ній лише фіскальний потенціал.

Іншими словами, український уряд максимально зосереджений на тому, щоб максимізувати надходження до бюджету, а не стимулювати розвиток економіки, який згодом приведе до збільшення доходів бюджету.

Проблема, очевидно, криється не у "відсталості" українських урядовців, а у надто частій їх ротації.

Коли уряд знає, що не зможе працювати більше року, то для укріплення своїх позицій він зосереджується на реалізації короткострокових завдань. Якби Кабмін мав упевненість, що діятиме п'ять років, то і працював би на перспективу.

Водночас, досить неоднозначними є пропозиції Арсенія Яценюка щодо збільшення надходжень до бюджету. Він обіцяє повернути під контроль держави всі надприбуткові сектори - газ, нафту та алкоголь і за рахунок цього - максимально спростити та зменшити податки для малого підприємництва.

Теза про націоналізацію високодохідних секторів промисловості не нова, але досить дивно чути її від Арсенія Яценюка, який позиціонує себе як адепт ринкової економіки. До слова, крім нього, такі ідеї традиційно пропагує Петро Симоненко.

Цікаво було б почути, які саме податки пропонує зменшити кандидат в президенти. Наразі СПД і так платять лише 200 гривень на місяць, а значна частина з них просто відмиває кошти.

До слова, в Україні нараховується 2,4 мільйона СПД - фізичних осіб, що свідчить або про колосальний підприємницький хист українців, або про те, що таким чином країна мінімізує сплату податків.

Ідея індустріалізації країни є, швидше, піаром, у який Арсеній Яценюк свято вірить. Держава не зможе бути ефективним інвестором, доки не зменшить обсяг корупції та тіньової економіки. А цій тематиці кандидат якраз приділяє надто мало уваги.

Яценюк також уникає конкретних відповідей стосовно питань боргової політики та пріоритетів бюджетного фінансування. Він намагається простими словами донести суть проблеми до громадян, проте недооцінює ступінь їх економічної грамотності. Крім того, в залежності від ситуації він кардинально змінює свої погляди.

Як приклад варто назвати питання іноземних інвестицій. З одного боку, Арсеній Яценюк вважає їх одним із локомотивів індустріалізації, з іншого - критикує уряд за збільшення зовнішнього боргу, в тому числі і корпоративного.

Іноземні інвестиції у платіжному балансі відображаються як боргові зобов'язання. Отже, такі тези варто уточнювати та обґрунтовувати, бо, з технічної точки зору, промислові інвестиції будуть призводити до збільшення зовнішніх боргів, які Арсеній Яценюк пропонує стримувати.

Варто відзначити, що кандидат здобув популярність як фаховий економіст. Зміна іміджу на "молодого політика" була не зовсім вдалою ідеєю. Останнім часом з вуст Арсенія Яценюка лунає все більше популізму та все менше дієвих економічних пропозицій, що відвертає від нього освідченні прошарки населення.

Блок 2. Банківський сектор

Політику Арсенія Яценюка щодо банківської системи аналізувати легше, ніж позиції усіх інших кандидатів у президенти: його дії більш промовисті, ніж слова.

У 2004 році, у розпал фінансової кризи, офіційний керівник НБУ Сергій Тігіпко пішов на вибори і фактично кинув Нацбанк і всю систему на молодого заступника.

Той не схибив. Банкіри вдячні Яценюку за прийняття відомої постанови №576. Через чотири роки Нацбанк боротиметься з новою кризою, використовуючи багато методів, відпрацьованих ще 2004 року.

Правда, чимало банкірів незадоволені Арсенієм Яценюком. За їхніми словами, він міг обіцяти, але виконував обіцяне не завжди. Домовитися з ним було важко.

У 2005 році на посаду глави центробанку повернувся Володимир Стельмах, і "вирішувати питання" знову стало легко. Він бере на себе зобов'язання і тримає слово. За це банкіри готові багато що вибачати голові НБУ.

Трохи більше року тому Арсеній Яценюк випустив книгу "Банківська таємниця часів помаранчевої революції". У ній було докладно описано, як виникла і була подолана криза 2004 року. Видання також містить погляди Яценюка. Дивно, але при цьому кандидат не відповів на питання "Економічної правди".

Загалом, Арсенія Яценюка можна охарактеризувати як "ліберального монетариста з сильним ухилом до посилення ролі держави".

Від лібералізму - переконання у тому, що Нацбанк повинен бути повністю незалежним. Звідти ж - прагнення жорстко карати за всі можливі порушення фінансового законодавства.

Дуже практичний момент застосування ліберальних теорій - прагнення робити всі проекти через банки. У багатьох країнах так діють хоча б для того, аби уникнути розкрадання грошей.

Дивно, але Арсеній Яценюк паралельно сповідує абсолютно протилежні погляди. Можна навіть назвати їх неокейнсіанськими.

Судячи з останніх заяв, він є прихильником сильної ролі держави. У рамках цієї моделі Яценюк прагне фінансувати важливі програми за рахунок держбанків і цільового рефінансування НБУ.

У кандидата вже є подібний досвід. У 2003 році Нацбанк організував фінансування будівництва дороги "Київ-Одеса", а також добудову енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській атомних електростанціях.

Очевидно, що ця схема буде застосовуватися для масштабної перебудови економіки в рамках "нової індустріалізації", яку так активно рекламує кандидат.

З тієї ж серії - ідея компенсувати через бюджет процентні ставки за кредитами малому та середньому бізнесу. Не можна сказати, що це ідея Арсенія Яценюка, але абсолютно очевидно - він би використав усі можливості для цільового фінансування великих програм.

Найголовніше питання до кандидата: як він збирається усе це втілювати? У країні, де корупція проїла все і наскрізь, він хоче знайти тисячі людей, які погодяться обіймати відповідальні посади і при цьому не красти. Це фантастика.

Якщо Арсеній Яценюк створить таку бойову групу і зуміє втілити хоча б якісь ідеї, йому не буде ціни. А до тих пір його ідеї залишаться лише черговою програмою чергового кандидата в президенти.

Один банкір каже: "Багато вождів - жодного індіанця". Це про Яценюка.

Блок 3. Фондовий ринок

Позиції кандидата щодо цього сектора, очевидно, формувалися під впливом недавнього припливу інвесторів і бурхливого ралі на українському фондовому ринку.

Справді, вітчизняний ринок за своєю активністю значно випередив реальну економічну ситуацію в країні, що стало явним в умовах кризи.

Найбільше інвестори постраждали від відсутності конкурентного ціноутворення, при якому інвестор міг би продати папери за поточними цінами і уникнути подальших втрат.

Бажання Арсенія Яценюка розвивати все step by step говорить про те, що першочерговими завданнями є вирішення проблем реального сектора, а також базова підготовка фондового ринку до майбутніх етапів його розвитку.

Автори: Олексій Молдован, Сергій Лямець, Віктор Петрусь