Зрідження природного газу з моменту найбільшого російсько-українського газового конфлікту країни Європи розглядають як панацею проти залежності від російського постачальника та українського транзиту.

Зокрема, наявність терміналу прийому зрідженого газу дозволила Греції спокійніше пережити минулу зиму завдяки поставкам з Алжиру.

Тепер у Європі споруджуються великі потужності з прийому зрідженого газу, та й український уряд заявляв про плани такого будівництва.

Не спить і Росія: завдяки збудованій установці "Сахалін-2" та проектованому терміналу зрідження газу на Ямалі "Газпром" сподівається вийти на 25% світового ринку зрідженого природного газу (ЗПГ).

[B]

Таким чином, якщо Україна не поспішатиме зводити свої термінали, вона ризикує залишитися однією з небагатьох держав, повністю залежних від одного постачальника.

Світ злазить з труби

Мова йде саме про зріджений природний газ - метан, переведений у стан рідини при температурі -162 градуси за Цельсієм. Скраплений газ - це пропан-бутанова суміш, яка стає рідиною при невеличкому тиску і звичайній температурі. На такому газі, зокрема, їздять автомобілі, і він у невеликих обсягах видобувається в Україні.

За словами керівника енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Саприкіна, зріджений газ є найбільш реальним шляхом диверсифікації поставок блакитного палива до України.

Водночас, фахівець зазначає, що собівартість такого газу протягом багатьох років була вищою, ніж трубопровідного. Але за рахунок здешевлення технології зрідження, розробки нового обладнання, збільшення флоту танкерів сьогодні він лише дещо дорожчий за звичайний.

Заступник директора Науково-технічного центру "Психея" Геннадій Рябцев пояснює колишню високу ціну товару дефіцитом потужностей із зрідження порівняно з потужностями з регазування - переведення палива у газоподібний стан, у якому воно може транспортуватися газопроводами.

"До 2010 року потужність установок із зрідження складе 340 мільярдів кубометрів. Сьогодні експлуатують 24 установки на 221 мільярд кубометрів, а будують ще 17 на 119 мільярдів кубометрів. Дефіцит цих потужностей до 2010 року зросте до 40 мільярдів кубометрів, тому що потужність терміналів із регазування становитиме тоді 391 мільярд кубометрів, - зазначає Рябцев.

Основні експортери ЗПГ - Катар, Малайзія та Індонезія, основні імпортери - Японія та США. Діє також середземноморський ринок, на якому постачальниками є, в основному, Алжир, Лівія та Єгипет, а споживачами - країни Європи.

Сподіватися на миттєву лібералізацію цін при широкому запровадженні ЗПГ марно: ціноутворення на нього є ринковим лише у США та Великій Британії.

За словами Геннадія Рябцева, в Європі та Азії контрактні ціни визначаються на формульній основі, виходячи з базових цін на нафту, продукти її переробки та вартість фрахту газовозів. Тобто використовується підхід, який полюбляє "Газпром".

За словами експерта, до початку кризи темпи зростання попиту перевищували швидкість збільшення обсягів постачань, що призвело до появи дефіциту. Зокрема, спотові ціни при постачанні до США влітку 2008 року перевищували 650 доларів за тисячу кубометрів без регазування.

Проте під час кризи попит на ЗПГ різко зменшився.

"Ціни в Європі впали до 120 доларів за тисячу кубометрів. До речі, завдяки цьому країни ЄС скоротили споживання дорогого російського газу. Ринок продавця перетворився на ринок покупця", - зазначає представник НТЦ "Психея".

Нині у Європі, за даними Володимира Саприкіна, будується близько 25 терміналів з регазування, ще понад десяток таких установок уже працюють. Але зараз на ринку є вільні обсяги газу, які можна було б купувати уже сьогодні.

Спроможність Росії впливати на цінову ситуацію на ринку ЗПГ експерти оцінюють скептично. Країна має лише один термінал із зрідження. Він був запущений на Сахаліні у лютому 2009 року і наполовину належить іноземним інвесторам.

Білий потік свідомості

Україна розпочала переговори про будівництво терміналу з регазування у липні 2009 року. "Нафтогаз України" обмінюється приязними листами з можливим постачальником ЗПГ - Єгипетською газовою холдинговою компанією EGAS.

А послуги із спорудження терміналу запропонувала канадська компанія SNC Lavalin, яка будує такий об'єкт у Польщі. До проекту також долучалися турецькі підприємства, адже танкери з Африки мають проходити через протоку Босфор.

За словами прес-секретаря Міністерства палива та енергетики Фента Ді, саме у пропускній спроможності Босфору полягає одна з найперших технічних перешкод у реалізації цього проекту. Друга - у наявності вільних танкерів.

"Турецька сторона запевнила, що Босфор здатний пропускати такі судна. А танкери за час спорудження терміналу теж можна було б збудувати. Але поки що немає навіть техніко-економічного обґрунтування, мова йде лише про принципову можливість", - стверджує Фент Ді.

Окрім того, пояснює Володимир Саприкін, вартість ЗПГ залежить від обсягів його транспортування: чим вони більші, тим вигідніше. Однак Україна не має таких глибоководних портів, і навіть для приймання танкерів у будь-якому порту довелось би поглиблювати дно.

"Вартість терміналів сильно залежить від потужності, але мова іде про кошти, починаючи з 1,5 мільярда доларів. Тому це питання, по-перше, коштів, по-друге - політичної волі, оскільки Росія буде однозначно незадоволена такими планами України", - резюмує Саприкін.

Щоправда, обговорювані потужності є незначними - ідеться про дві черги по 5 мільярдів кубометрів, або п'яту частину того обсягу, який Україна імпортувала з Росії до кризи. Тому навряд чи може йти мова про частковий реверс української ГТС з півдня на північ.

На думку Володимира Саприкіна, будівництво терміналу з регазування в одному з кримських портів дозволить забезпечити газом півострів, не закачуючи його з решти української ГТС. Адже у автономії від сезону до сезону то вистачає, то не вистачає газу, який видобувається у регіоні.

Геннадій Рябцев додає, що у світі використовуються комплекси, призначені для регулювання "пікових" навантажень, які здатні видати максимум 100 мільйонів кубометрів газу протягом десяти діб. Для їхнього функціонування потрібні сховища ЗПГ загальною місткістю 180 тисяч кубометрів.

Отже, використання терміналу зведеться до функції, яку зараз в Україні виконують підземні сховища газу.

Експерти погоджуються, що будівництво терміналу в Україні - справа вигідна, тому може зацікавити інвесторів. Однак їх інтерес стримується відсутністю в Україні будь-якого законодавства щодо ЗПГ.

Окрім того, в Україні наразі не доведено до кінця жодного справді великого нафтогазового проекту, на зразок нафтопроводу "Одеса-Броди-Гданськ" або примарного газогону "Білий потік". І на це інвестори також звертають увагу.