Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" дедалі більше залазить у борги. Нині його кредитна заборгованість перевищує 34,5 мільярда гривень.

І якщо не реформувати газовий ринок,  ця цифра зростатиме, незважаючи на хитрі фінансові плани НАКу. Чи підходить Україні сценарій лібералізації, який виконує Європа?

Куди котиться європейський газовий ринок

Основні результати газової політики Європейського Союзу - це продаж газу дрібними порціями і величезна кількість перекупників.

Майже все блакитне паливо до країн ЄС продовжує імпортуватися з-за кордону великими національними корпораціями на зразок Ruhrgas, Gas de France або Eni, як це й було від самого початку масового споживання газу у 70-х роках ХХ століття.

Однак "газові директиви" Єврокомісії 2003 року та "Зелена книга" 2006 року спрощують взаємний доступ цих компаній на "чужі" донедавна ринки, стимулюють "вторинний" ринок та сприяють біржовій торгівлі. Тобто в країнах ЄС існує безліч дрібних компаній, які перепродають невеликі обсяги газу на біржах та за прямими контрактами споживачам.

У свою чергу, біржова торгівля робить тривалі контракти більш ризикованими, адже цінова кон'юнктура постійно змінюється.

У загальноєвропейських масштабах жоден з національних монополістів не має суттєвої переваги, та й зовнішні постачальники втрачають монополію: в різні країни газ надходить не лише із Росії, але й з Великої Британії, Норвегії, Алжиру, Нідерландів та Нігерії.

Щоправда, в деяких випадках компанії замість жорсткої конкуренції розпочали злиття і укрупнення, але за цим вже слідкує європейське антимонопольне законодавство.

Найбільша перепона для такої політики - бізнесові традиції співпраці, а також дорогі трубопроводи. Вертикально-інтеґрований власник "труби" автоматично отримував можливість впливати на інших постачальників, а свій газ прокачувати дешевше.

Для того, щоб скасувати цей фактор, необхідне розмежування транспортерів і торгівців газом. І якщо у них навіть один власник, то у Європі вони зобов'язані оприлюднювати окремо фінансову звітність з остаточним балансом для різних видів діяльності.

Іще один стратегічний напрямок газової політики - створення так званого ринку покупців на зміну нинішньому ринку постачальників. Іншими словами - створення надлишку пропозиції газу від різних компаній, які будуть боротися за споживача, а не навпаки.

Таким чином, неможливим стає тиск на покупця, який завжди зможе закрити дефіцит газового балансу на спотовому ринку з терміном поставки у декілька діб.

Досі в Європі таким чином купується не більше 20% газу. Однак його біржова вартість уже береться до уваги при визначенні ціни у тривалих контрактах.

"Гетто" українського газу

Український ринок газу, як відомо, високо монополізований. "Нафтогаз України" та його дочірні компанії, за їх власними даними, видобувають 91,5% місцевого блакитного палива, реалізуючи його, згідно з законом, на потреби населення, а також імпортують російський газ, частка якого в балансі складає близько 75%.

До його реалізації промисловим підприємствам приватні трейдери не допускаються: вона здійснюється через облгази. А ті є монополістами на своїй території, отже, тут також не може йти мови про конкуренцію.

"Роль компаній-постачальників газу - це не стільки повноцінна гра на ринку - як у Європейському Союзі, скільки участь у фінансових схемах. В таких умовах ані рентабельність, ані рівень прибутків публічно не декларуються", - пояснює експерт у галузі енергетики Олена Вітер.

Недержавні трейдери можуть торгувати лише газом, видобутим в Україні приватними компаніями. 2009 року, за оцінкою асоціації "Газові трейдери України", такий обсяг складе 1,8 мільярда кубометрів, до того ж, за вільними цінами буде продано ще 2-3 мільярди, накопичених минулого року.

Власне, й ціни можна назвати вільними лише умовно. Існує встановлена Національною комісією регулювання електроенергетики максимальна ціна в 2424 гривні за кубометр.

"Весь газ в Україні продається за такою ціною або трохи дешевше, але в середньому десь так. Рентабельність трейдерів складає 2-3%, і не міняється вже кілька років", - розповідає голова асоціації "Газові трейдери України" Роман Сторожев.

Щоправда, це вище навіть за нинішню відпускну ціну "Нафтогазу України" для промисловості.

Як повідомив "Економічній правді" фінансовий директор одного з українських підприємств, що користуються послугами приватних газотрейдерів, насправді ціна газу в них завжди нижча. "Інакше як би вони конкурували з "Нафтогазом"? - дивується джерело.

За його словами, деяку подобу цивілізованого конкурентного ринку створюють в Україні "дочки" світових нафтогазових компаній.

Так, скажімо, активи в Україні мають Regal Petroleum, Shell, Kuwait Energy Company, Cadogan Petroleum тощо. Маючи в європейських або інших країнах контракт з металургійними, будівельними та будь-якими іншими підприємствами на постачання газу, вони зазвичай продовжують цю співпрацю і в Україні.

"А "Арселор Міттал", наприклад, взагалі веде диференційовану політику. Вона не хоче сваритися з "Нафтогазом", і тому частину купує у нього, а іншу частину - у традиційних партнерів Міттала", - розповіло джерело.

Цікаво, що традиційних для Європи проблем з транспортуванням газу українські трейдери не відчувають. "Наразі таких проблем немає. Будь-який ліцензіат, який має договір з "Укртрансгазом", вільно і без перешкод транспортує паливо у будь-яку точку України, де знаходиться його споживач", - тішиться Роман Сторожев.

Збитковий монополіст

Збитковий державний монополіст працює на принципово прибутковому ринку. "Для промислових підприємств, наприклад, хімічних комбінатів, ціна на газ минулого року "накручувалась" майже в 1,5 рази, з 179,5 долара за тисячу кубометрів до 250-265 доларів на вході.

Цього року, незважаючи на встановлену ціну 246-262 доларів, реальна дельта теж буде аналогічною", - розповідає Олена Вітер.

Вітчизняний газ, за словами експерта, постачається для населення також за прибутковими тарифами.

"Освоєння нових газових родовищ йде повільними темпами, нове обладнання практично не закуповується, тому нереальним виглядає задеклароване "Укрнафтою" зростання собівартості видобутку з 200-300 гривень за тисячу кубометрів у 2006-2007 роках до 500-700 гривень сьогодні, навіть при тому, що компанія сама фінансує витрати з буріння", - запевняє вона.

Тому зазвичай експерти "грішать" на постачання газу комунальній енергетиці, на яку власного газу не вистачає. Екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник наступним чином пояснював причину фінансового дефіциту "Нафтогазу України":

"Зараз газ продається комунальним підприємствам по 593 гривні. Є різні оцінки середньої річної ціни, але навіть якщо взяти 230 доларів, помножити на курс, то ви вийдете на цифру, за якою купується газ. Якщо ви цю цифру помножите на 10 мільярдів річного споживання, у вас вийде величезна дірка у балансі НАКу", - сказав він.

Однак не менш суттєвими є втрати від невчасних розрахунків споживачів з "Нафтогазом". Уже кілька разів НАК був змушений брати кредит, щоб розрахуватися за імпорт, і наразі йому треба заплатити банкам чотири мільярди гривень у якості відсотків.

Уся робота компанії з посилення дисципліни розрахунків малоефективна. Так само, як і в Євросоюзі, заважають традиції, тільки інші - не ділові, а "совкові".

Вікно з газенвагена до Європи

Яким же чином можуть в Україні "зіграти" європейські газові принципи?

Найпростішим кроком видається допуск газотрейдерів до торгівлі російським газом, закупленим НАК "Нафтогаз України". Такі заходи можуть покращити розрахунки за паливо, адже приватні структури будуть ставитися до боржників жорсткіше.

Проте найбільші неплатники - теплокомуненерго - в такому разі залишилися б за "Нафтогазом". Адже приватні компанії не стануть продавати їм газ у збиток, так, як це робить НАК. А на вирівнювання внутрішніх газових тарифів уряд ще довго не погодиться.

В такому випадку "половинчасті" заходи не працюють: задля реальної лібералізації продавати імпортний газ доведеться справді всім бажаючим. Інакше повториться ситуація з компанією "Газпром-збут".

Вийшовши на ринок, вона лише погіршила ситуацію, оскільки отримала ледь не найсумлінніших промислових споживачів, якими є, зокрема, компанії групи СКМ та групи Фірташа, Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча, залишивши всіх проблемних "Нафтогазу".

В будь-якому разі, навіть лібералізація продажу газу не приведе до реальних вільних ринкових цін. "Роздрібнення дистрибуції без роздрібнення постачальника і транзитера не дасть ефекту конкуренції, який має принести лібералізація енергетичного ринку", - запевняє Олена Вітер.

Тобто навіть запровадження біржової торгівлі не допоможе визначити реальну ціну газу в Україні. Зараз, наприклад, значні обсяги палива внутрішнього видобутку продаються на аукціонах, однак на них майже неможливо вийти новому учаснику, в якого, до того ж, нема достатньої кількості "вільного" газу.

Через те, за словами Романа Сторожева, зараз першочерговою задачею є інтеграція українського ринку в європейський. "Це забезпечить зростання ресурсу, який вільно обертається на ринку, гарантуватиме вільний доступ на ринки і вільне ціноутворення", - каже він.

Цей утопічний проект не міг не припасти до смаку і президенту України Віктору Ющенку. Варто лише уявити, що італійська Eni постачає газ на меткомбінат ім. Ілліча.

Не менше проблем може виникнути і при створенні ринку постачальників. Надлишок пропозиції може спокусити споживачів розраховуватися ще гірше. А продавці не зможуть застосовувати жорстких заходів, ризикуючи втратити клієнта.

"Реформа ринку буде вимагати також підвищення культури оплати за газ, одночасно покращуючи і якість послуг. Ці процеси взаємозв'язані між собою, їх не варто протиставляти", - констатує Олена Вітер.

За її словами, як тільки Україна розпочне реально запроваджувати лібералізацію газового ринку, створення ринку постачальників необхідно буде прописувати в законах.

"Однак особливості нашої держави, зокрема, високий інтерес Росії до українських енергетичних об'єктів і її серйозний вплив на прийняття рішень, вимагають не копіювати європейські схеми, а виходити на власну схему лібералізації", - каже експерт.

У цілому ж Україна - дуже зручна для біржової торгівлі газом площадка. У Європі місцями біржової торгівлі традиційно є великі транзитні вузли (хаби), у яких зручно перерозподіляти постачання. А в Україні зазвичай поруч з ними знаходяться і підземні сховища, з яких можна постачати паливо, не витрачаючись на транспортування до хабу.

Отож, український ринок газу так само далекий від Європи, як і решта її економіки. І всі поради Єврокомісії залишатимуться фантастикою до тих пір, доки законодавство в Україні робить можливими тіньові схеми в облгазах під прикриттям неплатежів.