Чому в Україні не працює механізм стягнення активів росіян та їх пособників

Українська влада не раз закликала уряди інших держав конфісковувати заблоковані активи підсанкційних росіян, а кошти від їх продажу використати для відбудови України.

Такі заклики цілком слушні. Ідея використання активів росіян як для відновлення України та негайної протидії агресору справедлива. Однак що в цьому напрямку зробила українська влада, і які активи росіян та їх пособників стягнуті в Україні?

Відповідь розчаровує: за два місяці з моменту ухвалення відповідного закону державні органи не подали жодної заяви до суду про стягнення таких активів. Чому так сталося, і як має працювати конфіскація?

Хто відповідає за конфіскацію

У червні Канада ухвалила закон, який дозволяє конфісковувати активи росіян, відповідальних за вторгнення в Україну. Кошти від продажу таких активів мають використовуватися для відновлення України.

Слідом за Канадою глава МЗС Британії Ліз Трасс заявила, що підтримує таку концепцію. За її словами, відновлення України після агресивної війни Росії стане символом влади демократії над самодержавством.

У травні Верховна Рада схвалила схожі зміни. Держава отримала юридичний механізм, за яким можна стягувати активи причетних до вторгнення громадян країни-окупанта, а також активи їх пособників, зокрема білорусів.

Україна мала першою почати не просто блокувати, а забирати майно в росіян, однак процедура виглядала зрозумілою і простою тільки на папері. На практиці жоден актив не лише не був стягнутий – не ініційоване навіть таке питання.

Щоб зрозуміти, чому так відбувається, спершу треба розібратися, як працює механізм стягнення активів і хто до нього залучений. Закон визначає процедуру, підстави та умови застосування цієї санкції. Схема виглядає так.

Спочатку актив блокується за рішенням РНБО. Відповідне звернення до цього органу можуть подати президент, Верховна Рада (постанова), Кабінет міністрів (колегіально), Служба безпеки України та Національний банк. Після цього президент має затвердити ухвалене РНБО рішення своїм указом.

Важлива умова: стягнути можна лише активи, заблоковані РНБО після набуття чинності законом, тобто після 24 травня. До прикладу, щоб стягнути активи Медведчука, заблоковані до початку великої війни, необхідно ухвалювати нове рішення про їх блокування. Така вимога запроваджена для юридичної чистоти процесу і підкреслення того, що санкція є реакцією на воєнне вторгнення РФ.

Далі Мін'юст перевіряє підстави і шукає докази для стягнення заблокованих активів. Він також виявляє та розшукує активи. Для цього мають залучатися інші органи влади, оперативно надаючи Мін'юсту докази та інформацію.

Якщо Мін’юст добре виконав свою роботу, то далі його працівники готують заяву до Вищого антикорупційного суду про стягнення активів. На розгляд справи в першій інстанції суду відводяться десять днів, в апеляції – пʼять.

Після набуття рішенням суду законної сили воно надсилається до Кабміну. Він має визначити державний орган, який тимчасово управлятиме цими активами. Далі їх можна продати або отримувати від них прибуток на користь держави.

Стягнути активи можна лише під час воєнного стану, а накладення арешту чи застосування інших обтяжень не перешкоджає стягненню. Ця умова пов’язана з тим, що такий вид санкції є жорстким контрзаходом лише як відповідь на воєнну агресію. Вона покликана використовувати активи агресора проти нього.

Що зроблено

Автори статті звернулися до державних органів з питанням, що вони зробили за останні два місяці стосовно стягнення активів. Відповіді більш ніж красномовні.

В РНБО зазначили, що за цей час вони ухвалили чотири рішення про застосування санкції у вигляді блокування активів. Забезпечити реалізацію та моніторинг ефективності застосування санкцій мають Кабмін, СБУ та Нацбанк.

У першому рішенні РНБО йдеться про дві фізичні і три юридичні особи. У другому вказана лише одна юридична особа. У третьому йдеться про 35 фізосіб, зокрема про Путіна, Пєскова та низку чиновників країни-окупанта. У четвертому вказані 236 російських вищих навчальних закладів та 261 ректор.

Ніхто з цих осіб не володіє значними активами в Україні, які можна було б стягнути на користь держави. Чи хтось дійсно сподівається, що Путін та вищі російські чиновники володіють майном в Україні, а не в Євросоюзі? Те саме стосується блокування активів російських університетів та їхніх ректорів.

Виникає логічне запитання: чому в жодному з цих рішень немає російських олігархів, у яких є що стягувати в Україні? Адже мова йде про численні бізнеси, корпоративні права та нерухомість на сотні мільйонів доларів.

На їх пошуки не треба багато часу. Чимало інформації давно проаналізувало Національне агентство запобігання корупції, яке створило базу даних про українські та іноземні активи причетних до війни росіян та їх пособників.

До прикладу, Олег Дєріпаска прямо чи опосередковано володіє в Україні Миколаївським глиноземним заводом і кар'єрами з видобування граніту, щебню та кварциту, а голова "Газпрому" Алєксєй Міллєр, "особистий банкір Путіна" Юрій Ковальчук та член Держдуми Алєксандр Фокін володіють нежитловими приміщеннями одного з київських ТЦ вартістю понад 1,2 млрд грн.

Те саме стосується блокування активів українських політиків та бізнесменів, які багато років просували в Україні тези російської пропаганди і сприяли вторгненню РФ. Наприклад, в Україні досі не можна стягнути активи Іллі Киви, Віктора Медведчука, Тараса Козака, а також колаборантів та гауляйтерів, які пішли на співпрацю з окупантами, очоливши окупаційні адміністрації.

У Кабміні зазначили, що вони схвалили плани виконання рішень РНБО і щокварталу контролюватимуть ефективність їх виконання. На жаль, до стягнення активів росіян та їх пособників це Україну не наближає.

У Нацбанку повідомили, що щокварталу надають РНБО та уряду інформацію про результати виконання банками рішень РНБО. СБУ на запит не відповіла.

У Мін’юсті, який відіграє ключову роль у процедурі стягнення активів, сказали, що за два місяці створили профільний департамент та розробили проєкти спільних наказів про взаємодію з різними державними органами. Накази проходять процедури погодження з відповідними органами влади.

На жаль, не відомо, які державні органи підписали накази, а які ще "думають". Проте з відповіді випливає, що далеко не всі погодили механізм співпраці. Це дозволяє розуміти причини затягування процесу.

Мін'юст також надав десяток запитів до цих органів, у яких урядовці просять виявити чи розшукати заблоковані РНБО активи та перевірити наявність підстав для їх стягнення. Оскільки відповіді на запити ще не прийшли, то і жодних заяв до суду про стягнення активів поки не подано.

Результат можливий лише тоді, коли органи влади співпрацюватимуть з Мін'юстом і надаватимуть інформацію. Затягування може допомогти потенційно підсанкційним особам переоформити активи або продати їх. Не варто дивуватися, що коли такі відповіді надійдуть, результату все одно не буде.

Бюрократія чи загравання з росіянами?

Замість того, щоб працювати на перемогу України у війні, багато активів росіян та їхніх пособників за цей час можуть вивести з-під дії майбутніх санкцій.

Причинами можуть бути бюрократія, некомпетентність та зволікання державних органів. Однак під час війни їх робота не може бути такою ж повільною та неефективною, як у мирний час, адже мова йде виживання всієї країни.

Проте представники влади можуть затягувати процес не просто так, а в інтересах конкретних російських олігархів та їхніх українських посіпак.

Наприклад, на міжнародному рівні санкційну політику щодо росіян активно просуває створена в Офісі президента група Єрмака-Макфола. Це, безсумнівно, надважлива ділянка роботи, але в тому ж офісі мали б набагато активніше координувати санкційну роботу всередині країни.

Це був би хороший приклад на міжнародній арені, коли Україна не лише закликає західний світ забирати активи, а й сама це реалізовує. Відсутність такої роботи працює на користь версії загравання з росіянами.

Якщо ця версія підтвердиться, то це стане серйозною проблемою. Тоді під питанням опиниться передавання Україні заморожених на заході сотень мільярдів доларів, без яких післявоєнне відновлення України буде неможливе.

Олена Щербан, Вадим Валько, ГО "Центр протидії корупції", ГО "Автомайдан"