Бізнес на бородах: скільки коштує барбершоп і як перукарю заробляти 2000 доларів на місяць
Чи складно відкрити новітню перукарню, який дохід вона може приносити та чому в Україні є стереотип, що дівчина не може працювати барбером?
Прообраз "клубу для чоловіків", у якому надавали перукарські послуги для "сильної половини" людства, з'явився в Древній Греції за кілька століть до нашої ери. Обов'язкова умова – відсутність жінок серед клієнтів та майстрів.
Історія сучасних барбершопів почалася наприкінці 19 століття. Тоді, після двохсотлітнього періоду занепаду, упродовж якого зусилля майстрів були направлені на виготовлення перук, на Заході почали з'являтися школи перукарів для чоловіків, які "дбають про власний зовнішній вигляд".
В Україні ця професія теж була, але називалася вона інакше. Головний герой фільму "За двома зайцями" Свирид Петрович Голохвастов працював цирульником у власному закладі, який, за сюжетом стрічки, забрали за борги.
У двадцятому столітті про цю професію майже забули. Десятиліття поспіль модними були гладко виголені чоловічі обличчя. Навіть культура хіпі не повернула популярність барбершопам. Однак історія циклічна. Поширення культури хіпстерів повернуло ці заклади до життя в усьому світі.
Вхідний квиток у такий бізнес порівняно недорогий. Мода диктує нові правила, а традиційні перукарні не можуть задовольнити попит. "Коли я відкривав барбершоп, то в Києві та області їх було близько ста. Зараз їх уже понад тисячу", – розповідає один з "цирульників сучасності" Гліб Діброва.
Наскільки складно відкрити барбершоп, скільки можна заробити на ньому та як не стати в ньому "Голохвастовим"?
Від редакції
Малий та середній бізнес формує понад половину економіки України. Його представники не можуть лобіювати свої інтереси, як це робить великий бізнес, але вони пристосовуються до умов та знаходять нові шляхи для розвитку.
ЕП підтримує та розділяє принципи, якими керуються представники малого та середнього бізнесу в постійному прагненні до зростання, тому редакція ділиться з читачами цікавими історіями його представників.
Це не історії про приголомшливий успіх та великі статки. Це історії про те, як закохані у свою справу українці крок за кроком розвиваються, працюють самі, дають роботу іншим та діляться своїм досвідом.
Гліб Діброва – власник невеликого барбершопу Fathers&Sons в одному із спальних районів Києва. Цей бізнес він відкрив у 2016 році, не маючи жодного підприємницького досвіду і навіть роботи в перукарській галузі.
"Я цим ніколи не займався і не думав, що буду займатися. За професією я дизайнер інтер'єрів, але так склалося, що в мене з'явилася сім'я. У дитини виявили аутизм, а в нашій країні дуже дорогі лікування та підтримка, тому довелося шукати додатковий заробіток", – зазначає Діброва.
Щоб увійти в курс справи, йому довелося закінчити курси підготовки барберів. А потім і власну справу вирішив розпочати.
Фінансові можливості на той момент дозволяли придбати приміщення, тож він вирішив не ризикувати з орендою, яка могла з'їдати весь потенційний прибуток.
Оптимальний розмір приміщення для барбершопу – близько 60 квадратних метрів. Цього достатньо для встановлення шести крісел для стрижки.
Оскільки приміщення було в новобудові, підприємцю довелося робити ремонт та всі комунікації "з нуля". За його словами, на це пішло близько 10 тис дол.
Вибір місця для закладу – одне з найважливіших питань, від якого залежить прибутковість. Не всі можуть дозволити собі стрижку в барбершопі, тож варто обирати або район, де проходить багато людей, або нові житлові комплекси, де зазвичай живуть люди з доходом вище за середній.
За словами Діброви, п'ять років тому барбершопи не були такими популярними, тож його заклад у спальному районі був одним з перших. "Зараз барбершопи у нових комплексах відкривають активніше", – зазначає підприємець.
Найдорожчі речі в барбершопі – крісла. Одне коштує близько 1 тис дол. Менш затратними є розхідні матеріали – шампуні та бальзами, їх зазвичай вистачає надовго. У цій сфері прийнято, аби кожен барбер мав свій інструмент.
Зараз у Fathers&Sons п'ять працівників та чотири крісла. Заплановане розширення передбачає встановлення ще двох крісел. Особливістю закладу є те, що власник обслуговує клієнтів разом з іншими барберами.
"Після курсів підготовки барберів спробував підстригти кількох клієнтів. До мене почали записуватися. Потім дивлюся – я вже стою за стрижкою і маю лише два вихідні на тиждень. Так я відійшов від дизайну інтер'єрів", – розповідає Діброва.
У спальному районі важливо мати базу постійних клієнтів, на відміну від закладів у центральних районах міста, де є постійний потік нових. "Барбершопи в центрі міста орієнтуються на випадкових клієнтів", – каже бізнесмен.
Щодня Fathers&Sons відвідують близько 35 людей. У 80% випадків – за попереднім записом. Людей, які заходять просто з вулиці, небагато.
"Спочатку ставив низькі ціни, щоб залучити клієнтів. Починали з 250 гривень за стрижку, тоді як у центрі ціна починалася з 500 гривень. Зараз у нас стрижка коштує 400 гривень, можливо, будемо підвищувати ще", – зазначає Діброва.
Більша частина клієнтів приходить через "сарафанне радіо", за порадою друзів чи знайомих. У барбершопу є сайт та сторінки в соцмережах. Просування через рекламу в останніх, на думку власника барбершопу, неефективне.[BANNER1]
Під час локдауну відвідуваність упала на 70%
Перша хвиля коронавірусу боляче вдарила по більшості дрібного бізнесу. Перукарні та салони краси чи не найбільше відчули наслідки карантину, адже впродовж півтора місяця їх робота була заборонена.
"Навіть постійні клієнти під час локдауну не приходять, бо бояться. Перукарня асоціюється з першим місцем, де можна заразитися. Не лише через те, що поряд буде людина, яка обслуговує, а й через інструменти", – каже Діброва.
Хоча в перукарській справі заходи безпеки і так на високому рівні, під час пандемії заклади почали використовувати дорожчі засоби для дезінфекції.
"Ми шукали засоби, які точно знищують усі віруси. Виставляли це напоказ, щоб люди бачили, як серйозно ми до цього ставимося. Барбери зазвичай ніколи не працювали в рукавицях, а під час пандемії така норма стала обов'язковою.
Після кожного клієнта ми змінювали маску. Деякі барбершопи стригли в "скафандрах", але це лише маркетинговий хід", – вважає Діброва.
Попри всі заходи безпеки, у людей на психологічному рівні є страх.
"Часом бачу: іде мій клієнт вулицею, весь зарослий, з бородою, вітається, але на стрижку не заходить. Під час першого локдауну відвідуваність упала на 70%. Зараз люди трохи адаптувалися, бояться менше, тому можна сказати, що відвідуваність така ж, як і зазвичай", – розповідає власник барбершопу.[BANNER2]
Хорошого барбера складно знайти
В Україні дефіцит кадрів у більшості робітничих професій. Освіта в профтехучилищах, куди зазвичай ідуть навчатися ті, хто не змогли скласти ЗНО, не дає належного рівня знань. Тим більше – для роботи в барбершопі, де вимоги до якості стрижки вищі, ніж у звичайній перукарні.
Кадри доводиться навчати самостійно. Простіше навчити людину, яка ніколи не стригла, ніж перевчити спеціаліста, який тривалий час працював у перукарні.
"Якось я взяв спеціаліста з перукарні, якому було 50 років. Він стриг усе життя. Я не зміг його перевчити, тому довелося звільнити", – каже підприємець.
З кадровою проблемою він зіткнувся одразу після відкриття закладу. "Хороший спеціаліст з досвідом і талантом не піде працювати в невідоме місце, якщо не знатиме, що в нього щодня будуть клієнти", – пояснює власник закладу.
Він був одним з перших, хто почав брати на роботу дівчат. Інші заклади теж пробують ламати стереотип, що барбер – це лише чоловік.
"У розумінні багатьох людей барбершоп – це такий чоловічий клуб, де наливають віскі, курять сигари. Це не так", – говорить Діброва.
Середньомісячна зарплата барбера, який працює п'ять днів на тиждень, становить близько 20 тис грн. Якщо працювати понаднормово, то можна заробляти і 2 тис дол навіть при вартості послуг 400 грн.
Барбершоп може бути гарною альтернативою навіть високооплачуваній роботі. Середній річний оборот закладу з чотирма кріслами сягає 3 млн грн при вартості стрижки 350-400 грн та за умови відсутності локдауну. Щомісяця заклад сплачує до державного бюджету близько 15 тис грн податків.
Окупність такого бізнесу, якщо купувати власне приміщення, становить чотири роки. За умови оренди бізнес окупиться набагато швидше. Діброва вважає, що не потрібно бути великим бізнесменом, щоб відкрити свою справу. Достатньо бажання. А якщо нічого не вийде, то це буде хороший досвід.
"Не варто боятися відкривати барбершоп, якщо десь через квартал уже працює інший. Клієнтів вистачить на всіх. Тут справа не в кількості людей, які живуть поряд, а в підході і сервісі", – підкреслює власник барбершопу.
Він переконаний що звичайні перукарні скоро відійдуть у минуле. Будуть радикальні зміни і в підході до клієнта, і у виборі обладнання. Це пов'язано з тим, що люди мають можливість їздити в Євросоюз та порівнювати сервіси.
Діброва каже, що ніколи б не створював мережу барбершопів. "Якщо я захочу розширитися, то краще відкрию заклад з іншою назвою і концепцією", – зазначає він. На його думку, у мережевих закладах зазвичай знижується якість обслуговування. Там головне – швидкість та гроші.
Усі фото Дмитра Ларіна