Минулорічні спроби створити преференції для вітчизняних виробників під загальним гаслом "Купуй українське!" можуть невдовзі реалізуватися. У липні Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт №3739, який в експертних колах охрестили "законом про локалізацію".

Його автори стверджують, що промисловість в Україні занепадає і врятувати її можна лише через механізм публічних закупівель: щоб держава купувала не імпортне, а вітчизняне. Правда, не всі товари, а лише їх частину.

Мова йде про десятки позицій машинобудування – трансформатори, конденсатори, автобуси, тролейбуси, автоцистерни, самоскиди, техніку для залізниці. Ці товари будуть вважатися вітчизняними й отримають пропуск у ProZorro, якщо відповідатимуть критеріям локалізації.

Їх рівень автори визначили 25-40% залежно від товарної групи, хоча до другого читання цей поріг може бути знижений до 10% на перший рік з щорічним зростанням на 10%. Прихильники ідеї впевнені, що в середньостроковій перспективі це допоможе прискорити темпи зростання ВВП України на 3,9%.

Чим підкріплена ця цифра? З економічної точки зору, вимоги щодо локалізації працюють подібно до імпортних обмежень. Імпортні тарифи та нетарифні бар'єри призводять до подорожчання імпортної продукції, а у випадку імпортних квот чи заборонних тарифів забороняють імпорт зовсім.

Обмежуючи вибір постачальників, локалізація знижує імпорт, тож її можна розглядати як нетарифний бар'єр, що обмежує доступ до українських ринків.

У науковій літературі наведені переконливі докази того, що обмеження доступу до імпорту негативно впливає на продуктивність у секторах, які користуються такою продукцію.

Київська школа економіки оцінила ефект від запропонованих заходів і визнала його негативним. Мінімальні втрати сягнуть 600 млн дол.

Аналіз базується на гравітаційній моделі зовнішньої торгівлі, яка враховує прямий і непрямий впливи збільшення кількості торговельних бар'єрів на торговельні потоки між Україною та її торговельними партнерами.

Гравітаційна модель зовнішньої торгівлі узгоджується з усіма торговельними моделями, які використовуються для пояснення торговельних патернів.

Тому, хоча деякі виробники виграють від закону про локалізацію, загалом він принесе шкоду виробникам у секторах, які використовують імпортовану техніку, що також негативно позначиться на споживачах.

Імплементація норм законопроєкту призведе до негативних економічних наслідків в обсязі -0,573% ВВП щороку (близько 642 млн дол у цінах 2017 року).

Міф про те, що "преференції місцевим виробникам призведуть до економічного зростання".

Країни торгують, бо спеціалізуються в секторах, у яких мають порівняльну перевагу. Вони виробляють й експортують товари, імпортують інші товари та послуги. Крім того, оскільки люди цінують різноманітність продукції, країни можуть торгувати подібними товарами. Українці можуть купувати українські та іноземні сири, мобільні телефони, вироблені в Китаї чи Кореї.

Компанії, які використовують проміжні товари з ширшого кола країн, більш продуктивні і випускають якіснішу продукцію. Ефект від тарифної лібералізації на продуктивність праці можна розділити на статичні та динамічні переваги.

Статичні переваги включають вигоду від збільшення різноманітності ресурсів та прибутки від кращої якості імпортованих ресурсів. Динамічні переваги є результатом навчання через імпорт.

Підвищення продуктивності на дві третини завдячує вигодам від різноманіття і на одну третину – кращій якості імпортованих ресурсів.

Навчання через імпорт активно застосовують китайські компанії. Вони використовують закордонні проміжні і капітальні товари для виробництва товарів, розвиваючи власні продукти в дусі конкуренції на вільному ринку.

Для невеликої української економіки надзвичайно важливо мати доступ до сучасних машин від найкращих виробників за розумними цінами. Це дозволяє українським компаніям конкурувати на світовому і внутрішньому ринках.

Обмеження імпорту машин та обладнання торкнуться фірм у всіх секторах, оскільки всі сектори використовують машини та обладнання. Обмеження імпорту збільшить ціни на таку продукцію.

Це може згубно вплинути на якість продукції, наприклад, на довговічність та надійність обладнання. У деяких випадках українські компанії будуть змушені перейти на технології виробництва нижчого рівня, що не потребують використання складного обладнання, яке не виробляється в Україні.

Як наслідок, це може негативно вплинути на продуктивність та якість товарів і призвести до зростання цін на товари та послуги порівнянної якості.

Крім того, можна очікувати на кроки у відповідь з боку членів СОТ, зокрема ЄС та Китаю. Торговельні партнери України, ймовірно, обмежать український експорт, що негативно позначиться на вітчизняних виробниках.

Чи є в Україні приклади успішного протекціонізму? Професор КШЕ Олег Нів'євський дає на це питання негативну відповідь і наводить чотири приклади: часткова компенсація вартості аграрної техніки, обмеження імпорту добрив, обмеження експорту насіння соняшнику, підтримка виробників курятини.

У цих випадках споживачі або платили вищу ціну, або гроші платників податків були витрачені даремно, бо виробники однаково б інвестували у виробництво. Тому варто шукати інші механізми підтримки вітчизняних виробників.

Державний та місцеві бюджети, а також державні підприємства витратять більше коштів платників податків на фінансування цінової преференції "локалізованих" постачальників, ніж у разі прямих субсидій підприємствам.

Отже, громадяни отримають менше державних послуг у сферах освіти, охорони здоров'я та соціальної підтримки. Виграють конкретні підприємства, але чи готові українці за це заплатити?

Олександр Шепотило, лектор з економіки, Астонський університет, старший економіст, Центр аналітики зовнішньої торгівлі Trade+ при КШЕ

Ольга Терещенко, керівниця Центру вдосконалення закупівель КШЕ

Олексій Грибановський, старший аналітик даних Центру вдосконалення закупівель КШЕ

Стаття надана VoxUkraine