Чому Україні так потрібні реформи

Україна потребує реформ. Про необхідність перетворень багато років говорять політики. Зазвичай вони це роблять перед виборами, а потім про це забувають.

Змінюються уряди, змінюються коаліції. Всі програмні документи містять пункти про реформи, а віз і нині там.

Нинішній уряд проголосив курс на реформи, та чи наважиться він перейти від слів до справи? Чи зможе він визначити цілі і завдання реформ? Досі цього не сталося.

Досягнення економічного рівня розвинених країн Європи - це лише політичне гасло. Воно не дає відповіді на жодне важливе питання стосовно реформ.

Країна - це живий організм. Відтак, її реформування - це комплекс завдань, що охоплює низку галузей і функцій: економіка, державне управління, місцеве самоврядування, адміністративно-територіальний поділ, охорона здоров'я, освіта. Особливе місце у цьому переліку посідає економічна реформа.

Економічна криза показала всі слабкості економіки України, всю відсталість її структури. По суті, це економіка другої половини минулого століття. В її основі - енергоємні і екологічно брудні виробництва - металургія і хімія.

Сучасні наукомісткі галузі або відсутні, або, як, наприклад, ракетно-космічна галузь, авіабудування та енергетичне машинобудування, ледь животіють.

Провідні економіки світу прагнуть позбутися таких секторів, як металургія та хімія, переносячи їх подалі від своїх територій. У категоріях 21-го століття Україна має економіку колоніального типу. Втім, це зовсім не означає, що держава приречена на колоніальне існування у майбутньому. Країна має шанс, його дала світова криза.

Економічні реформи повинні базуватися не тільки на розумінні стану власної економіки, але й на знанні світових тенденцій і процесів розвитку економіки. Буде великою помилкою виходити з тези, що економічна криза закінчився або майже закінчується. Насправді закінчилася тільки перша її фаза.

Динаміка процесів у світовій економіці показує, що друга фаза кризи з високим ступенем імовірності почнеться вже наприкінці 2011 року. Час, що залишився, необхідно використати для накопичення валютно-фінансових резервів, стимулювання розвитку і розширення внутрішнього ринку.

Наступна фаза кризи буде для української економіки ще болючішою, бо центром і джерелом кризи стане Європа, де розташовані основні торгівельні партнери Києва.

Замість реальних заходів з подолання кризи і модернізації економіки європейські політики лише імітували цю боротьбу, накачували економіку порожніми грошима, намагаючись зберегти її у передкризовому стані. Тепер за це доведеться заплатити.

Якщо економіка США зазнала значних змін, передусім у банківсько-фінансовому секторі, будівництві, автомобілебудуванні, то у Європі - все по-старому.

Нинішня економічна криза - це перша структурна криза світової економіки. У той же час, це криза переходу від нинішньої системи індустріального виробництва до нової системи виробництва - постіндустріальної.

Масштабність цих процесів обумовлює їх тривалий характер. Багато існуючих галузей просто зникнуть. Замість них з'являться нові сектори економіки. Цей процес буде болючим, оскільки зачепить всі сторони людського існування. Він змінить розуміння багатства і могутності, геополітичні оцінки і пріоритети.

Успіх чи невдача економічних реформ в Україні визначається правильністю вибору загальних концептуальних принципів, які визначають завдання і цілі реформування. Їх перелік не такий вже й великий.

Радянський Союз використав концепцію "наздогнати і перегнати розвинені країни", яка загалом була реалізована. У 1960-1970 роки СРСР досяг наміченої точки, ось тільки розвинених країн там не виявилося: за час перегонів вони пішли далеко вперед. На другий ривок у СРСР не вистачило ні потенціалу, ні ресурсів.

"Азійські тигри" використовували концепцію галузей-локомотивів. Вона принесла їм помітні, але тимчасові успіхи. Зараз вони відчувають не менші, а в деяких аспектах і більші труднощі, ніж країни, які вони наздоганяли.

Економіка Китаю - в іншому стані. Її бурхливий ріст обумовлений процесами глобалізації. Китай перетворився у гігантського виробника колоніальних товарів. США перемістили на його територію свою металургію і частково хімію. Європа розмістила свої складальні виробництва електроніки і побутової техніки.

Якщо Пекін у майбутньому не бажає закріплювати за собою статус виробника колоніальних товарів, йому доведеться серйозно реформувати свою економіку.

Жодна з цих концепцій Україні не підходить. Вони не виведуть її на провідні позиції. Змінилися і час, і світова економіка. Шансом Україні зайняти гідне місце у посткризовій системі міжнародного поділу праці є концепція випередження.

Концепція випереджального розвитку передбачає спрямування зусиль і ресурсів на розвиток тих галузей, які будуть провідними в економіці 21 століття. Мету таких реформ можна визначити як те місце у системі міжнародного поділу праці, яке Україна прагне зайняти у майбутній постіндустріальній економіці.

Вибір "галузей майбутнього" однозначний: це повинні бути наукоємні та високотехнологічні галузі. Крім того, Україна повинна мати там свої науково-технічні напрацювання і висококваліфіковану робочу силу для освоєння цих технологій.

Серед таких секторів - ракетно-космічна та авіабудівна галузі, точне та енергетичне машинобудування, розробки кібернетичних систем, програмування, виробництво напівпровідникових матеріалів. Це ті галузі, де Україна має суттєві напрацювання.

Слід враховувати, що в цій гонитві на випередження будуть брати участь різні країни, і конкуренція буде серйозною. Але в цьому змаганні в Україні є свої переваги. Їй практично нічого втрачати.

Промисловість у нинішньому вигляді загине незалежно від того, чи буде держава її рятувати, чи ні. Зважаючи на свою технічну відсталість та низьку конкурентоспроможність, вітчизняна промисловість не має жодних шансів на виживання. У кращому випадку залишиться половина металургії та хімії.

І то за умови, що господарі вкладуть гроші в їхню модернізацію. Західній Європі, на відміну від України є що втрачати. Вона має порівняно сучасну промисловість. Тому ще довго буде витрачати величезні ресурси на її порятунок.

У кінцевому підсумку це ні до чого не призведе. А витрачені на порятунок ресурси будуть витрачені марно. Час, відпущений на реформування не великий.

У найближчі 7, максимум 10 років Україна повинна сформувати кістяк нової економіки. Потім вікно можливостей закриється, і їй доведеться для модернізації витрати набагато більші ресурси, отримавши значно менші результати.

А якщо враховувати, що такими ресурсами ми не володіємо і не будемо їх мати в найближчі десятиліття, то ми ризикуємо безнадійно відстати від світових процесів розвитку. Поїзд пішов, пізно стрибати на підніжку.

Чи здатна нинішня влада провести так необхідні країні реформи? Якщо судити з того, що влада до цих пір так і не зуміла сформулювати і донести до громадян своє системне концептуальне бачення реформування країни, вона ще далека від готовності ці реформи втілити.

Створюється враження, що влада сприймає реформування як якийсь механічний набір з окремих реформ. Але тільки в арифметиці від зміни місць доданків сума не змінюється. У питанні реформування, помилка у виборі послідовності проведення окремих реформ, може призвести до дуже плачевних загальних результатів.

Думаю, що у випереджаючому режимі повинні проводитися реформи, які здатні зменшити для громадян хворобливі наслідки реформування. Це перш за все це реформи місцевого самоврядування і ЖКГ. Вони дозволять громадянам самим вирішувати свої щоденні проблеми.

Влада боїться сказати народу правду про реальну ситуацію в країні, про суть реформ, про наслідки для країни у разі їх невдачі. Вона побоюється, що суспільство не зрозуміє суть реформ і буде їм протидіяти. Це її груба помилка.

Більшість людей розуміє необхідність і неминучість реформ. Мало кому подобається пити гіркі ліки, але люди готові їх пити, коли бачать, що це шлях до одужання. Реформи торкнуться інтересів багатьох, і тому цілком можливі і окремі виступи проти них, це нормально для демократичного суспільства.

Згадайте, які масові виступи проти реформ були, наприклад, у Польщі. Але політична еліта не стала кидатися в різні боки, прагнучи зберегти популярність і рейтинги, вона реформи провела. Виступи і протести в минулому, зате рівень життя громадян Польщі не порівняти з рівнем життя українців.

Основна протидія реформам буде не з боку несвідомих громадян. Головним противником реформ буде бюрократія. Для бюрократії реформи це загроза втратити свою владу, привілеї, свою вседозволеність і можливість паразитувати на державній власності. Бюрократія контролює всі важелі влади в країні, і буде до останнього опиратися будь-яким зазіханням на її владу і могутність.

Без докорінного реформування системи державного управління подолати цей опір буде не можливо. В Україні до цих пір збереглася не ефективна система галузевого управління. Суттю адміністративної реформи є перехід на функціональну та проектну системи управління.

Тільки вкрай наївні люди можуть очікувати, що митні та податкові органи в їх нинішньому складі зможуть виконувати нові митний або податковий кодекси, навіть якщо вони будуть ідеальні.

Вони здатні їх тільки пристосувати під себе, спотворити і дискредитувати їх зміст. Для того, щоб створити податкові та митні органи, які були б здатні виконувати цивілізовані норми і правила, їх доведеться створювати практично з нуля. З новими функціями і новими людьми. А інших шляхів боротьби з бюрократією немає.

Ми спостерігаємо бурхливі і динамічні процеси розвитку світової економіки. Те, що на порядок денний піднімаються такі фундаментальні питання як питання системи вільної торгівлі, світової валютної системи, питання реформування банківської системи, вже саме по собі говорить про масштабність змін, що відбуваються.

Ми спостерігаємо серйозні зміни в системі міжнародного поділу праці. Збереження і підвищення конкурентоспроможності економіки стає головним завданням всіх національних економік.

У цих умовах, конкурентоспроможність економіки Україні стрімко падає. І падає по кривій геометричній прогресії. Без фундаментального реформування, українська економіка не має шансів вижити в конкурентній боротьбі.

Питання про реформи, це не питання влади чи опозиції. Як і питання невдачі реформ, буде не поразкою влади, це буде поразкою Україні. По суті питання про успішність або невдачі реформ, це питання про те, чи збережеться Україна як незалежна суверенна держава, або перетвориться в просто підконтрольну територію.

Територію зі своїм формальним урядом, який нічого не визначає і не вирішує. А де буде знаходитися реальний центр управління цією територією, на сході, чи на заході, нічого суттєво не міняє.

Якщо політики не зрозуміють, що питання реформ це не місце для політиканства, якщо не усвідомлять своєї відповідальності перед своїми громадянами, якщо не зуміють об'єднати свої зусилля, тоді "проект Україна" закінчиться провалом на радість недоброзичливцям.

Для забезпечення успіху реформ, країні як ніколи потрібна опозиція. Не безглузде критиканство, а опонування владі. Предметна критика і тиск опозиції на владу дозволили б уникнути багатьох помилок.

У нас є шанси на успіх в реформуванні країни. Вони зовсім не такі великі, як того хотілося б. Будуть потрібні великі зусилля, важка праця. Але іншого шляху у нас нема.

Дорогу здолає лише той, хто йде.

Роман Блейфер, експерт