Що може стати альтернативою пенсійній реформі

Останній місяць майже півкраїни дискутує: чи справді парламент напередодні місцевих виборів піде на загальне збільшення пенсійного віку для жінок.

Ще декілька місяців тому заступник голови Адміністрації президенту Ірина Акімова впевнено проголошувала: президент підпише закон, за яким вік виросте лише для людей, які не досягли 40 років.

Втім, вже в серпні уряд прийняв рішення про загальне підвищення віку, навіть для тих, кому на пенсію через рік. Рішення пояснювали вимогами Міжнародного валютного фонду та величезним дефіцитом Пенсійного фонду, який неможливо подолати іншим шляхом.

Треба зауважити, що світова фінансова криза поставила багато країн на роздоріжжя у питанні пенсійної реформи.

Підвищувати пенсійний вік та знижувати соціальні стандарти для робітників - це найпростіше рішення, яке обрали європейські країни. До кризи дефіцити пенсійних фондів покривалися з державного бюджету.

Найбільшого розголосу така політика набула у Франції, де держава вже не могла витримати тиск пенсійних боргів та підвищила вік виходу на пенсії до 62 років.

Громадськість відповіла на це постійними страйками та акціями непокори, які майже безперервно тривають вже кілька років. Там реформа пенсійного законодавства має хвилястий рух.

У 2007 уряд збільшив трудовий стаж для робітників небезпечних та шкідливих професій, у 2009 підняв пенсійний вік до 60 років. Останнє збільшення цього порогу  ще на 2 роки викликало зростання невдоволення та масові страйки.

Та незважаючи на це, вік виходу на пенсію в Європі постійно повзе вгору: в Данії він вже дорівнює 67 рокам, а у Великобританії 68.

Та це далеко не загальносвітова тенденція. За Атлантичним океаном, в Канаді, кризі вирішили протистояти іншими методами. Там людина може вийти на пенсію з 55 років. А державна винагорода за стаж є лише незначною частиною пенсійного забезпечення.

Реформування пенсійних фондів Канади показує інший шлях скорочення дефіциту фондів. Хоча в країні також великий дефіцит в цій сфері, що раніше покривався з державного бюджету. Та навіть тиск міжнародних організацій та зниження суверенного кредитного рейтингу не змусив Оттаву провести непопулярні реформи.

Ці два напрями поступово віддаляються один від одного і стають протилежними шляхами розвитку пенсійної системи. Досвід яких може бути цікавим і для України в умовах довготриваючої перебудови власного пенсійного господарства.

Страйкові хвилі

Президент Франції Ніколя Саркозі, прийшовши до влади, одразу заявив, що пенсійна система, яка складалася ще за соціалістичного президента Франсуа Міттерана, зараз тягне країну у боргову прірву.

Нагальну потребу реформування пенсійної системи доводив і постійно зростаючий дефіцит пенсійного фонду, який у 2010 році складає 10,7 млрд. євро. При цьому більшість пенсійних фондів поки знаходяться в національній власності, а ідеї їх приватизації відкидається.

Уряд вказав на економічну нестабільність і досвід Аргентини, де приватні пенсійні фонди наробили багатомільярдні борги, граючи на біржі, та розорилися. Тому Саркозі одразу почав підвищувати стаж і пенсійний вік.

Президент також апелював до того, що вік 58 років для виходу на пенсії при збереження всіх соціальних гарантій робітників потягнуть країну на дно. Тому варто поступитися чимось.

Але профспілки побачили в цьому наступ на свої права і проголосили загальнонаціональний страйк. Так траплялося щоразу коли оголошувалася нова ініціатива уряду. Працівники виходили на вулиці, та уряд не піддавався, хвилювання поступово вщухали.

Остання хвиля страйків почалася 30 липня 2010 року, коли уряд оголосив намір підвищити пенсійний вік до 62 років для чоловіків та жінок. Одночасно збільшувався і стаж для отримання єдиної державної пенсії до 41 року.

Аналітик BNP Paribas Домінік Барбет вважає, що попри страйки влада таки поступово доведе пенсійний вік до 65 років. Цьому сприятимуть поступове збільшення тривалості життя, яка зараз у Франції сягнула за 70 років.

Експерт також вважає, що зараз профспілки виводять людей на барикади, аби не демонструвати владі пасивність. Бо, за опитуванням газети Le Figaro, більше 58% населення підтримують урядові реформи, бо розуміють складну ситуацію в пенсійному фонді.

Та при цьому робітники вимагають також і структурних реформ, аби формування пенсійних виплат ставало більш відкритим і справедливим.

Проте уряд не поспішає створювати приватні та напівдержавні системи пенсійного забезпечення. Бо тоді його контроль над сферою серйозно зменшиться. Він вважає за краще переживати постійні хвилі народного невдоволення, але тримати пенсії у власних руках та відкладати реформи на невизначене майбутнє.

Три опори

Канадський уряд навпаки вирішив зменшити частку державної пенсії та зробити ставку на солідарні відрахування в пенсійні фонди, що будуть інвестувати кошти в цінні папери та отримувати прибутки.

Новий Пенсійний акт Канади, прийнятий у 2010 році, включає в себе пільги для підприємців, які постійно переводять гроші в пенсійні фонди своїх робітників та беруть на роботу людей незалежно від їхнього віку.

В результаті зараз в цій країні пенсіонер буде отримувати 3 різновиди пенсій: державну, з досягненням 65 років, пенсії з відрахувань у приватний робітничий план, який узгоджують роботодавець і робітник та приватні заощадження.

До того ж, державна допомога на старість з початку складала лише 450-500 канадських доларів на місяць, це приблизно третина пенсії, яку отримує середній мешканець Канади.

Більша частина за новою реформою має формуватися з власних заощаджень в приватних пенсійних фондах та з податкового відрахування в приватний робітничий план. Одночасно в країні постійно діє система повернення втрачених заощаджень на випадок розорення трастового фонду.

За Пенсійним актом Канади посилився контроль над Радою з інвестування пенсійних фондів. Зараз приватні та державні фонди з акумулювання пенсійних коштів можуть вкладати свої активи в цінні папери та деривативи. Та частка іноземних акцій не має перевищувати 30%. Так, на думку аналітиків Ради, вона буде змушена стимулювати власні виробництва.

За словами дослідницького центру при університеті Вінніпегу, використовуючи всі три різновиди пенсії людина може отримувати до 70% свого найбільшого прибутку з часів трудового стажу.

Зараз відрахування за загальним робітничим планом мають складати приблизно 9,9% від доходів робітника. Оттава поступово рухається до зменшення цього відсотку шляхом податкових пільг для підприємств, які перераховують внески до приватного робітничого плану.

Пенсійна реформа назріла у 2009 році, бо через поступове старіння населення в державному бюджеті зростав дефіцит через зростаючі пенсійні витрати. Та зараз ця цифра поступово збільшується, не дивлячись на те, що 15% населення країни перебуває за межею 65 років, що справляє серйозний тиск на бюджет.

Офіційна пенсія нараховується з досягненням 65 років. Та за даними центру Брукінгса, більше 40% робітників ідуть на відпочинок раніше, бо досягають потрібної суми в приватних накопиченнях та через приватний робітничий план.

Тому у 2010 році Організація з економічного співробітництва та розвитку визнала, що канадська пенсійна система є однією з найбільш прогресивних і стабільно забезпечує високу пенсію.

В результаті кризи Канада обрала шлях гармонізації відносин між роботодавцями та робітниками через податкові пільги. Одночасно посилилася система приватного накопичення пенсійних фондів, яка є більш ризикованою в сучасному світі та приносить більш високі і стабільні прибутки.

Втім, українцям, які поки не довіряють недержавним фінансовим організаціям, цей варіант може не підійти.

Але досвід Канади доводить, що підвищення пенсійного віку - не єдиний можливий шлях вирішення проблеми, адже після підвищення пенсійного віку він майже дорівнюватиме тривалості життя.