Олег Тягнибок: націоналіст і державник

"Економічна правда" разом з відповідями кандидатів у президенти продовжує публікувати власний редакційний аналіз отриманих текстів.

Даний матеріал містить коментарі стосовно фінансового сектора та державних фінансів.

Головна мета аналізу - показати найбільш цікаві та проблемні сторони відповідей, а також відстежити, чи є кандидат послідовним прихильником тієї чи іншої економічної школи.

Аналіз "Економічної правди" не є істиною в останній інстанції, а є лише суб'єктивним поглядом авторів та редакторів "ЕП".

Запрошуємо експертні кола до широкого обговорення відповідей кандидатів у президенти.

У суспільній думці Олег Тягнибок - постать неоднозначна. Одними він сприймається як справжній патріот, іншими - як потенційний диктатор.

Світова історія показує, що і на тих, і на інших завжди є попит. Як тільки зайва свобода і стихійність починають лякати, люди просять "сильної руки". У підсумку виборці отримують або Тетчер, або Гітлера. Ким може стати Олег Тягнибок, невідомо.

Аналіз відповідей на питання "Економічної правди" показав, що цей кандидат на посаду президента не є догматичним прихильником певної економічної парадигми - у його поглядах поєднуються положення різних економічних шкіл.

Водночас, надто розпливчате формулювання ключових проблем вітчизняної економіки стало причиною формування досить суперечливих висновків і спірних з точки зору ефективності механізмів вирішення поставлених завдань.

Блок 1. Бюджетна політика і політика держборгу

Олег Тягнибок має широкий перелік рецептів оздоровлення бюджетної сфери, але у більшості випадків не наводить конкретні механізми їх реалізації.

Так, його тези про те, що "необхідно створити для місцевих громад умови для збільшення дохідної частини бюджетів", "зменшити фіскальний відсоток ВВП до оптимальних розмірів", "легалізувати тіньовий сектор", "запровадити механізми, які дали б можливість виявляти приховані доходи в іноземних банках", є переліком відомих напрямків підвищення ефективності бюджетно-податкової політики.

Водночас, цінність передвиборної програми кандидата у президенти має полягати у формулюванні шляхів досягнення цих цілей.

Розповідаючи про бюджетний процес, Олег Тягнибок зосередився не на ідентифікації фундаментальних проблем, а на критиці окремих негараздів.

Справді, "сьогодні бюджет ухвалюється, змінюється та використовується з порушеннями Бюджетного кодексу залежно від настроїв та потреб влади", а "провладні партії використовують державні ресурси з метою економічного популізму та власного збагачення".

Водночас, названі негативні явища в більшій мірі є наслідками методологічної недосконалості бюджетної системи, а не її причиною. Відсутність чіткого розуміння цього аспекту може привести до викривлення державної політики.

Наприклад, більш ефективною буде боротьба з каналами відмивання державних коштів, а не з бажаннями провладних партій збагатитися за рахунок держави. Цікаво було б почути, як кандидат на посаду президента має намір боротися з причинами, які, на його думку, провокують негативні явища у бюджетній сфері.

Тягнибок окреслив лише загальні напрямки, частина яких є спірними, а частина - такими, що не піддаються виконанню. Так, теза про те, що бюджет має базуватися на реальних макроекономічних даних, а не на урядових показниках, встановлених за рекомендаціями МВФ, є популярною, але складною для реалізації.

Бюджет - це, передусім, план, а тому він апріорі будується на прогнозних показниках, а не на реальних даних. Інше питання, що методологія визначення прогнозних показників в Україні є вкрай неефективною.

Водночас, Прогноз економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період, на основі макропоказників якого розробляється бюджет України на наступний рік, затверджується Кабміном до 15 травня, а законопроект про державний бюджет має бути поданий у парламент до 15 вересня.

Чи багато експертів прогнозували у вересні 2008 року спад ВВП у першому кварталі 2009 року на рівні 20%? Якщо кандидат ставить під сумнів методологію розрахунку прогнозних макроекономічних показників, то він мав би запропонувати власну методологію.

Спірною є і теза про те, що "зміни до Бюджетного кодексу повинні забезпечити зменшення кількості трансфертів та впливу чиновників на бюджет". Якщо говорити про зменшення кількості трансфертів, то треба пропонувати джерела, з яких будуть фінансуватися державні зобов'язання.

Якщо ідеться про зменшення зобов'язань держави, то кандидат має навести вичерпний перелік статей або, принаймні, напрямків тих видатків бюджету, які мають бути звужені.

Стратегічна ціль Олега Тягнибока - знизити фіскальний тиск на економіку до 33,3% ВВП і одночасно збільшити відсоток зарплати до 33,3% ВВП є економічним нонсенсом, оскільки це зовсім різні критерії структуризації валового внутрішнього продукту, поєднати які надто складно.

Очевидно, що зростання зарплати буде вести до збільшення фіскального тиску на економіку через підвищення надходжень податку з доходів фізичних осіб і відрахувань до Пенсійного та соціальних фондів. До слова, публічні фонди соціального та пенсійного захисту, згідно із світовою практикою, також враховуються при визначенні фіскального тиску на економіку.

У 2008 році частка оплати праці найманих працівників у структурі ВВП складала 49%, тому збільшення відсотка зарплати до 33,3% є незрозумілим орієнтиром.

Серед конструктивних ідей Олега Тягнибока варто виділити закріплення норми про публічність бюджету на стадії його формування. Зокрема, він пропонує вести на каналі "Рада" прямі трансляції засідань бюджетного комітету. У такому разі громадяни мали б змогу спостерігати, хто які проекти лобіює.

Також політик хоче обмежити формування доходів бюджету за рахунок продажу об'єктів державної власності. Приватизація, на його думку, має відбуватися не на основі поставленого плану надходжень коштів, а відповідно до стратегії розвитку окремих галузей.

Міркування Олега Тягнибока щодо фіскальної політики свідчать про слабку обізнаність кандидата у цих питаннях.

1. "Скасувати криміналізований податок на додану вартість". Було б цікаво почути, за рахунок чого кандидат пропонує профінансувати падіння на 56% податкових надходжень - приблизно стільки складають доходи від стягнення ПДВ у структурі податкових надходжень до держбюджету у 2009 році.

2. "Встановити для підприємств верхню межу суми усіх податків та зборів на рівні 30%, окрім спеціально обумовлених випадків". Тут Олег Тягнибок мав би уточнити: 30% від чого? Є два варіанти: від валового доходу і від валового прибутку.

3. "Замість ряду існуючих податків та платежів запровадити єдиний соціальний податок з доходів громадян з прогресивною шкалою оподаткування та базовою ставкою у розмірі 20%".

Проблема у тому, що податок з доходів фізичних осіб сплачують громадяни, а пенсійний і соціальний збори - майже повністю підприємства.

До того ж, збільшення імпліцитної, тобто прихованої, ставки податку на доходи фізичних осіб призведе до колосального зростання фіскального тиску на економіку, тоді як нижче Олег Тягнибок ставить за мету зворотний вектор.

4. "Збільшити та виокремити податки на іноземну поліграфічну, аудіо- та відеопродукцію". Ця теза прямо суперечить вимогам СОТ.

5. "Встановити спеціальний податок на алкогольні напої, тютюнові вироби, генетично модифіковані продукти харчування".

Відсутній принцип оподаткування. Просто встановити податок на продукти харчування не можна. Наразі діє система акцизних зборів, яка і є цим спеціальним податком, але вона виконує суто фіскальну функцію.

Ідея спрямувати виручені кошти на програми подолання соціальних хвороб більш ніж актуальна і за наявності політичної волі навіть у режимі акцизного збору може бути реалізована через спрямування надходжень від акцизних зборів на пиво, тютюн та алкоголь до спеціального фонду, а через нього - на фінансування державної цільової програми.

6. "Надання Нацбанком кредитів державним підприємствам під пільгові відсотки". НБУ є "банком банків" і не може кредитувати ні уряд, ні промисловість.

Попри велику кількість суперечностей, в економічних поглядах Олега Тягнибока можна виділити ряд позитивів.

У першу чергу, це конструктивний підхід до фіскальної підтримки національної інформаційної сфери. Очевидно, саме цей напрямок мав би стати відмінною характеристикою його передвиборної програми.

Водночас, потрібні артикуляція, систематизація та доопрацювання цього вектора, перетворення його у конкретний економічний механізм підтримки національної інформаційної індустрії.

Інша цікава ідея - надання Севастополю статусу вільної економічної зони на зразок "порто-франко" і встановлення податкових пільг для курортно-рекреаційних територій південного та західного узбережжя Криму. Водночас, без серйозного економічного обґрунтування ця ідея не має жодних перспектив.

Блок 2. Банківська система

Погляди Тягнибока на майбутнє банківської системи свідчать: цей кандидат схильний "закрутити гайки" і зробити будь-яку державну установу залежною від себе.

На цьому тлі дивно звучать заяви кандидата про те, що Нацбанк повинен самостійно визначати свою стратегію і навіть може відмовити уряду в проханнях.

Як може виглядати банківська система при президенті Тягнибоку? Відповідь на це питання ілюструють три тези.

Теза перша. Нацбанк позбудеться базових гарантій незалежності.

В Україні голова правління Нацбанку призначається на п'ять років. Тягнибок пропонує скоротити цей строк до чотирьох років - очевидно, щоб глава НБУ призначався разом з парламентом чи президентом.

У цьому є свій сенс, бо Нацбанк зазвичай очолює людина, запропонована главою держави. Змінився президент - геть його "праву руку".

З іншого боку, п'ятирічний термін визначали з протилежною метою. Люди, які його придумали, хотіли захистити економіку від політичних потрясінь, які обов'язково відбуваються разом із зміною влади.

Традиційно перші півроку роботи кожного президента супроводжуються нестабільністю і скандалами. Якщо в цей час ще і Нацбанк залишиться без керівника, стабільності не додасться.

Не менш критичною є норма про відставку глави Нацбанку. Тягнибок пропонує позбуватися керівника установи простою більшістю парламенту. Формально, це можна зробити з будь-якого приводу. Наприклад, НБУ буде звітувати про поточні рішення, а депутатам щось не сподобається.

Події осені 2008 року показують: повинен бути робочий механізм зміни керівництва Нацбанку. Інакше один з органів виконавчої влади в демократичній країні перетворюється на феодальний округ президента.

Виходить, що вся країна впевнена у порушеннях з боку регулятора, але глава держави це ігнорує. Потім проводяться аудиторські перевірки, і робиться вигляд, що все гаразд. Зрозуміло, довіра до регулятора падає.

Тим не менш, механізм навряд чи повинен бути таким простим, як пропонує Тягнибок. Інакше будь-який олігарх або лідер фракції зможе змістити главу НБУ просто так, навіть як подарунок собі на день народження.

Теза друга. Не тільки Нацбанк, але й нацбанки.

Залишити контрольні пакети банків у руках українців - гарний публічний жест. Його можна миттю обійти через інститут номінальних власників. Яскравий приклад - кіпріоти, які начебто володіють офшорними компаніями у своїй країні.

Інша річ - прагнути, аби банківський капітал був переважно місцевим. Це цілком укладається у концепцію "сильної руки" і може навіть розглядатися із знаком "плюс" як противага глобалізації.

Банків, на думку Тягнибока, має бути небагато, але вони повинні бути великими. Однак це може спрацювати лише в авторитарній державі. Втім, як і намір контролювати державою не менше 30% банківського капіталу країни, намагання дати більшу владу держбанкам, які повинні реалізовувати соціальні програми, та впровадження муніципальних банків і банків розвитку.

Теза третя. Без коментарів.

"Україна не може собі дозволити направити кошти держбюджету на відшкодування. Для реальної мінімізації проблеми "ошуканих вкладників" необхідно брати відшкодування з усього майна власників банків та великих позичальників, які не повернули кредити, отримані шляхом зловживання своїми повноваженнями (конфіскація, реприватизація).

При неможливості покриття усіх збитків у такий спосіб, у майбутньому має бути запроваджена та сама схема, як і для вкладників Ощадбанку СССР.

Внески вкладників Ощадбанку СССР були вкрадені Москвою, тому це проблема політична, і розв'язувати її потрібно політичними методами. Парламент України повинен визнати борги Ощадбанку СССР перед громадянами України зовнішнім боргом Росії як правонаступниці СССР. Після цього Українська держава повинна домогтися від Росії повернення боргів Ощадбанку СССР, у тому числі, через міжнародні інституції.

До моменту повернення Росією вкрадених коштів Україна може взяти на себе компенсацію вкладів: громадяни мають отримувати не готівку, а державні цінні папери, за які вони зможуть придбати продукцію та послуги вітчизняного виробництва. Це також дозволить стимулювати певні галузі української економіки".

Блок 3. Фондовий ринок

Відповідь кандидата на питання блоку фондового ринку є ґрунтовною. Його бачення розвитку фондового ринку є прийнятним для України, оскільки дозволятиме крупним приватним підприємствам та ФПГ залучати на закордонних ринках значні ресурси.

Тягнибок приділяє увагу стратегічно важливим підприємствам, які повинні контролювати держава та обмежувати доступ до них через участь у капіталі, тим самим захищаючи як національну безпеку, так і унікальну технологічну складову.

Також кандидат акцентує увагу на розвитку вітчизняного інвестиційного потенціалу як джерела фінансування української економіки.

Автори: Олексій Молдован, Віктор Петрусь (Astrum), Сергій Лямець