Чому Газпром не застосовує санкції до України

Тема українсько-російських стосунків у сфері постачання і транзиту газу активно розвивається, починаючи з 2005 року. Адже мова йде про мільярдні прибутки, суверенітет України та енергетичну безпеку цілого європейського континенту.

Українські політики використовують це питання, щоб отримати доступ до сфери перерозподілу прибутків, презентувати себе як захисників інтересів держави і гарантів стабільності газопостачань в Європу, або звинуватити своїх опонентів у відсутності патріотизму і браку розуміння національних інтересів та вимог європейської безпеки.

Дуже часто ці внутрішньополітичні ігри шкодять Україні та зміцнюють позицію Росії. Адже українські еліти демонструють відсутність консенсусного розуміння державних позицій, які не можуть бути розмінною монетою у боротьбі за владу.

У кожного своя "правда", яка складається переважно з частки справді правдивих відомостей, на основі яких будуються сумнівні гіпотези і гучні сенсаційні викриття.

Автор вже писав про методи, які використовував Секретаріат президента для підриву укладених у січні 2009 року газових угод. Нещодавно теза про невигідний характер угод була підкріплена ще одним "аргументом": над Україною висить дамоклів меч санкцій у розмірі 41,5 мільярда гривень за невідібраний газ у першому півріччі 2009 року.

Приводом стала спільна прес-конференція прем'єр-міністрів України та Росії у польському Сопоті, на якій було оголошено про надання Україні права купувати стільки газу, скільки їй потрібно для споживання в умовах падіння попиту, а не зафіксований у січневій угоді обсяг.

Наступного дня, з подачі чи то російської сторони, чи то давніх опонентів українського прем'єра з "РосУкрЕнерго", в російській та українській пресі з'явилася інформація про великі поступки, на які погодилася українська сторона, щоб не сплачувати цей вбивчий для українського дефіцитного бюджету штраф.

Цю тезу одразу підхопили чиновники Секретаріату та ряд кандидатів у президенти. Питання надзвичайно серйозне: обґрунтована вимога сплатити майже 4,5 мільярда доларів напередодні Нового року може знову змусити Україну піти на ще більші поступки Росії.

Втім, не потрібно мати даних розвідки чи СБУ з сакраментальної "президентської пошти", щоб розібратися, які вимоги може ставити Росія, а де просто маємо справу з блефом. Достатньо порівняти деякі офіційні дані "Газпрому" і "Нафтогазу".

Скільки, звідки і для кого є газ у "Газпрома"

Отже, всього у першому кварталі, за даними "Газпрома", було видобуто 123,5 мільярда кубометрів газу. На додаток, 15,7 мільярда кубометрів газу було імпортовано з Центральної Азії.

При цьому 103,4 мільярда кубометрів пішло на внутрішні потреби, 9,2 мільярда - у країни СНД (мінус "українські" 11 мільярдів, оскільки "Газпром" порахував як поставлений газ РУЕ, який і так знаходився в українських ПСГ), 29,09 мільярда кубометрів - до країн Центральної та Західної Європи.

Варто пам'ятати, що газ у Фінляндію, Німеччину та частково Туреччину і Великобританію не транспортується по території України. Виходимо на цифру в 16-17 мільярдів кубометрів газу.

Обсяги збуту газу в Європу корелюють з обсягами транзиту через територію України. "Нафтогаз" у першому кварталі давав такі дані: "Тенденція до скорочення споживання і зниження обсягів споживання простежується не тільки в Україні та Росії, але і в Європі загалом. За оперативними даними, з транзиту газу в Європу з першого кварталу, який повинен був скласти 28,4 мільярда кубів, транспортовано 16,4 мільярда кубів".

Отже, за підсумками першого кварталу, Росії ледве вистачило газу, враховуючи 3-4 мільярди кубометрів з підземних газосховищ, щоб забезпечити потреби всіх споживачів. Більше того, поступаючись правами на 11 мільярдів кубів РУЕ, "Газпром" не стільки робив послугу Україні чи конкретному прем'єр-міністру, скільки ліквідовував "прогалину" у балансі експортних поставок.

Виникає перше запитання: звідки "Газпром" міг взяти додаткові 2,5 мільярда кубів газу , щоб задовольнити вимоги України?

Дивимося другий квартал. Загальна ситуація у "Газпромі" ще скрутніша: видобуток скоротився на 25%, а закупки у Туркменистану - на 80% через суперечку щодо ціни та обсягів закупівель.

Знову розглядаємо офіційний звіт корпорації за другий квартал. Було видобуто 92,9 мільярда кубометрів газу, 3,1 мільярда імпортовано з Центральної Азії. При цьому 54,2 мільярда пішло на внутрішні потреби, 11,1 мільярда - в країни СНД, 31,34 мільярда - до країн Центральної та Західної Європи.

Знову ж таки, росіянам ледве вистачало палива, щоб покрити внутрішні потреби і здійснювати експортні операції. Доцільності нарощувати закупівлі газу з Туркменистану "Газпром" не бачив, оскільки навіть для України продавав би такий туркменський газ з величезним збитком - 270 доларів проти 340, тоді як у першому кварталі співвідношення цін було 360 до 340.

Отже, виникає питання: яким чином "Газпром" у першому та другому кварталах, особливо після непоступливості туркменів, виконував би свої зобов'язання перед європейськими країнами, якби Україна подала заявку на закупівлю всього передбаченого угодами обсягу газу у першому півріччі?

Ситуація виглядає таким чином, що Росії довелося би купувати цей газ в України, щоб його по-новому експортувати далі в Європу. З економічної точки зору, така оборудка виглядає абсурдно і призводить до сотень мільйонів збитків.

Подібний крок уявити неможливо: газовій монополії та російському керівництву простіше "закрити очі" на так званий "недобір" Україною газу, оскільки використання Києвом своєї квоти принесло б "Газпрому" і Кремлю набагато більше неприємностей.

Російський блеф і наслідки для України

Проте навіть за поганої енергетичної гри Росія використала максимум можливостей для гри політичної. Володимир Путін у березні заявив, що "пробачив" Україні, і штрафи щодо неї застосовуватися не будуть. А, як відомо, безкоштовний сир буває лише у мишоловці. Цю тезу українські політики добре засвоїли, але, на жаль, не спромоглися чи не захотіли перевірити суть питання.

Тому з легкої руки російського прем'єра всі подальші розмови про штрафи у розмірі 40 чи 50 мільярдів гривень були і залишаються звичайною політичною "страшилкою", розрахованою на підтримання у тонусі певної частини виборців. Ці з'ясування не мають жодного стосунку до енергетики чи стратегічних інтересів України.

Насправді ж, є один момент з листом "Газпрома" про можливу вимогу 500 мільйонів за газ, не закуплений у березні. Чому ж у квітні "Газпром" все-таки підняв питання штрафів, не маючи для цього матеріальних підстав?

Це було зумовлено проблемами з туркменською стороною. У 2008 році Росії довелося піти на поступки центральноазіатським державам і законтрактувати газ за фіксованими цінами, прив'язаними до європейських. Але вже у 2009 році "Газпром" опинився у ситуації, коли збут такого газу за фіксованою ціною ставав збитковим.

Квітнева "аварія" на кордоні Туркменістану та Узбекистану стала "подарунком долі", хоча американські експерти групи Stratfor не виключають, що таким чином російські спецслужби вирішили проблеми головної монополії країни і зберегли важелі впливу у Центральній Азії. Хоча політично Росія, звісно, програла, серйозно зіпсувавши стосунки з Туркменистаном, Узбекистаном і Казахстаном.

Пред'явлення претензій Україні про можливий штраф збіглося з припиненням постачання туркменського газу. Очевидно, "Газпром" підстраховується. Якщо Україна раптом захоче викупити весь обсяг газу у третьому і четвертому кварталах, що загрожує зривом виконання зобов'язань перед європейцями, Кремль підніме це питання: мовляв, заплатіть спочатку квітневий штраф, а ми тоді ще подумаємо.

Паралельно ЄС буде пояснено, що Україна намагається "красти газ", який мала б купити у першому кварталі, і який зараз призначений для європейських компаній.

Питання якраз полягає у тому, чи готова зараз Росія давати Україні всі формально закріплені у контракті обсяги, чи їй вони потрібні для виконання зобов'язань перед іншими партнерами. Судячи з практики перших трьох кварталів, Росія задоволена саме тією ситуацією і тим українським попитом, які склалися.

Їй, до того ж, немає сенсу нарощувати постачання, доки ціна на нафту знову не підніметься вище 75 доларів, як заявив віце-прем'єр Ігор Сєчін. Тоді буде вигідним і більший видобуток енергоносіїв.

Швидше за все, ситуація розвиватиметься за некризовим сценарієм: буде закуплено газу рівно стільки, щоб гарантувати транзит і споживання всередині країни взимку 2009-2010 років. Для транзиту треба близько 3,3 мільярда кубометрів, для споживання - ще 1,5-2 мільярди. Це взагалі буде лише 30% від квоти на четвертий квартал.

Очевидно, що Путін вже знає ці розрахунки, і якби вони його не влаштовували, на зустрічі з Тимошенко у Гданську були б озвучені інші меседжі. Або зустрічі взагалі б не було.

Що можна заперечити на ці міркування? Опоненти уряду вказують на договірне зобов'язання України вибирати усю квоту, передбачену контрактом. Так і є. Однак, згідно з пунктом 2.2.5 цього документа, Україні не можуть висунути штраф за те, що "Нафтогаз" не оплатив непоставлене блакитне паливо.

Згідно з статтею 3 контракту, розрахунки за газ відбуваються на основі щомісячних комерційних актів здачі-приймання газу, які, у свою чергу, складаються на основі щомісячних технічних актів здачі-приймання.

Якщо росіяни підписували технічні акти на ті обсяги, які потім сплачувалися за комерційними актами "Нафтогазом", то у такому разі жодних претензій у росіян до України не може бути взагалі. І змінювати існуючий контракт не потрібно, що й підтвердила російська сторона.

Якщо ж там зафіксовані більші обсяги, ніж ті, які потім сплачувалися, тоді справді виникають серйозні запитання до енергетичного блоку уряду.

Перевірити слушність цих міркувань, закидів з боку Секретаріату, а також заяв уряду та "Нафтогазу" щодо санкцій можна лише у разі оприлюднення щомісячних технічних актів здачі-приймання газу.

Якщо це закрита комерційна інформація, то ці акти з відповідними висновками мали б надійти в органи безпеки. А вже вони на основі реальних цифр і фактів повинні були б дати щонайменше закритий висновок для керівництва країни: є загроза застосування санкцій чи нема. І чи доцільно далі бездумно роздмухувати цю тему на догоду росіянам, і яких збитків це завдає Україні в очах її західних партнерів?

У будь-якому разі, гучні заяви одних українських політиків, не підтверджені фактами, підривають довіру партнерів до України та довіру громадян до влади.

Будь-які обіцянки інших українських політиків, не підтверджені точними розрахунками і не підкріплені публічним поясненням, мають такий самий ефект.

Очевидно, що в інтересах країни, сторони, які нині переймаються виборчою кампанією, мають винести стратегічні питання (газ, стосунки з МВФ, Росією та ЄС) за рамки політичної боротьби. Без цього демократія в Україні та суверенітет держави можуть не встояти.

P.S. Коли матеріал було підготовлено, президент заявив про "здачу національних інтересів" прем'єр-міністром саме у зв'язку із штрафами. Що це: навмисне жертвування інтересами країни у протистоянні з північним сусідом заради приниження ворога, помилка через некомпетентність "дорадчих і допоміжних органів" чи знання якихось точних фактів?

У будь-якому разі, потрібне офіційне розслідування та оприлюднення результатів. Сторони зайшли занадто далеко.