В четвер у Господарському суді міста Києва мав розглядатися позов ВАТ "Торговий дім "Райдуга" до Укрексімбанку та російської державної корпорації "Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності (Внєшекономбанк)" (Росія).

Позивачі представляють інтереси підприємців, чиї кошти "загубилися" на рахунках радянського Внєшекономбанку після розпаду СРСР. А оскільки Україна досі не підписала "нульовий варіант" розподілу власності Радянського Союзу, українські суб'єкти підприємницької діяльності можуть мати всі законні права на повернення цих коштів.

Сума позову складає 3,34 мільйона доларів. Як відомо, ВЕБ з січня є власником 75% акцій Промінвестбанку, і в разі задоволення позову можливе накладення стягнень на акції ПІБу. Росіяни ж планують врегулювати цю справу у міждержавному порядку.

Засідання Господарського суду міста Києва мало початися о 10 ранку, однак суддя Валерій Пінчук не з'явився. Через півгодини його помічниця попросила зачекати ще хвилин 20. "Щось сталося", -  сказала вона.

В коридорі суду чекали засідання майже десять осіб. Кілька від позивача  - донецького Торгового дому "Райдуга" та Асоціації вкладників. Кілька осіб - від Укрексімбанку, Кабміну і, мабуть, російського ВЕБу. З акценту одного з присутніх було чітко зрозуміло: він з Москви.

І, звичайно, на засідання вимушений був прийти представник Промінвестбанку, який з недавнього часу став дочірнім банком ВЕБу. ПІБ є слабким місцем росіян, бо саме на його акції може бути звернене стягнення.

Ще через півгодини помічниця оголосила, що засідання переноситься. Причину вона не назвала, але один з присутніх представників захисту впівголоса сказав, що позивач не надав їм усі необхідні документи. Отже, немає приводу для розгляду.

Вже на вулиці один з представників позивача, юрист юридичної фірми Magisters Олег Бекетов пояснив, що навряд чи засідання відклали з причини ненадання документів.

Документи, які вимагав представник ВЕБу від позивача у попередньому судовому засіданні, принесли. Юрист тримав у руках величезну папку з паперами. За існуючою процедурою, він мав віддати документи судді, а той передав би їх відповідачам.

Дивно, але в цілому юристи не мали претензій до судді Пінчука. "Могло статися будь що", - з розумінням констатували юристи Magisters.

Дату наступного розгляду помічниця судді так і не призначила. Вона лише сказала, що зустріч вже точно буде не у травні.

Було зрозуміло, що затримання розгляду справи не було на користь позивачів. Проте відповідачі також були здивовані.

"Розгляду справи по суті ще не було, хоча ми збиралися вже кілька разів. Кожного разу знаходилися якісь процесуальні дрібниці, з приводу яких засідання переносилося. Мені здається, що Пінчук остерігається виносити будь-яке рішення за цією справою. Якщо він надасть перевагу позивачам, то створить прецедент, за яким можуть бути отримані сотні мільйонів доларів", - пояснив один з присутніх.

Справа на 500 мільйонів

Вимоги ТД "Райдуга" до ВЕБу стосовно повернення коштів, "заморожених" на рахунках українських підприємств у Росії, не єдині. Такі ж претензії до росіян мають майже 40 українських  підприємств.

Всі вони об'єднані в Асоціацію вкладників російського Внєшекономбанку. Сумарна вартість їх претензій може бути оцінена у 500 мільйонів доларів.

Про існування Асоціації вкладників ВЕБу вперше стало відомо у січні 2006 року. До неї увійшли майже 40 підприємств з різних галузей - рітейлу, хімпрому, машинобудування, видобування.

Їх об'єднувало одне - в часи СРСР ці компанії обслуговувалися у Внєшекономбанку СРСР. Але наприкінці 1991 року, під час розпаду СРСР, відбувся розподіл майна.

31 грудня 1991 року рішенням уряду РФ всі кошти підприємств союзних республік були заблоковані і вилучені. На той момент українські підприємства були винні Внєшекономбанку 100 мільйонів доларів, тоді як він заборгував їм незрівнянно більше - понад 600 мільйонів.

В Асоціації нарахували дуже помірні відсотки і отримали загальну суму претензій на 1 мільярд доларів.

До 1994 року Росія намагалася підписати з усіма колишніми республіками Союзу так званий нульовий варіант. РФ пропонувала взяти на себе усі борги СРСР, одночасно отримавши всі закордонні активи СРСР. В тому числі, валюту на рахунках колишніх радянських підприємств.

Проте Україна виявилася єдиною з республік, яка не погодилася на "нульовий варіант". У 1997 році Верховна Рада захотіла отримати від Росії відомості про розміри золотого та алмазного фондів, активи Держбанку СРСР, Держохорони СРСР, Внєшекономбанку СРСР та закордонних радянських банків. Звісно, ці дані вона не отримала.

Отже, на державному рівні проблема не врегульована. Це дозволило Асоціації звернутися до суду. Ще у 2008 році стало відомо, що відповідачами у справі обрано Укрексімбанк - колишнє українське відділення ВЕБу, та російський Внєшекономбанк. Це дозволило розглядати справу в Україні, а не у Москві, де не було б жодних шансів на успіх.

"Ми подали позов до російського ВЕБу та Укрексімбанку і наполягаємо на існуванні приватноправових відносин між вкладником ВАТ "Торговий дім "Радуга" та відповідачами, оскільки насправді має місце порушення права українського підприємства на користування належною йому власністю, а саме - грошовими коштами, які знаходились на рахунках Внєшекономбанку СРСР. В то же час, відповідачі протягом тривалого часу користувалися цими коштами. Швидше за все, за рахунок них, серед іншого, формувалися їхні статутні фонди", - відзначив Бекетов.

Цікаво, що сума у 500 мільйонів доларів - приблизна оцінка претензій всіх учасників Асоціації до ВЕБу - не така вже й велика. Більш ніж за 16 років ВЕБ виплатив різним підприємствам у колишніх республіках СРСР більше 10 мільярдів доларів. Україні з цієї суми дісталося трохи більше 40 мільйонів, які банк повернув вкладникам-фізособам.

Позиція Москви з приводу боргів відома. "Борг Внєшекономбанку перед українськими підприємствами - це складова "нульового варіанту". Але ми вважаємо, що проблема ВЕБу - це вимоги підприємств, що знаходяться на території України, до банку, розташованому в  Москві", - підкреслював ще 2006 роцу тодішній міністр фінансів Ігор Мітюков.

Однак публічний позов до російської держави довелося б виносити, наприклад, у Стокгольмі. Врегулювати таку справу було б набагато дорожче і важче.

Акції Промінвестбанку можуть отримати за борги

На початку 2009 року фортуна зробила Асоціації несподіваний подарунок. Російський Внєшекономбанк став власником українського Промінвестбанку. З січня він володіє 75%+3 акціями ПІБу.

Активи банку на початок квітня складали 33 мільярди гривень. Капітал - 4,1 мільярда гривень. Отже, теоретично, 75%+3 акції банку якраз вистачить на задоволення майже усіх претензій до ВЕБу - 500 мільйонів доларів.

Звичайно, це дуже важка справа. "Я вважаю, неправильно було б звертати стягнення на акції ПІБу. Не бачу, як можна буде їх забрати. Треба було зробити інакше. Наскільки я знаю, в кількох українських банках відкриті коррахунки російського Внєшекономбанку. Там мають проходити великі обороти, і ці кошти можна звідти забрати", - розповів "Економічній правді" заступник голови одного з великих банків.

Позиція самого ПІБу поки невідома. Але, судячи з активності позивачів, вже дуже скоро справа може отримати значний резонанс.

Думка російської сторони

Володимир Дмітрієв, голова спостережної ради Промінвестбанку, голова правління державної корпорації "Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності "Внєшекономбанк" (Росія):

- Ситуация имеет две стороны. Одна - чисто юридическая, связанная с правом организации в случае необоснованности, по их мнению, тех или иных действий, обращаться в судебные инстанции для удовлетворения своих претензий.

С другой стороны, она находится в сфере межгосударственных отношений, скорее, в политической сфере, чем на уровне отношений хозяйствующих субъектов.

Да, формально Внешэкономбанк открывал счета субъектам хозяйственной деятельности бывшего СССР. Да, валютные счета были "заморожены", но не по решению Внешэкономбанка, а по решению органов, которые в то время на межгосударственном уровне управляли активами и пассивами бывшего СССР. В которых, кстати, присутствовали и украинские представители.

Кстати, "заморожены" они были по той причине, что средства  или записи на счетах были использованы для закупок по критическому импорту товаров, в том числе продовольствия, медикаментов, которые поступали на пространство всего бывшего СССР, включая Украину.

К сожалению, "нулевой вариант", при котором Россия берет на себя обязательства по долгам и одновременно вправе рассчитывать на активы бывшего СССР, к которому привязан и вопрос о погашении обязательств перед юридическими лицами Союза по счетам Внешэкономбанка, украинским парламентом не ратифицирован.

Хотя мы были близки к этому. А вопрос о расчетах с юридическими лицами здесь, в Украине, повис в воздухе.

В России он был решен путем компенсации в полном объеме по счетам юридических лиц-резидентов РФ, которые были "заморожены", путем выпуска облигаций внутреннего валютного займа.

У России есть договоренность с рядом государств бывшего СССР о том, что они не предъявляют к России претензий по поводу "замороженных" счетов резидентов этих государств, и берут на себя обязательства по урегулированию этих счетов.

К сожалению, с Украиной мы до сих пор не смогли конструктивно решить эту проблему.

Кроме того, в России было принято постановление, которым предписывается впредь в переговорах со странами бывшего СССР руководствоваться позицией, что Россия не принимает на себя обязательства по этим "замороженным" счетам. Каждая страна, по мнению России, должна самостоятельно урегулировать эти отношения.

В то же время, несколько лет назад Внешэкономбанк перечислил около 20 миллионов долларов по счетам физических лиц-резидентов Украины, которые были "заморожены" во Внешэкономбанке. По этим обязательствам мы полностью рассчитались. Позиция по юридическим лицам остается неизменной.

Мы исходим из того, что, в конечном итоге, эту проблему нужно решать в увязке с "нулевым вариантом". Я знаю, что по линии наших финансовых ведомств эта тема стоит в повестке дня. Украинская сторона ее с повестки дня тоже не снимала.