Продовольча криза 10 років чекатиме на харчі з України

Але це вимагає певної технології лібералізації земельного ринку, що підвищує інтерес великих інституціональних інвесторів до вкладення коштів в аграрний сектор України. 

Причини продовольчої кризи

Швидке зростання вартості продуктів харчування, справжній вибух цін на пшеницю, рис, кукурудзу, олію, молоко в останні місяці, а разом з тим голодні бунти в країнах Азії, Африки, Латинської Америки - нині названі "світовою продовольчою кризою". Експерти ООН, Світового банку та інших установ констатують, що це не просто чергове зростання цін, але початок нового етапу розвитку світової економіки, "безпрецедентний у своїх масштабах глобальний виклик", що зачіпає найуразливіші верстви населення. Експерти ООН прогнозують: криза протриває ще ціле десятиліття.

850 млн. людей, які постійно голодають переважно у віддалених районах, у сільській місцевості, не мали можливості звернути на себе уваги. Голод 2007-2008 років торкнувся нових верств населення, проникнув у великі міста. Протест міських жителів став об'єктом новинних стрічок. У деяких країнах миротворці ООН патрулюють вуличні ринки, придушують бунти й демонстрації голодуючого населення.

До продовольчої кризи призвів збіг ряду обставин. Діють  довгострокові природні тенденції: висушення або затоплення посівних площ обумовлено змінами клімату; виникнення нових хвороб тварин і рослин також знижує ефективність агросектору. Сильний вплив має подорожчання нафти, оскільки традиційне сільське господарство є енергоємнеим

Ще одна група причин породжена економічним бумом у великих країнах, що розвиваються, насамперед у Китаї. Збільшення доходів населення, становлення середнього класу змінили смаки сотень мільйонів людей. За чверть століття споживання м'яса на душу населення в Китаї зросло з 20 до 50 кг за рік. Це призвело до більшого використання зернових для годування худоби.

Одна з причин продовольчої кризи - ріст нехарчового використання продовольчих товарів, зокрема, сировини для виробництва палива. Оцінки ролі цього явища в загальному подорожчанні продовольства - від 2-3% до 20-50%. Деякі держави субсидіюють виробництво паливного етанолу з кукурудзи. В інших - його дешевше й без субсидій виготовляють з цукрової тростини.

Глобальна некерованість

Продовольчу кризу навряд чи варто розглядати як незалежне явище: вона є частиною багатопланової світової кризи, що проявляється в наростанні глобальної некерованості фінансово-економічних процесів. Інші відомі її елементи: іпотечна криза в США, безперервне подорожчання енергоносіїв. В їх основі лежить криза довіри й відсутність ефективних наднаціональних регуляторів. Виділяють декілька джерел глобальної некерованості початку XXI сторіччя:

• падіння довіри до рейтингових агентств;
• презумпція неосудності трейдерів (феномен Жерома Кервіля);
• некерований ріст "фінансових похідних" - деривативів;
• ріст довгострокових арбітражних зобов'язань;
• ріст обсягу вільного або спекулятивного капіталу (фінансові кошти нових мільйонерів і мільярдерів, нафтодолари в країнах Перської затоки).

Докладніше про кожен з цих факторів.

Нездатність рейтингових агентств передбачити іпотечну кризу й систематичні помилки аналітиків щодо прогнозування прибутків 2007 року продемонстрували, що в них фактично відсутній інструментарій оцінки кредитних ризиків. По суті, зникає «невидима рука ринку», зникають орієнтири раціональної економічної поведінки.

Феномен Жерома Кервіля, який приніс банкові Societe Generale збиток у розмірі 7.2 млрд. доларів пов'язаний із сформованою системою винагороди трейдерів на фінансових і сировинних ринках: вони одержують премію у випадку успішних спекуляцій і не караються за неуспішні. Це орієнтує їх на азартні необережні дії.

Серйозним дестабілізатором є несумісність фондового й сировинного ринків, "бульбашка" віртуальної частини фінансових ринків (ф'ючерси, опціони й інші деривативи). Угоди в цій частині в десятки разів перевищують за обсягом реальні операції з активами. При наростанні кризових і панічних явищ частина цих коштів переміщується на сировинні ринки, перетворюючись на реальні запаси пального і продовольства, але зберігаючи при цьому спекулятивну природу, що призводить до росту цін на сировинних ринках.

"Сировина й зернові перетворилися на активи, які в дедалі більшому обсягу використовують фінансові інститути", - констатував на початку 2008 року Джордж Сорос. Ресурсні товари приносять зараз більший дохід, аніж акції й облігації.

Для інвестиційних фондів перехід на ці ринки стає водночас модою й необхідністю. За останні місяці в пшеницю, кукурудзу й сою було вкладено сотні мільярдів доларів. Зникнення однієї "невидимої руки" - руки фінансового ринку, рейтингових агентств, азартних фінансових трейдерів - породжує іншу, "сировинну руку", що грубо і зримо перекроює світову економіку.

Аграрні перспективи України

Сформована у світі ситуація відкриває можливості для країн, що володіють ресурсами сільськогосподарських земель. Насамперед країн Східної Європи й територій колишнього Радянського Союзу, де мільйони гектарів першокласних орних угідь зайнято бур'янами. Так, Президент В. А. Ющенко заявив, що Україна може стати "хлібними Еміратами", якщо "правильно змоделює національну політику навколо виробництва зерна".

Однак існує ряд перешкод для ефективного аграрного розвитку України:

• надмірне втручання держави в дії продовольчих трейдерів (експортні обмеження);
• недостатні можливості зберігання і транспортування зерна (загальна місткість елеваторів України - близько 30 млн. тонн, незадовільний технічний стан багатьох із них; пропускна здатність українських портів - усього 1,2 млн. тонн на місяць);
• відсутність ринку землі.

Антиринкова поведінка Кабінету Міністрів на тлі зростання світових цін на зерно, зокрема, введення 26 вересня 2007 квот на експорт пшениці, пшеничних сумішей, ячменя, кукурудзи й жита, призвело до збитків зернотрейдерів і зерновиробників України в розмірі 1,2 - 1,4 млрд. дол. Формальне збільшення Кабінетом Міністрів експортних квот 23 квітня 2008 року, ще до початку будь-яких дій експортерів, негайно знизило ціну на пшеницю на світовому ринку до п'ятимісячного мінімуму.

Тяжкою перешкодою на шляху аграрного розвитку України є заборона купівлі-продажу землі. Європейський банк реконструкції і розвитку вважає, що лібералізація ринку сільськогосподарських земель "дасть неймовірний поштовх розвиткові країни". Ця лібералізація дозволить закордонним фондам і фірмам вирощувати зерно на українських землях.

Навіть за відсутності земельного ринку є приклад подібних дій: британська "Лендком" обробляє землю у Львівській області на умовах тривалої оренди для вирощування зернових і рапсу. Використовується 4 тис. га, планувалася оренда ще 10 тис.. Орендна плата складає 2% від оцінної вартості землі. Місцева влада змушує інвестора реєструвати спільні підприємства з метою отримання податкових надходжень до місцевих бюджетів.

Президент України вважає, що діючий мораторій на продаж сільськогосподарської землі породжує криміналізацію сфери земельних відносин. За його словами, деякі депутати Верховної Ради й місцевих рад уже мають по декілька тисяч гектарів. Для відводу земельної ділянки зараз потрібно отрмати 139 погоджень, що займає близько півтора року.

Технологія й наслідки лібералізації земельного ринку України

Для залучення великого іноземного капіталу в аграрну сферу України, крім скасування мораторію на купівлю/продаж сільгоспземель, доцільно запровадити наступні кроки:

• Створення Національного Земельного Фонду - аграрного аналога Фонду державного майна з концентрацією в ньому земель, що не знаходяться у приватній власності, з наділенням його правами як скупки малих, так і продажу великих ділянок національним і іноземним інвесторам.
• Введення прогресивного податку на землю з твердою шкалою, що робить невигідним володіння великими невикористовуваними ділянками землі.
• Звільнення великих землевласників, зайнятих зерновиробництвом від всіх податків, окрім земельного.
• Введення значних податкових пільг для фірм, що займаються будівництвом і експлуатацією інфраструктури зернового ринку (елеватори, дороги, транспорт, зернопричали морських портів, суднові флотилії).
• Законодавча заборона на втручання уряду в експорт сільгосппродукції.

Створення фонду й відсікання від земельного ринку місцевих органів влади при збереженні можливості задоволення корупційних апетитів частини української еліти (а без цього скасування мораторію на торгівлю землею, певно, неможливе) сформує правила гри, зрозумілі для великих закордонних інвесторів, різко прискорить приватизацію землі.

Введення прогресивного земельного податку втягне в сільськогосподарський і торговельний обороти великі ділянки, сконцентровані тіньовими латифундистами України.

Звільнення від інших податків, окрім земельного, послабить адміністративний і корупційний тиски місцевої влади на великих закордонних інвесторів.

Податкові пільги у сфері аграрної інфраструктури дозволять поступово зменшити втрати сільгосппродукції, зберегти і продати все, що вирощено.

Насамкінець, втягування в українське агровиробництво великих іноземних інституціональних інвесторів, що володіють можливостями лобістського впливу на уряди й суспільну думку розвинутих країн, має мультиплікативний ефект. Воно не тільки призведе до "сільськогосподарського ренесансу", але і прискорить процеси євроатлантичної інтеграції України, підсилить її потенціал у сфері російсько-українського протистояння.