Від 3D-моделі
до фіолетового золота:

як найбільший ювелірний виробник країни працює під час війни
Спецпроєкт
09 жовтня 2026
За 27 років "Ювелірний завод №1" виріс із кількох майстрів у Запоріжжі до найбільшого виробника прикрас в Україні. Війна змусила його відтворити повний цикл виробництва у Львові, а ціни на золото й падіння купівельної спроможності – шукати нові ніші.
У львівському цеху "ялинку" з воскових моделей прикрас заливають гіпсом. Мине близько 16 годин, перш ніж на місці воску в гіпсовій формі опиниться розплавлене золото, а з форми дістануть основу для десятків майбутніх каблучок і сережок. Потім їх відшліфують, закріплять каміння під мікроскопом, перевірять після кожного етапу і передадуть на державне клеймування.
Дізнайтеся таємницю створення фіолетового золота та зануртеся у витонченість прикрас і якість від "Ювелірного заводу №1"
"Ювелірний завод №1" з 1999 року працював у Запоріжжі, сьогодні ж підприємство працює на двох майданчиках і за підсумками 2025 року стало найбільшим виробником ювелірних виробів у країні.

Галузь, яка пережила два обвали

Ювелірна галузь – одна з небагатьох у переробній промисловості України, яка пережила потрясіння і намагається розвиватись. Найточніше її стан показують обсяги клеймування: це обов’язкова державна процедура, яка підтверджує пробу металу.
За даними Союзу ювелірів України, першим переломом став 2015 рік. На галузь одночасно вплинули російська агресія і запровадження 10% авансового збору на пенсійне страхування під час подання виробів на клеймування. Уже за підсумками 2015 року обсяги подання золотих виробів скоротилися у 2,6 раза за кількістю та у 3,2 раза за масою порівняно з 2014 роком. Золотий сегмент згодом стабілізувався, а срібний так і продовжив скорочуватися. Другий обвал принесло повномасштабне вторгнення і, попри відновлення у 2023–2024 роках, з 2025 року знову спостерігається низхідна динаміка ринку.
За даними YouControl, сукупний виторг виробників ювелірних виробів у 2024 році сягнув 1,23 млрд грн, приблизно в півтора раза більше, ніж роком раніше. У 2025 році він скоротився до 929,8 млн грн.
Золото
Срібло

Обсяг клеймування 2024 vs 2025 роки

2024
3 398,1
кількість, тис. шт.
6 151,8
маса, кг
2025
2 736,6
кількість, тис. шт.
5350,0
маса, кг
-19,5%
різниця у кількості (%)
-13,0%
різниця у масі (%)

Обсяг клеймування 2024 vs 2025 роки

2024
3 904,2
кількість, тис. шт.
10 843,1
маса, кг
2025
2657,5
кількість, тис. шт.
7645,5
маса, кг
-31,9%
різниця у кількості (%)
-29,5%
різниця у масі (%)
Ці гривневі цифри варто читати обережно. Україна майже повністю імпортує золото, а його світова ціна за останні роки зросла з $1300 до піка в $5100 за унцію (31,1 грама). Зараз вона тримається на рівні $4136–4170.
За оцінкою Союзу ювелірів, у 2024–2025 роках срібло подорожчало на 147–165%, золото – на 62–66%. До цього додалася девальвація гривні.

Динаміка клеймування ювелірних виробів у 2023-2025 роках

Золото
кг
2023
5 253
2024
(+17%)
6 152
2025
(-13%)
5 350
2023
2025
+2%
Срібло
кг
2023
8 786
2024
(+23%)
10 843
2025
(-29,5%)
7 646
2023
2025
-13%
Тому фахівці радять дивитися на кількість і масу виробів. Після рекордного 2024 року обидва показники скоротилися: золотих виробів стало 2,7 млн замість 3,4 млн, срібних – 2,6 млн замість 3,9 млн. У Союзі ювелірів пояснюють: кількість виробів показує інтерес покупців, а маса – їхню платоспроможність. Люди й далі цікавляться прикрасами, але дедалі частіше відкладають покупку або обирають легші й дешевші вироби.
"Ситуація не дуже добре впливає на ринок, тим паче ювелірний, адже це не продукція першої потреби. Фінансовий стан людей погіршується, ринок скорочується. Багато виробників закривають бізнес, бо їм невигідно працювати в таких умовах", – каже генеральний директор "Ювелірного заводу №1" Віталій Валл.

Війна змусила відкрити новий завод у Львові

"Ювелірний завод №1" відкрили у 1999 році. До повномасштабного вторгнення на підприємстві працювало 1300 людей. Завод виготовляв прикраси на замовлення найбільших ювелірних мереж країни й вибудував повний виробничий цикл: від ескізу і 3D-моделі до лиття, закріпки каміння і фінального контролю якості.
Після початку великої війни працювати як раніше стало неможливо, і виробництво довелося зупинити на три місяці.
"Весь цей час ми продовжували фінансово підтримувати наших людей, нашу команду. Фінансування, виплата зарплат не зупинялися, хоча виробництво і не працювало", – розповідає Віталій Валл.
Паралельно керівництво шукало місце на заході країни: розглядали Хмельницький, Івано-Франківськ, Тернопіль і Львів.
"Шукали локацію три місяці, бо критеріїв було багато: площі, потужності, інфраструктура, кількість людей. І через три місяці ми знайшли приміщення у Львові, де зараз і працюємо", – каже Віталій Валл.
Перевезти ювелірне виробництво означало не лише демонтувати й змонтувати обладнання, а й заново вибудувати процеси. Частина працівників релокувалась, а частина залишилась в Запоріжжі.
"Компанія сприяла облаштуванню працівників. У ювелірній галузі найцінніше – це люди. Загалом за 27 років у нас багато фахівців з досвідом понад 20 років, і ми пишаємось та цінуємо те, що для них це не лише робота, а покликання", – каже директорка з управління персоналом Вікторія.
Львівський та Запорізький майданчики є виробництвами повного циклу  – від ескізу до пломби. З 700 працівників заводу приблизно половина працює в Запоріжжі, половина – у Львові.

Сто нових моделей щомісяця

Сучасна прикраса з’являється спершу не в металі, а на екрані. У відділі дизайну ідею перетворюють на тривимірну модель, де вже закладено розміри, пропорції та особливості виробництва. "Ми щомісяця промальовуємо й запускаємо серію з понад 100 нових моделей. Такий у нас план: щомісяця 100 нових моделей розробити, виготовити й запустити в серію, щоб покупці могли їх придбати", – каже Віталій Валл.
"Ми шукаємо цікаві ідеї й образи, а потім, як в образотворчому мистецтві, виражаємо їх мовою символів, форм, ліній і кольору, щоб закарбувати в металі. Постійно розвиваємося, розробляємо нові моделі й нові види продукції", – пояснює художник-модельєр Віктор.
Одні вироби народжуються за кілька днів, інші – за кілька місяців. "Буває складне, технічне завдання, особливо коли це ціла колекція: усі вироби мають і в художньому плані виглядати єдиним цілим, і технічно реалізовуватися. У виробництві існують обмеження технологій і матеріалів – мінімальні товщини, які ми реально можемо надрукувати чи відлити. Тому це командна робота: ми з технологом усе пропрацьовуємо, щоб виріб було можливо виготовити й зручно потім носити", – додає Віктор.
Завод йде в ногу з ринком, фахівці відвідують міжнародні виставки, навчаються нових методів обробки, якщо такі з’являються, оновлюють обладнання, використовуючи сучасні технології, як-от 3D-друк.
В умовах, коли золото подорожчало в рази, тонший виріб без втрати якості – це ще й економічна перевага. Надруковані моделі тиражують у воску, а готові воскові моделі наклеюють на стрижень – цю конструкцію на заводі називають "ялинкою". Далі "ялинку" відправляють на лиття.
"Нам приносять ялинки, ми заливаємо їх гіпсом, а потім у печах витоплюємо віск – це тривалий процес. Після цього заливаємо гіпсову форму металом, охолоджуємо й отримуємо готову ялинку вже в металі. Від моменту, коли ялинку залили гіпсом, до заливання металу минає близько 16 годин", – розповідає керівник ділянки лиття Павло.  
Окремий напрям – плетіння ланцюжків.
"Зараз ми знаходимося в цеху, якому немає аналогів у всій країні. Це станки для плетіння ланцюгів", – каже Віталій Валл.
"Нам приносять дріт (з дорогоцінного металу. – Ред.)на котушках, ми заправляємо його у станки, налаштовуємо їх і запускаємо – і станок плете виріб. Є однопозиційні станки, які плетуть один ланцюжок. А є багатопозиційні: там ми знімаємо всю оснастку, ставимо нову, налаштовуємо і стежимо, щоб усе працювало ідеально точно", – пояснює ювелір машинного плетіння Микита.
Однак для того щоб ці станки функціонували належним чином, майстер повинен пройти декількамісячну підготовку з вміння налаштування оснастки, вчасного виявлення машинного браку, це значні інвестиції у професійні навички працівників.
Технологи заводу постійно працюють не лише із новими формами та техніками виготовлення прикрас, а й із новими сплавами.
"Нещодавно наші технологи розробили й виготовили вироби з фіолетового золота. В Україні такий сплав ще ніхто не виготовляв", – каже Віталій Валл.
Фіолетове золото належить до найрідкісніших кольорових сплавів у ювелірній справі. У світовій практиці його найчастіше отримують, сплавляючи золото з алюмінієм: золота в такому сплаві близько 79%, і саме таке поєднання дає незвичний фіолетовий відтінок. Головна складність у тому, що сплав крихкий і погано піддається традиційній обробці, тому з нього переважно роблять вставки й декоративні елементи, а не цілі вироби. Через це фіолетове золото досі лишається нішевим матеріалом навіть для великих світових виробників.

Ручна робота під мікроскопом

Попри автоматизацію, найтонша частина роботи лишається ручною. На дільниці закріпки майстри з високою кваліфікацією вставляють дорогоцінне й напівдорогоцінне каміння в золоті оправи.
Виріб приходить сюди вже відшліфованим, з готовими місцями під камені. Майстер спершу оглядає кожен камінь на дефекти й сколи та відбраковує невідповідні. Потім під мікроскопом готує для каменя ідеальне посадкове місце і закріплює його.
"Дільниця закріпки ювелірного каміння – одна з основних ланок виробництва. Саме тут відбувається магія: з невеликого шматочка металу виходить той самий виріб, який ми бачимо в магазинах і який запалює наші очі. Усе це ручна робота спеціалістів з високою кваліфікацією та досвідом, і робиться вона під мікроскопами, бо потрібна висока точність", – каже керівник дільниці закріпки Руслан.
Так само точно виготовляють обручки. Прокат формують у кільце, спаюють, доводять до потрібного розміру, потім торцюють, проточують зсередини й ззовні та наносять алмазну насічку. Після полірування обручки миють в ультразвуковій мийці.
"Кожен етап впливає на кінцевий результат. Кожен артикул обробляється окремо, і після кожного етапу кільце перевіряє відділ технічного контролю. Отак шматок металу перетворюється на головну весільну прикрасу", – каже майстер весільних каблучок Віктор. Він додає, що пари, які обрали обручки його роботи, ще не розлучалися.
На заводі перевіряють виріб не лише наприкінці, а й після кожного етапу.
"Наш внутрішній контроль якості створений для того, щоб з виробництва виходили вироби найвищої якості. Для цього ми розробили спеціальний бізнес-протокол: відділ контролю якості перевіряє виріб після кожного етапу. Якщо навіть посередині виробництва з’являється брак, його одразу відсіюють", – пояснює Віталій Валл.
На двох майданчиках у відділі якості працює близько 50 людей, а фінальний контроль перевіряє все: чи якісно спаяний виріб, чи на місці всі камінці, навіть рівень блиску.
Другий рівень контролю якості – державний. Усі вироби завод передає до Державної пробірної служби, яка перевіряє вміст дорогоцінного металу у сплаві. Якщо все відповідає, на виріб ставлять державне клеймо.
Останній етап – ювелірний паспорт. Кожен виріб зважують і реєструють: у паспорті вказано артикул, розмір, вагу, вставки, дату випуску, позначку про контроль якості та унікальний штрих-код. Паспорт кріплять до прикраси ниткою з пломбою, і в магазині покупець може прочитати про виріб усе – від ваги до довжини ланцюжка.

Майстрів готують самі

Війна вдарила по заводу так само, як і по всій галузі. Порівняно з періодом до повномасштабного вторгнення обсяги виробництва заводу скоротилися на 20–30%. Причини в компанії називають прямо: частина покупців виїхала з країни, сировина подорожчала, а платоспроможність людей знизилася. Штат скоротився з 1300 до 700 людей, усі вони працюють офіційно, це принципова позиція підприємства. Окрім кількісної зміни штату, змінилась і його структура. До вторгнення 60% працівників становили чоловіки, а 40% – жінки. Тепер пропорція протилежна. Найдефіцитніший ресурс – кваліфіковані люди.
"Майстра не можна підготувати за один день, досвід потребує часу. На ринку все менше кваліфікованих спеціалістів, а молодь не завжди розглядає виробничі професії як перспективні", – визнає керівниця відділу кадрів Вікторія.
За даними Союзу ювелірів, лише зараз галузь мала б можливість працевлаштувати сотні монтувальників і закріплювальників, але воєнний стан ускладнює пошук, а частина випускників виїжджає за кордон. Тож завод навчає ювелірів навіть без попереднього досвіду.
"Завдяки досвідченим майстрам і наставникам ми можемо навчити професії ювеліра практично з нуля. Ювелірні професії вимагають точності рухів, наполегливості, уважності й високої концентрації. Дуже важливо, щоб людина хотіла навчатися і згодом зрозуміла цінність свого особистого внеску у створення прикрас", – каже Вікторія.

Чому Європа робить ланцюжки дешевше

Імпорт тисне на український ринок, і в срібних прикрасах це вже відчутно: за даними Союзу ювелірів, у 2024 році імпортери вперше зайняли близько половини ринку срібних виробів.
Віталій Валл переконаний, що в якості український виробник не програє.
"Ринок ювелірних виробів висококонкурентний, ми щороку двічі відвідуємо міжнародні виставки, стежимо за оновленнями асортименту й новими техніками обробки. Бо проґавивши щось, можна втратити бізнес", – каже він.
Програють українці в масштабі. Європейські заводи через високі зарплати змушені максимально автоматизуватися, а їхній ринок у 15–20 разів більший за вітчизняний, адже охоплює понад 400 млн споживачів. Там станок для плетіння може місяць плести одну модель ланцюжка без втручання оператора. В Україні попит на ту саму модель станок закриває за тиждень, після чого його треба кілька днів переналаштовувати на іншу. Масовість знижує собівартість виробництва, і саме тут європейці виграють. Масовий вихід на зовнішні ринки можливий, однак потребує перегляду державної регуляторної політики та обмежень.
Читайте також матеріал "Економічної правди"– "Як виглядає правова пастка ювелірного бізнесу, створена НБУ та ДПС", авторства Дмитра Видолоба, президента Союзу ювелірів України.

Ніша, яку відкрила війна

Концепція роботи заводу передбачає можливість виробництва продукції будь-якого замовника. "Ми співпрацюємо з усіма великими мережами та торговими марками країни, вони замовляють у нас вироби гуртом. Але через повномасштабне вторгнення ми були змушені піти в персоналізацію, в ексклюзивні речі: цей ринок ще не опрацьований, тому там є ніша. Тепер людина може звернутися на наш сайт і замовити собі індивідуальний виріб", – розповідає Віталій Валл.
За чотири роки великої війни завод пройшов шлях, на який у мирний час пішли б десятиліття: зупинку, переїзд, запуск другого виробництва і власні технологічні розробки. Команда стала майже вдвічі меншою, але кожна прикраса, як і раніше, проходить десятки етапів – від 3D-моделі до пломби на паспорті. І за кожним етапом стоять люди, яких компанія зберегла тоді, коли зберегти виробництво здавалося майже неможливим.
© 2005-2026, Економічна правда.

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Економічну правду".
‍
"Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна". Назва агентства "Інтерфакс-Україна" при цьому має бути оформлена як гіперпосилання.
‍
Матеріали з плашкою PROMOTED та НОВИНИ КОМПАНІЙ є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.
‍
Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
‍
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.