Як змінити підходи до приватизації

Україна багато років продає державні активи через прозорі аукціони, але щоразу повертається до однієї проблеми: навіть після відкритих торгів інвестор часто змушений доводити, що заплачена ним ціна справді ринкова.

Це одна із системних вад, яку можна виправити шляхом уже зареєстрованих законодавчих змін, спрямованих на підвищення ефективності управління державною та комунальною власністю. Мета ініціатив – реінжиніринг приватизаційного контуру із збереженням запобіжників від зловживань. Проте ключова новела – далеко не технічна. Вона про довіру.

Захист ціни як елемент довіри

Законодавці пропонують зафіксувати, що ціна, отримана на відкритому електронному аукціоні з рівним доступом до інформації для всіх учасників, ринкова. Звучить очевидно, але ми маємо парадоксальну ситуацію.

Інвестор купує актив через електронні аукціони "Прозорро.Продажі". Доступ відкритий, інформація розкрита, конкуренція чесна. Усі бачать усе в режимі реального часу. Здавалося б, ціна, яку визначив ринок у момент зустрічі пропозиції та попиту, і є ринковою, бо інших просто не існує за визначенням.

Треба зазначити, що має відбутися закриття угоди саме за цією ціною, адже аукціон лише фіксує найкращу оферту. І ось після сплати всієї суми за актив у процесі чи після закриття угоди часто починається найцікавіше.

Раптом з'являються мандрівники в часі – оцінювачі з професійним судженням і законним мандатом. Вони сідають у машину часу і натурально вирушають у минуле, де професійно судять про те, що ринкова ціна мала бути іншою.

Для інвестора, який має доводити, що він купив активи за ціну, за яку вони продавалися, і сплатив за них все, що мав сплатити, – це витрати на юристів, роки захисту і закладений наперед бюджет на ризики. Ці кошти не йдуть у бюджет держави, вони йдуть на супровід спорів, які можна просто попередити.

Захистити ринкову ціну можна двома кроками. Перший – конвертація ризику в ставку. Коли ціна аукціону стає юридично незаперечною, інвестор спрямовує зарезервовані на суди кошти в аукціонну пропозицію. Другий – зростання оферів.

Вивільнення цього ресурсу автоматично підвищує фінальні ціни на торгах. Якщо розмір страховки зараз 10%, то зниження ризику збільшить надходження до бюджетів на 1,5-2 млрд грн на рік додатково до щорічних 15-20 млрд грн, які держава отримує в умовах поточного правового регулювання.

Ці цифри – не просто оптимістичне припущення. Це прямий наслідок ліквідації "податку на страх", який сплачує кожен учасник аукціону. Щоб мати більш повну картину, варто згадати результати електронних аукціонів за 2025 рік.

У 2025 році державна система "Прозорро.Продажі" продемонструвала високу динаміку: майже 28,7 тис. успішних аукціонів принесли понад 16,2 млрд грн. Ключовим показником ефективності стала реальна конкуренція, завдяки якій фінальна вартість лотів у середньому зростала більш ніж у півтора разу.

У середньому конкуренція становила 2,5 учасника на торги. За публічні активи протягом року в системі змагалися майже 35 тис. учасників. Тобто потенціал ринку публічних активів колосальний попри всі наявні ризики.

Найбільшим "донором" бюджетів став приватизаційний напрям: велика та мала приватизація згенерували 5,2 млрд грн грошових надходжень. Також вагомий внесок забезпечили земельні торги (3,6 млрд грн), реалізація майна та активів (1,8 млрд грн), продаж активів державних банків (1,8 млрд грн).

Гарні результати показав продаж арештованих активів АРМИ після оновлення законодавчої рамки: сума надходжень до бюджету за 2025 рік сягнула 196 млн грн. Це було не просто спрощення бюрократії, а створення зони "юридичної безпеки", де чесна конкуренція стає єдиним і беззаперечним мірилом вартості активу.

Так зʼявилася рамка гарантії прозорості процесу, аналогічна для всіх ринків активів публічного сектору, управління якими здійснюється через ЕТС "Прозорро.Продажі": усі бачать однакові дані, ставки робляться в реальному часі, переможець визначається автоматично за найвищою ціною, результат не змінюється вручну.

Проблема "токсичності" таких активів не зникає, але процедура стає зрозумілою для ринку, учасники якого можуть діяти в умовах рівних правил гри і самостійно оцінювати ризики під час формування оферт, адже будь-який ризик має ціну.

Менше бюрократії – більше результату

Ініціатива щодо підвищення ефективності управління державною та комунальною власністю підсвічує іншу проблему: такі активи повільно виходять на приватизацію. Формально процес триває, але число державних об'єктів майже не зменшується. Часто органам управління вигідніше контролювати майно.

Приклад "Земельного банку" демонструє: коли держава передає землю в прозору суборенду замість того, щоб "триматися" за неї, дохід зростає вдесятеро.

Ідея змін полягає в створенні стимулів для ФДМ та міністерств не накопичувати активи, а швидше передавати їх на ринок для недопущення втрати вартості та нарощення збитків, не кажучи про кумулятивний інвестиційний ефект (за 1 грн, сплаченою за обʼєкт приватизації, ідуть 3-4 грн інвестицій у цей обʼєкт).

Окремий блок передбачає надання ФДМ важелів для стандартизації розкриття інформації про лоти. Це спростить підготовку об'єктів і зменшить бюрократію.

Інвестиційна привабливість

Маємо бути реалістами: поки діє режим "квиток в один кінець" (неможливість вивести прибуток через обмеження репатріації), інвестори в черги не шикуватимуться. Проте описана ініціатива – це сигнал, що правила стають простішими, а держава визнає результат аукціону остаточним.

Цього замало без ширших змін: захисту інвестицій, зрозумілої судової практики, лібералізації обмежень на виведення інвестованого капіталу. Тим не менш, це важливий крок. Інвестор готовий працювати з ризиками, якщо розуміє правила. Головне правило ринку – ціна, визначена на відкритих торгах, не може бути предметом сумніву. Потрібно просто законодавчо зафіксувати: біле – це біле.