Чому Харків не грає в політику, а виживає, і хто кому насправді винен

8 квітня "Економічна правда" опублікувала матеріал, у якому порушується велика і дійсно серйозна загальнонаціональна проблема боргів на енергоринку. В цьому тексті редакція вирішила приділити "особливу увагу" Харкову. Місту, яке знаходиться за 30 км від фронту і вже п'ятий рік щоденно зазнає ударів ворога.

При цьому аналіз проблеми звели до зручного ярлика: мовляв, місто роками живе в борг, будує "комунальний комунізм" і перекладає власні проблеми на загальнонаціональну енергосистему.

Я не збираюся відповідати ярликами на ярлики. Навпаки, хочу на прикладі Харкова пояснити, з якою проблемою стикаються українські міста, громади і чому складну багаторічну державну кризу не можна пояснювати нібито "популізмом міської влади". Розставимо крапки над "і".

Залишити прифронтове місто-мільйонник без води, тепла та електрики – це просто мрія росіян. Це те, чого вони постійно домагаються своїми обстрілами. Тому, перш ніж виносити "вирок", в ситуації потрібно розібратися. Для чого, вочевидь, журналістам забракло часу. Адже у цій історії є не лише заборгованість Харкова, а й колосальні борги центральної влади перед нашим містом. І без цієї складової картина виглядає неповною, а, отже, і нечесною.

Поясню на простому прикладі. Уявіть, що ви – власник пекарні. Собівартість хлібини зросла до 26 грн. Але держава дозволяє продавати її максимум по 16 грн, обіцяючи гарантовано компенсувати вам різницю в ціні. Ви продовжуєте пекти, бо людям потрібно їсти.

Минає місяць, два, роки – а коштів все немає. І раптом у якийсь момент замість відповіді на питання, чому держава не виконала власне зобов'язання, з'являється текст про те, що ви – поганий управлінець і злісний боржник. Саме так виглядає значна частина статті про Харків.

Почнемо з тепла. У статті вказана сума у 27,3 млрд грн боргу підприємств теплокомуненерго за газ. По-перше, це статистика по всій області.

По-друге, заборгованість саме КП "Харківські теплові мережі" за природний газ та його розподіл становить 22,3 млрд грн. З них майже 2,6 млрд грн – суто штрафні санкції. Тобто, по суті, покарання не за реально спожитий нами ресурс, а просто нарахування за те, що підприємство не змогло вчасно здійснити оплату. І винятково тому, що не дочекалося обіцяних субвенцій та компенсацій від держави.

І найважливіше: левова частка основного боргу – не наслідок сучасної "комунальної моделі". Його ядро сформувалося ще у 2014-2018 роках через ту саму різницю в тарифах, яку урядовці теж обіцяли врегулювати, але так і не зробили цього.

Тобто суспільству показують лише одну половину рівняння: скільки Харків винен. Але ігнорують іншу – скільки винні Харкову.

А сума, між іншим, дуже конкретна. Узгоджена заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію та гарячу воду за період з 1 червня 2021 року по 1 січня 2026 року становить 16,8 млрд грн. Ці кошти держава мала нам компенсувати, але досі цього не зробила. А з урахуванням першого кварталу 2026 року йдеться вже приблизно про 17,5 млрд грн.

Більше того, це зовсім не "харківська аномалія". Погляньмо на загальнонаціональну статистику боргів тепловиків за газ. Так, Харківська область має загальний борг 26,1 млрд грн (23,3% загальноукраїнського показника). Але ж столиця винна 19,7 млрд грн (17,6%), Дніпропетровщина – 18,4 млрд грн (16,5%), Донеччина – 10,1 млрд грн (9,1%). Це говорить про колапс цілої галузі, спричинений єдиною національною тарифною політикою!

Отже, проблема полягає не в тому, що "місто просто не платить". Реальність інша: Харків, як і багато інших громад, виконує соціально критичну функцію, працює за збитковими розцінками і роками не отримує компенсацій з державного бюджету.

Щодо самих тарифів. В Україні діє закон, який забороняє перекладати тягар подорожчання тепла на населення під час дії воєнного стану. Збереження довоєнних розцінок – не чиясь екзотична політична фантазія, а пряме виконання моделі, заданої на центральному рівні.

Проблема полягає в тому, що ціни заморозили, а механізм відшкодування не забезпечили. Це не "соціалізм чи комунізм", а недопрацювання центрального рівня влади, відповідальність за яке чомусь перекладають винятково на місцеве самоврядування.

Тепер про борги містян, якими так люблять лякати. Сума справді велика – близько 9 млрд грн. Проте без належного контексту складається хибне враження, ніби ми потураємо неплатежам.

По-перше, значна частина цієї суми накопичувалася роками, починаючи ще з 2014-го. По-друге, комунальники активно ведуть претензійно-позовну роботу – до судів подано близько 8-9 тис. позовів. Ніякої бездіяльності немає!

І головне: Харків залишається прифронтовим мегаполісом, де пошкоджено чи повністю зруйновано понад 10 тис. житлових будинків. Десятки тисяч людей втратили майно і були евакуйовані. Коли експерти з теплих київських кабінетів радять "жорсткіше вибивати гроші", виникає просте запитання: з кого? З родини, яка втікала з-під обстрілів босоніж? З людини, чиєї квартири більше не існує?

Водночас навіть у таких умовах рівень оплати населення за тепло минулого сезону склав феноменальні 91,2%. Це не саботаж. Це вражаюча відповідальність харків'ян, які, попри все, підтримують рідне місто.

Ситуація з водою ще більш показова. Сьогодні містяни платять за кубометр водопостачання і водовідведення близько 25 грн. Це тариф, який фактично залишився на рівні, зафіксованому ще до 24 лютого 2022 року. Водночас реальна собівартість послуги вже втричі вища.

Саме НКРЕКП роками утримувала тариф на економічно необґрунтованому рівні, не забезпечивши при цьому механізму та джерел компенсації цієї різниці. У підсумку лише за час повномасштабної війни це призвело до понад 5 млрд грн збитків для КП "Харківводоканал".

А цього року, після ухвалення закону, відповідальність за тарифи просто передали органам місцевого самоврядування. Тобто проблему створювали на одному рівні, а розв'язувати її тепер пропонують на іншому. Втім, якби "Харківводоканалу" компенсували ці розрахункові втрати, а саме 5,1 млрд грн, підприємство могло б не лише повністю закрити борги за електроенергію, а й мати орієнтовно ще 200 млн грн прибутку.

При цьому важливо не змішувати в одну цифру різні види заборгованості: окремо 1,9 млрд грн – борг споживачів за послуги водопостачання та водовідведення перед підприємством. А ще 1,1 млрд грн, які згадуються у статті як борг за розподіл електроенергії, – це переважно старі, ще довоєнні зобов'язання, які КП "Харківські теплові мережі" вже врегульовувало мировими угодами, за якими виконує свої зобов'язання своєчасно і в повному обсязі.

Ще один надважливий аргумент, який аналітики вперто ігнорують. Харків – найбільш постраждалий обласний центр в країні. Ворог пошкодив понад 500 об'єктів тепло- і водопостачання з початку вторгнення. Орієнтовна сума втрат лише інфраструктури сягає 6 млрд грн. Це котельні, мережі та вузли, які доводиться відбудовувати з нуля, – іноді вдруге, втретє, впʼяте.

Порівнювати нас із регіонами, які мають фінансовий ресурс для прямих дотацій, абсолютно некоректно. Харків витрачає величезні кошти на оперативну ліквідацію наслідків ворожих прильотів та ремонти житлового фонду. На папері легко радити "заплатити все й одразу". Але в реальності щодня доводиться обирати: закрити борг, створений політикою згори, чи негайно відновити розбиту котельню, щоб мікрорайон, де живе 300 тисяч харківʼян, не замерз? Для мене відповідь очевидна.

Принциповий момент: там, де є найменша можливість виконувати поточні зобов'язання, ми це робимо бездоганно. З грудня 2024 року "Харківські теплові мережі" повністю забезпечують себе електроенергією завдяки власній генерації та закупівлям на ринку. Підприємство вчасно оплачує послуги диспетчеризації та розподілу, не маючи жодної копійки нових боргів перед енергетиками.

Так, у Харкова є значна заборгованість. Проте зводити її до міфічної "харківської моделі вседозволеності" – маніпуляція.

І замість епілогу. Коли під ворожими ударами ми зберігаємо тепло, воду та продовжуємо відновлювати житло, то це не "гра в комунізм". Це базова відповідальність перед усіма, хто залишається жити й працювати вдома.

Тому, якщо дискутувати мовою цифр, варто бути чесними до кінця. Треба говорити не лише про те, скільки винні ми, а й про те, скільки винні нам. І якби держава розрахувалася б з нами у повній мірі, ви були б здивовані, але деякі наші підприємства опинилися б навіть у плюсі!

Борги на національному енергоринку – дійсно одна з важливих проблем, яка потребує розробки державної моделі врегулювання. В цій моделі необхідно обов'язково врахувати специфіку прифронтових міст та громад, а також загальну ситуацію з ресурсами, які зараз є в українських родин та у розпорядженні місцевого самоврядування.

І вже зовсім останнє. З подивом відзначив, що серйозний експертний матеріал почали "розганяти" по різних пабліках різних соцмереж з формулюванням, що Терехов, мовляв, – майбутній кандидат від влади. Не хотілось би вірити, що ця надскладна і важлива проблема була порушена тільки для того, щоб стати предметом для політичних спекуляцій.

Моя позиція чітка і зрозуміла: для виборів в Україні нам потрібно забезпечити стійкий і гарантований мир. І коли настане цей час, виборці зважать внесок кожного – і "від влади", і "від опозиції" – в те, щоб українські міста жили, щоб країна вистояла і могла розвиватись. Громадяни України розберуться і скажуть своє слово.

Я в цьому переконаний.