Як позбутися китайської дронової залежності

Відповідно до заяви міністра оборони, у 2024 році український ОПК задовольнив 96,2% потреби Сил оборони в безпілотних літальних апаратах.

З початку великої війни українські виробники дронів наростили свої виробничі потужності у 35 разів і зараз визначають тренди на світовому ринку.

Знак Made in Ukraine на військовій техніці став синонімом найвищого стандарту якості, battle proven (перевірено в бою). Золотим стандартом 2026 року має стати знак made from Ukrainian components (виготовлено з українських компонентів).

Чому локалізація на часі

Локалізація виробництва безпілотних систем та засобів РЕБ – необхідний стратегічний крок, який забезпечить конкурентоспроможність галузі. Внутрішнє виробництво ключових компонентів означає безпеку ланцюгів постачання.

З вересня 2024 року Китай системно вводить обмеження на експорт компонентів до безпілотних систем, кінцевим пунктом призначення якого є Україна. Однак навіть якщо прибрати з уваги обмеження, украй нераціонально виводити кошти з України до геополітичного конкурента, який продає ті ж товари росії.

Натомість виробництво компонентів в Україні сприятиме зростанню нашої конкурентоспроможності, створить тисячі робочих місць та забезпечить додаткові надходження до бюджету. Крім того, використання українських компонентів є невідʼємною частиною виходу на зовнішні ринки. За умови відкриття контрольованого експорту ОВТ до держав-партнерів українські вироби не можуть містити ключові компоненти, країною походження яких є КНР.

Що з локалізацією зараз

У 2025 році на ринку функціонують гравці, які можуть закрити потребу в усіх компонентах для безпілотних систем. У нас зʼявилися якісні термальні камери, відеопередавачі, польотні контролери, системи звʼязку, електромотори, корпусні елементи, оптоволоконні котушки та модулі різного призначення. Разом з тим, українські компанії програють конкуренцію китайським виробникам за пропорційністю ціни до швидкості постачання та масштабу.

Компанії-виробники фінальних виробів помічають таких гравців і стараються нарощувати обсяг локалізації своїх фінальних виробів. Так, у березні 2025 року компанія Vyriy презентувала першу тисячу FPV-дронів, зроблених повністю з українських компонентів. За результатами нашого внутрішнього дослідження, у половини компаній-учасниць IRON українські компоненти становлять 30-70% усього набору деталей, тобто вже конкурують за часткою з китайськими.

Ми здатні покривати понад 80% потреби в корпусних деталях та акумуляторах, а також понад 60% потреби в польотних контролерах. За іншими компонентами, які є наукоємними в розробці та складнішими в серійному виробництві, українські компанії наразі забезпечують лише 15-20% потреби. Водночас за умови сприятливого регуляторного середовища та доступу до фінансового капіталу українські виробники протягом шести місяців можуть наростити виробництво всіх типів компонентів до рівня, що покриватиме 50-70% потреби безпілотних систем.

Що перешкоджає глибшій локалізації

Головними бар'єрами для масштабування виробництва є нерівні правила гри на ринку та нестача оборотного капіталу. Виробники, відповідно до податкових та митних пільг, можуть імпортувати компоненти без сплати ПДВ і мита. Свого часу ця норма Податкового та Митного кодексів сприяла розвитку ОПК.

Разом з тим, виробники компонентів під час імпорту сировини сплачують ПДВ та мито, що здорожчує їх вартість на обсяг сплачених податків. Таким чином, вони програють цінову конкуренцію іноземним компаніям-постачальникам.

Другим викликом є дефіцит обігових коштів, який виникає через розрив між виробничими та закупівельними циклами. Тенденція до децентралізації оборонних закупівель покращує забезпечення Сил оборони, але фрагментує замовлення.

Раніше ключовою моделлю продажу для більшості виробників були довгострокові контракти (від шести місяців) з АОЗ та ДССЗЗІ. Такі контракти давали змогу виробникам планувати закупівлю компонентів наперед, оскільки вони мали гарантовані щомісячні відвантаження, закладені на кілька місяців уперед.

Нова ініціатива МОУ, відповідно до якої 70% БПЛА планують купувати через систему Dot Chain Defense, тимчасово змінює правила гри на ринку. Оскільки виробники повинні будуть відвантажувати продукцію протягом кількох тижнів, саме стільки часу вони матимуть на отримання необхідних компонентів.

Водночас типовий виробничий цикл компонентів триває приблизно три місяці, враховуючи імпорт сировини, яку ми не можемо локалізувати в Україні (наприклад, виробництво магнітів для електромоторів або матриць для тепловізійних камер).

Крім того, виробники компонентів зіштовхуються з типовими для оборонної промисловості викликами, хоч і меншою мірою. Постійна загроза російських обстрілів, обмеження на експорт товарів подвійного призначення та надзвичайно швидкий інноваційний цикл створюють додаткові бар'єри для розширення виробництва. Масштабування є критичною умовою для здешевлення продукції, оскільки саме ефект масштабу дозволяє зменшувати собівартість одиниці товару.

Що з цим робити

Нарощення виробництва компонентів потребує узгодженої політики Міноборони, Мінекономіки, Мінфіну і підпорядкованих їм структур, низки законодавчих змін, за які відповідає Верховна Рада, а також активної участі бізнесу.

В Україні працюють два державні маркетплейси компонентів: бібліотека комплектуючих МОУ та маркетплейс Brave1, які дають змогу виробникам фінальних систем і військовим знаходити рішення. МОУ та Мінекономіки спільно запустили ініціативу "Зроблено для Перемоги", у межах якої надають гранти до 8 млн грн на розвиток виробництва компонентів. Проте цього недостатньо.

По-перше, держава має вирівняти податкові умови для українських та закордонних виробників. Це можна зробити шляхом звільнення від ПДВ і мита сировини та деталей для виробництва компонентів або через перегляд пільг для імпорту.

По-друге, слід забезпечити виробникам доступ до гарантованого державою кредитного фінансування, зокрема до пільгових позик під 5% від МОУ, а також до інструментів фінансування в межах Ukraine Facility. Крім того, стимулювання локалізації треба закласти в логіку оборонних закупівель, надаючи перевагу безпілотним системам з більшою часткою українських компонентів.

Відповідальність за локалізацію лежить і на бізнесі. Українські виробники компонентів повинні інвестувати у власні R&D та масштабування виробництва, щоб забезпечувати стабільну пропозицію і відповідати темпу технологічних змін на полі бою, як-от нові частоти і форм-фактори. Виробники фінальних систем повинні купувати передусім українські компоненти або виробляти їх самостійно.

Усі ці кроки дадуть змогу Україні вже зараз закрити внутрішній попит на критичні компоненти, а в перспективі – стати ключовим постачальником компонентів для Євросоюзу, який перебуває в процесі масштабного переозброєння.