Як оборонний сектор допоможе перезапустити економіку

Ефективна робота оборонно-промислового комплексу – це питання виживання держави, але сильний ОПК не виникає у вакуумі, він завжди є похідною від загального рівня розвитку промисловості країни.

Жодна держава не здатна виробляти сучасну зброю, якщо в неї немає розвиненої індустріальної бази, широкого кола суміжних виробництв, інженерних компетенцій і технологічної культури. Оборонна промисловість – це вершина, а не фундамент. Якщо під нею немає міцної економіки, вона не здатна триматися довго.

Саме тому ми повинні говорити не лише про розвиток оборонно-промислового комплексу, а й про нову індустріалізацію як системну державну політику.

Україна заплатила високу ціну за втрату промислового потенціалу. Протягом десятиліть стратегічні підприємства деградували, втрачали компетенції, зникали внаслідок псевдореформ і відсутності довгострокового планування. У мирний час це виглядало як економічна проблема, у воєнний – це загроза безпеці. Залежність у критичних речах – це завжди ризик, а в умовах війни – пряма загроза.

Водночас є ще одна важлива річ, яку ми маємо чесно визнати. Навіть тоді, коли Україна до великої війни поступово збільшувала витрати на оборону, це не привело до відповідного економічного ефекту. Не було того мультиплікатора, який у подібних умовах демонструють розвинені економіки.

Причина не в обсягах фінансування, а в архітектурі системи. Державні витрати самі по собі не створюють зростання. Воно виникає тоді, коли ці витрати вбудовані у виробничі ланцюги, коли вони створюють попит для суміжних галузей, стимулюють інновації і забезпечують масштабування виробництва.

Це добре видно на історичних прикладах. Під час Другої світової війни економіка США зросла на понад 50% у реальному вимірі, подолавши Велику депресію. Війна стала каталізатором промислового і технологічного розвитку, бо державні витрати були інтегровані з виробництвом, а не існували окремо від економіки.

Як зазначав Джон Кейнс, за економічним ефектом війна мало чим відрізняється від глибокої кризи. В обох випадках різко падають попит та інвестиції. Саме тому держава має компенсувати цей провал через активну економічну політику, але вона має не просто витрачати ресурси, а запускати економіку.

Саме так працює система в країнах, які змогли перетворити оборонний сектор на драйвер розвитку, і саме цього нам критично не вистачає.

Ключове завдання – побудувати не ізольований оборонний сектор, а цілісну індустріально-оборонну екосистему. Таку, у якій оборонна промисловість інтегрована з цивільною економікою, машинобудуванням, металургією, хімією, електронікою та ІТ; де виробництво деталей та матеріалів максимально локалізоване; де технології циркулюють між секторами, а не у вузьких контурах.

Межа між військовими та цивільними технологіями давно умовна. Більшість рішень, які визначають якість життя – від інтернету і GPS до сучасних матеріалів та електроніки, – прийшли до нас з військових розробок. 70-80% ключових технологій подвійного призначення сформувалися в оборонному секторі.

Цей процес двосторонній: цивільні інновації так само стають основою для рішень у сфері безпеки, тому розвиток ОПК не можна розглядати окремо від розвитку економіки. Це єдина система, у якій інновації і виробництво взаємопов'язані.

Не менш важливо забезпечити швидкий перехід від інновації до серійного виробництва. В Україні є багато сильних інженерних рішень, які з'являються в стартапах та військових підрозділах, але без системи відбору, тестування і масштабування ці рішення не трансформуються в економіку.

Україні потрібна відкрита інноваційна система, яка дозволить акумулювати ці розробки і швидко переводити найкращі з них у масове виробництво. Мова йде про створення національної платформи оборонних технологій – цифрового середовища, де поєднаються інженери, виробники, військові і держава.

У цій системі армія перестає бути лише споживачем продукції. Вона стає частиною інноваційного циклу: місцем тестування, вдосконалення і формування запиту.

Окремий вимір – люди. Жодна індустріалізація не відбудеться без системної роботи з кадрами. Освіта, наука і виробництво мають працювати як єдина система, де підготовка фахівців синхронізована з реальними потребами економіки. Інакше ми знову отримаємо розрив між знаннями та їх застосуванням.

Якщо ця модель буде побудована правильно, ОПК стане не витратною статтею, а одним з ключових драйверів економічного зростання. У розвинених економіках мультиплікатор оборонних витрат може перевищувати 1,5-2, тобто кожна вкладена гривня генерує в півтора-два рази більший обсяг економічної активності.

Для України є ще один стратегічний вимір. Ми стали найбільшим у світі носієм сучасного оборонного досвіду. Це досвід ведення війни високої інтенсивності, швидкої адаптації технологій, інтеграції дронів, цифрових рішень і класичних систем озброєння в єдину модель ведення боїв.

Разом з розвитком ОПК це відкриває для України роль не лише виробника продукції, а й постачальника комплексних оборонних рішень: технологій, практик і досвіду їх застосування. Такий експорт формує не лише економічний ефект, а й політичний вплив, посилюючи позиції України в системі міжнародної безпеки.

Саме тому кожна гривня, вкладена в оборону, повинна працювати не лише на фронт, а й на економіку, інновації та міжнародну суб'єктність держави. Це і є той мультиплікаційний ефект, без якого державні витрати залишаються просто витратами, які не конвертуються в економічний результат.

Україна формує економіку воєнного часу, але ми повинні закладати фундамент і повоєнної економіки. Цей фундамент – сильна, сучасна індустрія, у центрі якої стоїть ОПК як точка концентрації технологій, компетенцій та ресурсів.

Інакше ми ризикуємо знову опинитися в ситуації, коли наша безпека залежить не від нас, а від обсягів партнерських поставок, які дозволяють країні триматися, але не дають можливості перемогти і визначити власні правила гри.