Бізнесмен Костянтин Григоришин стверджує, що прем'єр Юлія Тимошенко обіцяла повернути заставу за участь у приватизації ОПЗ за три дні, але це не зроблено.

Про це він заявив в інтерв'ю газеті "Комерсант-Україна".

"Напередодні приватизації (Одеського припортового заводу) у нас відбулася зустріч із прем'єр-міністром", - сказав президент групи "Енергетичний стандарт".

"Моїми потенційними партнерами були серйозні іноземні інвестори. Юлія Тимошенко заявила, що отримала гарантії від лідера Лівії Муамара Каддафі, що за ОПЗ буде заплачено 1,5 млрд. дол. Я відповів: "Каддафі пообіцяв, нехай він і платить", - розповів Григоришин.

"Прем'єр запитала: "А ви хоч один крок зробите вище за стартову ціну?" Я сказав: "Один крок зробимо, а ви заставу повернете?" Вона каже: "Повернемо", - переповів він.

За словами Григоришина, після зустрічі його партнери "відзначили, що прем'єр була непереконлива, тому ми пішли на конкурс одні".

"При цьому Юлія Тимошенко пообіцяла повернути заставу протягом трьох днів, якщо ми не виграємо конкурс, що й було включено в договір ТОВ "Фрунзе-Флора" (брало участь у конкурсі від "Енергетичного стандарту") із ФДМ", - сказав підприємець.

"Минуло вже чотири тижні, а заставу не повернули. Не думаю, що це гарний сигнал уряду міжнародним інвестором", - зазначив Григоришин.

На запитання, навіщо йому потрібен був ОПЗ, якщо в нього немає свого природного газу, бізнесмен зазначив, що "природного газу не було ні в кого з учасників конкурсу" і в нас монополія на ринку газу: "Усі постачання здійснює НАК "Нафтогаз України".

При цьому Григоришин підкреслив, що схвалений Кабміном законопроект "Про принципи функціонування ринку природного газу", який скасовує цю монополію, ще не ухвалений парламентом і не підписаний президентом.

"Поки його не прийняли, усі виходять з того, що свій газ на цей завод поставляти не можуть. Обіцянкам ніхто не вірить", - сказав він.

Григоришин пояснив, що ОПЗ його цікавив як серйозний інфраструктурний проект: завод має власний порт і єдиний у чорноморському басейні пункт перевалки аміаку, і після реконструкції можна було б "освоїти і відкатати" задіяні на ньому газоекономні технології на наших машинобудівних заводах "і вже потім виходити на міжнародний ринок будівництва заводів із виробництва азотних добрив, що оцінюється в 5-7 млрд. дол. на рік".

"Тому ми вирішили йти на конкурс, але мали обмеження у ціні. Максимально могли заплатити за нього 500-600 млн. дол.", - сказав Григоришин.