Власник бізнесу, у який двічі поцілила РФ: "Якщо ти постраждав – ти ніхто. Ти грязь і мусор"

Чи знає середньостатистична людина, що робити в разі смерті когось із близьких? Кому телефонувати? Які документи потрібні? Як організувати поховання? На виплату якої допомоги від держави можна розраховувати?

Відповіді на ці питання людина дізнається лише з власного досвіду, коли пройде цей непростий шлях. "Багато людей не знають, що робити з померлим, бо немає чітких інструкцій", – цими словами герой інтерв'ю описує досвід юридичного оформлення факту знищення росіянами свого бізнесу. Його він переживав двічі.

Ті, хто колись шукали відповіді на ці запитання, знають: завжди знайдуться ті, хто хочуть заробити на чужому нещасті. Адже саме в цей момент люди найбільш уразливі, бо так влаштований світ. Бізнес у цьому сенсі не виняток.

Під час війни багато підприємців вірять, що коли атака росіян торкнеться їх бізнесів, то у владі знайдуться ті, хто пояснять, що робити, куди йти, які документи збирати і яку допомогу можна отримати від держави. Ці сподівання в інтерв'ю ЕП розвінчує власник бренду сублімованої їжі "Харчі" Станіслав Стародубцев. Він на власному досвіді розповідає про те, хто і як допомагає знищеному бізнесу.

Про "неопізнаний літаючий об'єкт", Кличка та мародерів

— У ніч на 17 червня 2025 року російський обстріл повністю зруйнував виробничі потужності "Харчів". Як та коли ви дізналися про це?

— 17 червня закарбувалося в моїй пам'яті як чорний день, адже у 2013 році цього ж дня померла моя мама. У ніч на 17 червня 2025 року я спустився в бомбосховище. Я бачив, що ворожі дрони летять на радіозавод, де розташоване наше підприємство, і я бачив, що туди вже було багато влучень.

На будинку підприємства є відеокамера. Я постійно дивився, що відбувається довкола. Спершу поруч був приліт. У мене камери працювали – значить усе добре. Потім камери почали крутитися, світло зникло. Я зрозумів, що трапилося якесь лихо. Після відбою повітряної тривоги приїхав на підприємство.

— Ви розуміли, чому по вашому підприємству прилетіло? Можливо, ви якось пов'язані з військовою тематикою?

— У нас не було військових замовлень. Ми виробляємо продукти харчування, сублімати. Є теорія, що наша марка популярна у військових. Можливо, десь на фронті росіяни побачили, що є такий виробник, а в нас адреса вказана на упаковці.

— Що ви робили, коли приїхали на місце?

— Коли я приїхав, уже почала розгортатися ДСНС. Я, звісно, не можу втручатися в їхню роботу, але все одно брав безпосередню участь: когось підганяв, казав, що потрібно шланг довший знайти, зганяв за кимось.

Вони почали гасити мій будинок майже через дві години після прильоту. За той час там уже все згоріло. Як мені потім сказали, туди прилетів термобаричний дрон, який фактично підриває все зсередини. У нас була висока температура горіння, понад п'ять тисяч градусів. Поплавився навіть унітаз.

— Коли ви усвідомили, що ваше підприємство знищене?

— Я відразу зрозумів, що згоріло все. Я на стресі, люди проходять повз, питають, може, чимось допомогти, чи є вогнегасники, а всі вогнегасники в приміщенні вибухнули від високої температури. Подальшим моїм "спонсором" був "Корвалол", нервова система була не в порядку. Я ходив по території, як зомбі, туди-сюди.

— Що було далі? Треба було до когось звертатися, щоб усе зафіксувати?

— Приїхала поліція, оточила мікрорайон. Прийшов слідчий, я почав давати покази. Після цього прийшов пожежний інспектор, заповнив протокол. Для мене це було вперше, тому я тоді ще не знав, на які важливі пункти треба звертати увагу.

— Це які?

— Наприклад, інспектор у протоколі написав, що до мене прилетів "неопізнаний літаючий об'єкт". Я кажу: "Це що – НЛО до мене прилетіло? Ви ж усі бачили, що то був шахед". А вони кажуть, що не можуть так написати, бо це таємниця слідства.

Коли це трапляється, поруч має бути людина, яка знає всі нюанси, може все перевірити. Наприклад, протокол був написаний нерозбірливим почерком.

— Чому важливо, аби було написало, що прилетів дрон?

— У майбутньому, якщо подавати до суду, суддя має бути певен, що пошкодження були завдані саме дронами країни-агресора. Що це не підпал був, а саме Росія.

— Інспектор виправив протокол?

— Я попросив надати ще довідку. У ній написали, що це була збройна агресія. Можливо, ці служби бояться перевищити свої повноваження, але ж є відео, де чітко видно, що прилітає саме шахед.

— Якщо ви подасте до суду на Росію з метою компенсації збитків, то це розрахунок на далеку перспективу. Що від цього ви отримуєте зараз?

— Зараз воно нічого не дає, але юристи назвали таку перевагу: так чи інакше буде створений механізм стягнення збитків з держави-агресора, тому для компенсації збитків необхідно отримання рішень уповноваженого суду.

Другий пункт – фіскальна політика України. Знищення активів унаслідок агресії може мати не очевидні одразу, але відчутні негативні податкові наслідки в майбутньому. ДПС може кваліфікувати знищення товарно-матеріальних цінностей як поставку товару, наслідком чого буде донарахування зобов'язань з ПДВ.

Фіксація воєнних збитків дозволяє попередити негативні ризики агресивної податкової політики і в окремих випадках добитися мораторію на проведення податкових перевірок за періоди, у які були знищені, втрачені первинні документи.

— Яким має бути рішення суду? Суд має визнати вас потерпілим від дій РФ?

— Зараз ми подаємо на матеріальний збиток. У нас є звіт, що ми втратили конкретну суму: понад 2 мільйони доларів. Далі ми чекаємо рішення українського суду, що Російська Федерація має виплатити нашому підприємству таку-то суму. Це буде доказова база, а далі треба буде чекати на подальші дії.

— Вам зафіксували збитки на 2 мільйони. Як відбувалася оцінка?

— Для початку потрібно все сфотографувати. Ба більше, вже є "досвідчені" представники, наприклад, радіозаводу, які викликають професійних фотографів, які роблять 200-300 фото з геолокацією і датою.

— Чи зверталися ви до наших державних органів, щоб, можливо, отримати якусь компенсацію чи альтернативне приміщення?

— Наступного дня на радіозавод приїхав наш мер (міський голова Києва Віталій Кличко – ЕП) і каже: "От даю вам на два тижні комунальний транспорт Києва для вивезення сміття. Можу дати ще талони на вивезення сміття на полігон". Отримав талони, використаю їх – і все. Однак ніхто не спитав, чи потрібна якась допомога.

Потім я пішов до нашої Дарницької районної держадміністрації. Запитав, хто займається підприємствами, які постраждали, і що мені робити. Там сказали, що вони займаються лише громадянами, у яких постраждала житлова нерухомість.

Далі я подивився в якійсь постанові Кабміну, що треба зробити технічний звіт про пошкодження. Знайшов експерта, заплатив йому кошти.

— Скільки коштує такий звіт?

— Десь 25-30 тисяч гривень. Він зібрав фотографії, зробив детальний опис, прописав відсоток того, скільки в нас зруйновано. Вийшло десь 86%. Так я отримав документ, який підтверджує, що в мене дійсно є руйнування.

— Для чого це робиться?

— Від держави комерційне підприємство не може отримати компенсацію, але в майбутньому це дасть змогу отримати компенсацію, і щоб не нараховували ПДВ.

— Якщо зруйновано 86%, то виходить, що щось лишилося ціле. Чи були випадки мародерства?

— Це відбувається постійно. Перші мародери з'явилися через години дві після вибуху. Ще навіть не було ДСНС.

— Ви це бачили на камерах?

— Я знаю від свідків, що приїхали групи людей. Ще все горіло, вибухали шахеди. Офіси були відкриті. Охороні компанії приїхали, побачили вибухи і повернулися.

Злочинці відразу наскакують на об'єкти і чистять усе підряд. Вони виламують двері офісів, машин, грабують усе, що бачать. Вони просто заходять фактично в палаючий будинок і намагаються щось забрати. Немає ніякої влади.

У нас огороджена територія. На воротах є спеціальні механізми, вони не постраждали, але хтось прийшов і їх поцупив. Кондиціонери також покрали, спліт-системи, з даху зірвали алюмінієві панелі. Алюмінієві конструкції коштують 70-80 гривень за кілограм. Загалом там було десь на 13 тисяч гривень.

Я поставив камеру. Помітив, що приїхала компанія з п'яти людей. Надав поліції всі докази: записи камер, номери авто. Через тиждень вони приїхали знову.

— Якщо ви бачите, що вас грабують, ви телефонуєте в поліцію.

— У мене є охоронець, який там не постійно присутній, але періодично "проходить повз". Він бачить хлопців, які переносять через паркан метал. Каже: "Хлопці, що ви тут робите?". А вони йому: "Діду, іди куди подалі". І поліція одразу не приїхала.

— Не думали після цього найняти постійну охорону?

— Я звернувся до приватної охорони, вони назвали суму 30-40 тисяч гривень. Це не фізична охорона, а охоронна сигналізація, за яку треба платити 3-5 тисяч гривень на місяць. У мене раз було, що грабували офіс, то охорона приїхала через 40 хв після пограбування. Я подумав, що краще когось місцевого попрошу.

Про ціни на оренду, кредити від банків та конкурентів

— Ви розповідали, що буквально протягом місяця вдалося відновити виробництво кількох позицій, вочевидь, на іншій локації. Що в цей момент відбувалося з вашим приміщенням? Ви щось з ним робили?

— Це схоже на те, коли помирає людина. Багато людей не знають, що робити з померлим, бо немає чітких інструкцій. Може хтось зателефонувати з похоронного бюро і розповісти, що потрібно робити. У моєму випадку ніхто не підійшов до мене із словами: "Перший крок має бути такий. Наприклад, тобі потрібна охорона".

Будівля стоїть. Це будинок на 800 "квадратів", там є купа металу. У перший місяць туди неможливо було зайти, там був дуже сильний запах гару. Можна було б звернутися до когось, щоб повивозили, але за це люди беруть гроші.

Я звернувся до тих, хто купує метал, вони можуть забрати, але треба платити за оренду авто. Це дуже важко розбирати, бо там цегла, арматура, бетон.

— Може, до вас звертався хтось, хто надає комплексні послуги?

— Такі компанії зверталися до керівника радіозаводу. Вони роблять технічні звіти, оцінки, але це дуже дорого коштує, бо на ці послуги є високий попит. Вони як коршуни: тільки хтось помирає – одразу налітають. Ба більше, зараз на ринку дуже багато цього металу. Заводи вже навіть перестали його приймати.

— Важко було знайти нову будівлю для оренди?

— Спочатку ми шукали приміщення поруч з нашим.

— Наскільки раціональним було це рішення, враховуючи, що незабаром до вас знову "прилетіло"?

— Тоді це видавалося раціональним, бо ми не знали плани нашого ворога. Ми переїхали в будівлю за метрів 500 від нашої, на території заводу, де ми орендували склад. У нього також потім влучив дрон.

Я прийшов до орендодавця і кажу: "У мене трапилася така біда". Думаєте, він дасть найкращу ціну і пільгові умови? Ні. Ба більше, орендодавці користуються тим, що ви постраждали, тому можуть запропонувати ще гірші умови.

— Гірші в якому плані?

— Ціну більшу або просять заплатити одразу за три місяці. Я працював у Дарницькому районі. Шукав приміщення поруч з працівниками, щоб вони могли легше добиратися на роботу. Однак у районі після обстрілів ціна злетіла удвічі.

— Злетіла?

— Так, як на початку війни. Виробничі приміщення подорожчали вдвічі. Багато хто пропонує промислові хаби, великі об'єкти, але ми туди не йдемо, бо є велика ймовірність, що туди щось прилетить. З нашою орендою теж виявилися нюанси. У нас був договір на десять сторінок, де була прописана купа штрафних санкцій. На той час більше нічого не було, тож я погодився, але зрештою пошкодував про це.

— Чому?

— Коли ми виїжджали після другого обстрілу, нам сказали, що згідно з договором ми маємо заплатити за вивезення сміття. Усе, що стосувалося свого приміщення, я прибрав, здав їм це приміщення. Виявилося, що прибудинкову територію теж потрібно прибрати після руйнувань, замовити машину для вивезення скла. Мені нарахували ще 10 тисяч гривень. Загалом були ажіотажні ціни на оренду.

— Після другого прильоту ви не думали релокуватися в інші області?

— Ми шукали приміщення не лише в Києві, а по всій Україні. Компанії, які займаються нерухомістю, запитували: "Чому ви шукаєте? Де ви раніше перебували?". Коли я казав, як є, близько 90% людей відмовляли одразу.

Люди, які потрапляють у такі ситуації, сприймаються як чумні, наче хворі. Люди їх цураються. Не з'ясовують, чим ми займаємося. "Ви постраждали? Ідіть нафіг".

— Може, їм просто не казати про те, чим займаєтеся?

— Потім я перестав казати. Спочатку думав, що це буде приводом отримати знижку, що люди проявлять емпатію, а вийшло навпаки. Почав шукати в Івано-Франківську, а в них стандартно 15 кВт потужності. Нам цього не вистачає.

— А в інших областях?

— Якщо ви молодий бізнесмен, то все робите поетапно: одне, потім друге, потім нарощуєте потужності. Коли все втрачаєш – у тебе немає чіткого плану, тому все виходило спонтанно. Я думав, що ми можемо зробити швидше, яку продукцію запустити. Бо якщо ви зупиняєте свою роботу, то ви нічого не заробляєте.

— Після тимчасових випадань з ринку конкуренція посилювалася?

— Постійно. Конкуренти дуже раділи. Деякі люди вважають, що до постраждалого завжди повинна бути якась емпатія. Насправді все навпаки: є мало людей, які тобі співчувають. Людям, які задонатили на підтримку підприємства, – окрема велика подяка. Вони назбирали мені певну суму коштів, але вони швидко закінчилися.

— Завдяки чому ви відновлювалися? Це все донати?

— Та ні, це власні кошти, я ж підприємець.

— Може, питання виглядає цинічним, але на скільки прильотів ще вистачить ваших заощаджень?

— Я за натурою гравець. Я постійно займаюся бізнесом. Я розумію, що бувають моменти, коли ти злітаєш і потім падаєш. Це звичне явище. Якщо в гравця гроші закінчуються, він же не перестає грати. Тому і я звик, що можуть бути будь-які ситуації. Коли потрібно було розбирати завали, я взяв кувалду, болгарку і пішов.

— Може настати період, коли зароблені кошти закінчаться, а нових ще не буде. Ви думали звертатися в банки за кредитуванням?

— Хочу ще раз підкреслити: якщо ти постраждав – ти ніхто. Ти грязь і мусор. Мені відрубали кредитну лінію. Я прийшов через два місяці в Приватбанк, а вони сказали: "До побачення". Немає обігу? Значить, ніяких кредитів не отримаєш.

Немає ніяких програм допомоги. Є гранти, ми плануємо взяти участь у грантових програмах, але немає спеціальних грантів для постраждалих. Ось, наприклад, є якийсь молодий підприємець і я – постраждалий. Вони будуть обирати, кому дати гроші: мені чи тому підприємцю. Ми в однакових умовах, немає ніяких пільг.

— В інші банки пробували звертатися?

— Банки питають: "Що в тебе є? Обсяг який? Де бізнес був? Усе згоріло? Усе, іди далі". Я приходив у відділення банку, яке теж було пошкоджене, звертався до керівниці, кажу: "Ти ж мене знаєш. Може, хоча б на обладнання якийсь кредит?". Вона відповідає, що, оскільки я не працював, нормальних обсягів не було, то і дати нічого не можуть. Ще й у заставу немає чого дати.

— Виходить, що державної програми немає, кредит не дають, власні кошти закінчуються. Можливо, була якась підтримка від інших бізнесів?

— Є така гра – нарди. Там основна ціль – це перейти до кінця, перенести фішки з однієї частини в іншу. А як це зробити? Потрібно свою фішку поставити і заблокувати іншого. Отак виходить і в бізнесі. Тобто коли є вільні місця, нас на полицях немає, перебої з постачанням є, клієнт починає йти до інших.

Якщо є можливість заповнювати порожні полички, то люди починають це робити. Це логічне явище. Деякі маркетплейси зробили нам поступку: перестали брати з нас абонплату. Тому електронна комерція більше емпатію проявляє.

Вважаю, що для бізнесу, який постраждав, потрібно зробити організацію, яка надаватиме певні послуги, наприклад, знижки. Я багато разів звертався до "Епіцентру", до "Дніпро-М" і вони робили мені 20-25% знижки на інструменти.

— Що вам найбільше допомогло в цій ситуації?

— У моєму оточенні є багато постраждалих, 90% з них припинили діяльність. Хтось пішов працювати в інше місце, хтось переїхав на дачу. Вони не мали ні моральних, ні фінансових ресурсів, бо ця ситуація дуже тебе вибиває. Ти не хочеш нічого робити, думаєш, якщо щось зробиш, то це знову може згоріти. Я по десять разів на день згадував, що в мене все згоріло, моя велика частина життя.

— Чому одні опустили руки, а ви ні?

— Тому що це якийсь драйв. Тому що не дуже хотілося, щоб все було забуто, щоб хтось поставив мені пам'ятник і сказав: "Усе, ми його поховали, до побачення".

— Як би ви підсумували ставлення держави, інших бізнесів до тих, хто постраждав?

— Є наша країна – Україна – і є наша держава. Підписуючи певні домовленості з нашою державою, ми забули, що ми від держави теж щось маємо отримувати, а не тільки давати. Коли вважається, що держава чимось допоможе, то це тільки так вважається, а на практиці так не виходить.

— Враховуючи, що ви вже двічі постраждали від ворожих атак, чи будете далі писати на етикетках, де розташовані ваші потужності?

— Ні. Напишемо "Бориспільська, 9". Це наше старе місце, це символічно.