Страховий поліс для журналіста: красива обіцянка чи реальний захист?
У 2022 році до ст. 15 закону "Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста" внесли норму про обов'язкове страхування журналістів на час відрядження в райони бойових дій та/або тимчасово окуповані території. Норма з'явилась. Далі – тиша.
Лише у вересні 2025 року Міністерство культури та стратегічних комунікацій видало наказ, яким визначено порядок та умови страхування життя, здоров'я, працездатності журналістів та інших працівників суб'єктів у сфері медіа на період їх відрядження в райони ведення воєнних (бойових) дій та/або на тимчасово окуповані території України. Документ зареєстрований у Мін'юсті 14 жовтня 2025 року.
Але проблема не лише в строках.
Окупована територія: підтвердити страховий випадок неможливо
Найбільший юридичний дефект наказу – його дія поширюється на відрядження не лише в райони бойових дій, а й на тимчасово окуповані території. Це дослівно відтворює формулювання ст. 15 закону, і це його головна проблема.
Її суть: на тимчасово окупованих територіях неможливо отримати жодного легітимного документа, що підтверджував би факт настання страхового випадку. А ст. 102 закону "Про страхування" прямо вимагає: обов'язок підтвердження факту настання події покладається на страхувальника або іншу особу, визначену договором. Без належного підтвердження страховик не може визнати подію страховим випадком. А без цього немає правової підстави для виплати.
Є ще один аспект, який під час підготовки цієї норми не врахували.
Закон "Про охорону праці" зобов'язує роботодавця створювати безпечні умови праці. Направлення журналіста на окуповану територію створює ризик порушення обов'язку роботодавця щодо безпечних умов праці і, залежно від обставин, ризики юридичної відповідальності посадових осіб.
А закон про тимчасово окуповані території суттєво обмежує або забороняє господарську діяльність там. Тобто юридично оформлене відрядження на окуповану територію – це сама по собі правова аномалія, для якої страхування не може служити рятувальним кругом.
За таких умов сумлінний страховик навряд чи братиме на себе зобов'язання, які неможливо нормально виконати. А якщо договір і буде укладено, проблема просто перейде з етапу продажу поліса на етап виплати.
Полон – неправильний термін та не нещасний випадок
Згаданий наказ містить ще одну конструкцію, яку страхова спільнота просила вилучити: покриття поширюється на нещасні випадки під час перебування в полоні, а рішення страховика відкладається "до повернення застрахованої особи на територію України".
Проблема в тому, що журналіст, відповідно до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, не є військовополоненим, а тому термін "полон" тут вживається не у юридичному значенні. Правильніше казати про незаконне позбавлення волі або утримання цивільного журналіста.
Йому не надають нормальної медичної допомоги, умови утримання часто не відповідають навіть базовим санітарно-гігієнічним умовам, травми загоюються інакше і призводять до важчих наслідків, ніж за звичайних умов. Коли людина повернеться, буде неможливо достовірно встановити, що саме спричинило втрату працездатності або здоров'я – нещасний випадок у розумінні страхового закону чи наслідки умов утримання. А значить, ознаки страхового випадку неможливо встановити однозначно.
Для таких випадків є інший механізм – закон №2010-IX, який хоч і не є "журналістським", але може застосовуватися і до цивільного журналіста, незаконно утримуваного окупантами. За цим механізмом може надаватися державна грошова допомога, зокрема 100 тис. грн за рік перебування в місцях несвободи. Але це не страхування, а соціальна компенсація від держави.
Аналогічна проблема – зі зникненням безвісти. Наказ передбачає, що рішення страховика про визнання випадку страховим і здійснення виплати або про відмову приймається після оголошення судом застрахованої особи померлою. Але самого такого рішення суду для страхування від нещасного випадку недостатньо.
Суд вирішує питання юридичного статусу людини, але зазвичай не встановлює, що смерть настала саме внаслідок нещасного випадку або покритого воєнного ризику. А без підтвердження обставин події страховик не має правової підстави для виплати. Не тому, що не хоче, а тому, що закон не дозволяє замінити страховий випадок припущенням.
865 тис. грн замість повного захисту родини
Наказ встановлює мінімальну страхову суму: 100 мінімальних місячних заробітних плат на дату укладення договору. За нинішнього розміру мінімальної зарплати – це 864,7 тис. грн, або 16,6 тис. євро за поточним курсом.
Чи може це вважатися достатнім захистом життя журналіста і його родини? Очевидно, ні.
Страхова сума в страхуванні від нещасного випадку покликана відобразити економічну втрату людини і її сім'ї. У страхуванні відповідальності ситуація інша: на момент укладення договору невідомо, хто постраждає і який у нього дохід. Але в страхуванні журналіста – конкретна застрахована особа відома, відомий її дохід, відома її посада тощо. Тому прив'язка до мінімальної зарплати – це не страховий принцип, а адміністративна зручність, що не має жодного відношення до реального захисту родини.
Ми пропонували прив'язати страхову суму до 5-10-річного сукупного доходу конкретної застрахованої особи. Логіка проста: втрата годувальника з доходом у три-чотири рази вище мінімалки – це втрата у три-чотири рази більша, ніж та, яку покриває встановлений мінімум. Страхування має підтримати реальний добробут родини, а не констатувати трагедію символічною сумою.
Держава зобов'язує – і сама ж ускладнює виконання
Є ще одне питання, яке наказ не регулює, але яке неминуче виникне, як тільки редакції почнуть укладати договори для журналістів. Це оподаткування страхових премій.
Податковий кодекс виключає з оподатковуваного доходу фізичної особи суми внесків на обов'язкове страхування. Логіка очевидна: якщо закон зобов'язує мати страхування, то страхова премія, яку платить роботодавець, не повинна ставати додатковим оподатковуваним доходом працівника.
Новий закон "Про страхування" відмовився від старого формату "обов'язкових видів страхування" з переліком Кабміну і перейшов до системи класів страхування. Страхування журналіста – це клас 1 (від нещасного випадку), а обов'язковість укладення договору встановлена спеціальним законом. Чи визнає Державна податкова служба таку конструкцію достатньою підставою для звільнення від ПДФО та військового збору – питання відкрите. Публічного роз'яснення з цього питання наразі немає.
Якщо редакція сплатить страхову премію за журналіста, а податкова потім кваліфікує це як додаткове благо працівника, може виникнути вимога нарахувати і сплатити 18% ПДФО та 5% військового збору із суми страхової премії як із додаткового блага працівника. Тобто держава одночасно зобов'язує страхувати і може фактично оподаткувати виконання цього обов'язку.
Це питання має бути врегульоване прямо та однозначно і ще до того, як у редакцій виникнуть перші претензії від податківців.
Хто перевірить, чи застраховані журналісти?
Ні закон, ні наказ не визначають, хто контролює виконання цього обов'язку, які документи має зберігати роботодавець і що буде, якщо журналіста відправили у відрядження без страховки.
Це не випадкова прогалина. Це вже типова українська проблема: норму прийняли, а механізм контролю не створили.
В Україні був подібний досвід: страхування волонтерів, введене у 2015 році як окремий вид, за 2019 рік охопило по всій країні лише 46 договорів. Норма була – виконання не було – контролю не було – санкцій не було.
Без відповіді на запитання "хто перевіряє і що за це буде" будь-яка обов'язкова вимога за кілька місяців перетворюється на рекомендацію. Добросовісні медіа страхуватимуть – великі, як НСТУ, вже проводили відповідні закупівлі через Prozorro. А частина малих і регіональних редакцій продовжить відправляти журналістів у небезпечні відрядження без жодного страхового захисту.
Міжнародний фонд: добрий намір із правовою порожнечею всередині
Поки законодавча конструкція залишається недосконалою, частину прогалини намагаються закривати громадські та донорські ініціативи. Найпомітніший приклад – Міжнародний фонд страхування журналістів – ініціатива шести українських громадських організацій, яка фінансується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) і Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.
Фонд організовує безкоштовне страхування для журналістів незалежних медіа на час відряджень у зони бойових дій. Покриття – до 100 тис. дол. Для багатьох журналістів це справді шанс отримати хоч якийсь захист там, де український нормативний механізм ще не запрацював належним чином.
Але є важливий нюанс, який журналісти та їх керівництво часто не помічають. Наказ прямо вказує: договір страхування укладається зі страховиком, який має право здійснювати діяльність зі страхування на території України відповідно до закону "Про страхування". Це означає – тільки ліцензований НБУ страховик. Іноземна компанія, що не має ліцензії в Україні, під це визначення не підпадає. Редакція, яка покладається виключно на поліс Міжнародного фонду, формально не виконує вимогу закону.
Не менш важливе практичне питання: хто захистить права журналіста або його спадкоємців у разі спору щодо виплати? НБУ не регулює іноземного страховика без української ліцензії. Якщо договір укладено за іноземним правом – захищати права доведеться в іноземній юрисдикції, іншою мовою, з іншими витратами та іншими строками. Чи готова родина загиблого журналіста до такого сценарію?
Страхування – це не лише укласти договір та заяву і отримати виплату. Це ліцензія, нагляд, резерви, порядок врегулювання збитків, захист прав споживачів, контроль за посередниками. Якщо всього цього немає – людина тримає красиво оформлену обіцянку, а чи працює вона, стане зрозуміло лише після трагедії.
Що потрібно виправити
Перше. Вилучити з норм про страхування журналістів посилання на тимчасово окуповані території або чітко прописати механізм підтвердження страхових випадків у таких ситуаціях – поки такого механізму немає, норма є нежиттєздатною.
Друге. Переглянути підхід до незаконного утримання та зникнення безвісти: або виробити спеціальний механізм підтвердження страхових випадків у таких обставинах, або чесно вилучити ці положення, щоб не створювати у людей хибних очікувань.
Окремо треба визнати, що бюджетна компенсація не замінює страхування. За постановою уряду у разі смерті журналіста виплата становить 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 332,8 тис. грн у 2026 році, а у разі поранення, контузії, травми або каліцтва – до 50 прожиткових мінімумів. Це важлива соціальна гарантія, але не повноцінний страховий захист.
Третє. Прив'язати страхову суму до реального доходу застрахованої особи, а не до мінімальної заробітної плати. Це відповідатиме страховій природі захисту від нещасного випадку.
Четверте. Врегулювати податкове питання: страхові платежі роботодавця за договорами страхування, обов'язковість яких встановлена законом, мають бути чітко виключені з оподатковуваного доходу співробітників.
П'яте. Визначити орган контролю, зафіксувати відповідальність роботодавця і встановити санкції за направлення у небезпечне відрядження без страхового покриття.
Шосте. Вийти за межі бойових відряджень. Журналіст ризикує не лише на фронті: напади під час розслідувань, силове протистояння на акціях, погрози за висвітлення місцевих конфліктів – це системний ризик, який теж потребує страхового захисту.