Енергетичні рослини: чотири шанси для України

Георгій Гелетуха - 15 жовтня, 14:20

Новий закон про імплементацію законодавства ЄС у сфері відновлюваної енергетики (законопроєкт № 14271) запроваджує європейські критерії сталості для біопалив і біомаси. Від підзаконних актів до нього тепер залежить, чи зможе Україна ці ніші зайняти.

Зерно дешевшає, енергія дорожчає

У попередній статті для "Економічної правди" ми показали: за 66 років, з поправкою на інфляцію, нафта і газ подорожчали у 2,4–4,7 раза, а пшениця й кукурудза подешевшали на 57–58%. У 1960 році за тонну нафти давали 0,21 тонни пшениці, сьогодні — 2,21 тонни.

Україна продає зерно і купує енергію. Тож вихід для неї — продавати біомасу не як сировину, що дешевшає, а як енергію, що дорожчає. Висновок начебто очевидний: треба вирощувати енергетичні рослини. Але європейський досвід складніший.

Чому Європа зупинилася

В ЄС під енергетичними культурами зайнято 6–7 млн га, тобто близько 6–7% ріллі (дані Спільного дослідницького центру Єврокомісії). Але понад 90% цієї площі займають однорічні харчові культури: ріпак на біодизель, зернові й буряк на етанол, кукурудза на біогаз. Багаторічні енергетичні рослини (міскантус, енергетична верба й тополя, сильфія) за 25 років зайняли менше 0,1 млн га (рис. 1).

У Німеччині, найбільшому біогазовому ринку, площа енергетичних культур для біогазу скоротилася з 1,55 млн га у 2019 році до 1,19 млн га у 2025-му. А нові біометанові заводи Європи здебільшого працюють на гної, агрорештках і відходах.

Рис. 1. Понад 90% "енергетичних" площ ЄС займають однорічні харчові культури, а багаторічні лігноцелюлозні насадження — менше 0,1 млн га

Джерело: індикативна оцінка UABIO на основі даних JRC (2023), FNR (2026), EBA (2025)

Причини не агрономічні. Перша — політика. З 2018 року Директива про відновлювану енергію обмежує паливо з харчових культур:

його частка на транспорті не може перевищувати 7%;
воно виключене з авіапалив;
нові установки з 2026 року мають скорочувати викиди щонайменше на 80%;
діє каскадний принцип: біомасу спершу використовують як матеріал і лише потім спалюють.

Друга причина — економіка поля. Плантація міскантусу, верби чи тополі коштує 2–4 тис. євро на гектар, окупається 5–8 років і займає землю на 20 років, а довгострокового покупця зазвичай немає. Премію за енергетичні культури ЄС скасував ще 2010 року. Тож питання не в тому, як вирощувати, а в тому, як рентабельно продати тонну біомаси.

Чотири ніші, які відкриває Європа

Проміжні (покривні) культури для біометану. Це озиме жито, тритикале, гірчиця чи суміші, які сіють між двома основними культурами. З 2024 року їх внесено до додатка IX Директиви про відновлювану енергію, тобто до переліку передової сировини.
Культури на сильно деградованих землях, засолених чи еродованих. Той самий акт зробив таку біомасу передовою сировиною для авіапалива, де харчові культури заборонені.
Багаторічні захисні смуги з верби, тополі чи міскантусу, які перехоплюють нітрати, зупиняють ерозію і накопичують вуглець. Попит на них формують Регламент про відновлення природи, рамка сертифікації вилучень вуглецю і Директива про моніторинг і стійкість ґрунтів.
Лігноцелюлоза для матеріалів і біовугілля. Тонна міскантусу як паливо коштує 40–90 євро, як сировина для матеріалів і хімії — 120–350 євро, а як біовугілля із сертифікованими одиницями вилучення вуглецю — 250–450 євро (рис. 4).

Спільне в цих нішах те, що тонна біомаси продається не як паливо, а як носій вуглецю, екосистемної послуги чи матеріалу. І за це в ЄС уже створено механізми оплати.

Проміжні культури для біометану

Для України це найприродніша ніша. З 2025 року український біометан експортують до ЄС, а урядова Програма розвитку виробництва біометану ставить ціль 1 млрд м³ у 2030 році і 2,1 млрд м³ у 2035-му. Біоенергетична асоціація України (UABIO) оцінює потенціал лише відходів (гною, соломи, стебел, побічної продукції переробки) у понад 7 млрд м³ метану на рік.

Читайте також:

Навіщо аграріям біометан

Проміжні культури можуть доповнити цей потенціал там, де вологи вистачає на другий урожай: у Лісостепу, на Поліссі, а на Півдні — лише зі зрошенням. 0,5–1 млн га проміжних культур у сівозмінах дали б 0,75–3 млрд м³ біометану на рік. Це обсяг, співмірний з урядовою ціллю.

Умов три. По-перше, підзаконні акти до нового закону мають відтворити європейське визначення проміжних культур: один основний урожай на рік, без додаткового попиту на землю, зі збереженням органічної речовини ґрунту. Інакше такий біометан не отримає статусу передової сировини і премії від покупців в ЄС.

По-друге, не варто повторювати німецьку помилку із силосною кукурудзою. Вона займає ріллю, важко проходить поріг скорочення викидів у 80% і продається з дисконтом.

По-третє, потрібне відкриття ринку ЄС: сертифікація сталості й підключення українського реєстру біометану до Бази даних Союзу.

Культури на деградованих землях

Тут масштаб України перевищує європейський. В ЄС сильно деградованих земель за критеріями директиви лише 2,9 млн га, і 90% з них уже обробляються. В Україні ще до війни деградованими вважалися 10–12 млн га. Найпридатніші з них для енергетичних культур — засолені й солонцюваті ґрунти Півдня та малопродуктивні землі, які рекомендують до консервації (рис. 2). Війна додала понад 2 млн га земель, де велися бойові дії, і близько 0,5 млн га, що втратили зрошення після руйнування Каховської ГЕС.

Рис. 2. Деградація земель в Україні за видами. Категорії перетинаються, тому не підсумовуються; площа еродованих земель більша за загальну оцінку деградованих, бо включає слабкоеродовані ґрунти.

Джерело: оцінка UABIO — узагальнення даних ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського» та інших джерел

Реалістично під енергетичні рослини можна залучити 1–2,5 млн га:

засолені землі — під сафлор, рицину, світчграс і сорго;
еродовані схили — під міскантус, вербу й тополю;
техногенні й розміновані ділянки — під багаторічні трави.

Сорти й агротехнології для цього є, зокрема в Інституті біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН. Це резерв у два-три рази більший за європейський. Але за умови, що Україна створить реєстр таких земель за критеріями директиви і дозволить багаторічні енергетичні культури як форму консервації деградованих ґрунтів.

Смуги, що захищають воду й ґрунт і накопичують вуглець

У цій ніші енергетична рослина стає інструментом захисту ландшафту. За два роки після висаджування смуга верби, тополі чи міскантусу вздовж річки зменшує вимивання нітратів у 5–10 разів і на 90% зупиняє змив ґрунту. Крім того, вона щороку накопичує 0,3–1 т вуглецю на гектар і дає 8–15 т біомаси (рис. 3).

У Європі за кожну з цих послуг є свій платник. Наприклад, Данія за "Зеленою тристоронньою угодою" до 2030 року виводить з обробітку 140 тис. га низинних вуглецевих ґрунтів.

Рис. 3. Одна смуга — чотири послуги: захист вод, захист ґрунтів, секвестрація вуглецю, біорізноманіття.

Схема: UABIO; кількісні ефекти — узагальнення наукової літератури щодо буферних смуг із багаторічних культур.

В Україні є близько 440 тис. га полезахисних лісосмуг. Полезахисна лісистість становить 1,3% проти нормативних 2,5–3,5%. Лісосмуги деградують, а після передачі громадам не мають моделі утримання. Прибережні захисні смуги масово розорані.

Без жодного гектара чорнозему під "енергетичні екосмуги" можна відвести орієнтовно 0,4–1 млн га. Це відновлені лісосмуги з вербою чи тополею, прибережні й контурні смуги на схилах, а також палудикультури, тобто рослини для обводнених торфовищ Полісся. Такі смуги дали б заміщення 1,5–4 млрд м³ газу і скорочення викидів CO₂ на 3–7,5 млн т на рік.

Матеріали і біовугілля

У цій ніші енергія — лише побічний продукт. У Франції фермери отримують за міскантус на паливо 60–65 євро за тонну сухої речовини, а підстилку з нього для тварин продають по 200 євро.

Найдинамічніший сегмент — біовугілля. Кількість установок у Європі зросла з близько двох десятків у 2015 році до понад 200 у 2025-му. Сертифіковані одиниці вилучення вуглецю продаються в середньому по 140–150 євро за тонну CO₂. Данія в тій самій угоді виділила на підтримку піролізу понад 10 млрд крон.

Читайте також:

Трава, що приносить до 1500 доларів з гектара. Історія фермера з Житомирщини

Піроліз тонни міскантусу дає близько 300 кг біовугілля, 0,8 т назавжди вилученого CO₂ і 5–7 ГДж тепла. Це єдиний ланцюг, у якому багаторічна культура окуповується без аграрних субсидій.

Рис. 4. Каскад використання лігноцелюлози: від матеріалів до енергії із залишків, з індикативною вартістю тонни сировини на вході

Джерело: індикативна оцінка UABIO; орієнтири цін — Réussir (2024), CDR.fyi (2025), Sylvera (2026)

Україна має досвід промислового вирощування міскантусу, верби і тополі та відроджену галузь конопель. Крім того, біовуглець потрібен металургії, а низьковуглецеві матеріали — відбудові. Довоєнний експорт деревного вугілля (60–100 тис. т на рік) з 30 грудня 2026 року підпадає під європейський регламент про запобігання знеліснення, а біовугілля з агросировини — ні.

Бракує норм. Біовугілля не можна зареєструвати як добриво, а на кострицебетон і міскантусові блоки немає ДСТУ.

Що робити

Бар'єри для всіх чотирьох ніш спільні, тож і рішення мають бути пакетними:

Транспонувати пакетом. У підзаконних актах до нового закону треба разом визначити проміжні культури, сильно деградовані землі та лігноцелюлозну сировину, а також бонус за відновлення деградованих земель.
Змінити Земельний і Водний кодекси. Треба дозволити багаторічні енергетичні насадження як форму консервації деградованих земель, а також у захисних і прибережних смугах, з орендою комунальних земель до 25 років.
Створити реєстр сильно деградованих земель за європейськими критеріями з пріоритетом для Півдня і прифронтових областей.
Запровадити стандарт вуглецевого землеробства і постійних вилучень. Він має мати реєстр, бути сумісним з європейською рамкою сертифікації і передбачати плату за захист водозаборів. Також треба зареєструвати біовугілля як добриво і скасувати податок на біогенний CO₂.
Відкрити ринок ЄС для українського біометану. Сировиною мають бути гній, рештки й покривні культури, а не силос кукурудзи. Потрібні також міжнародна сертифікація сталості і підключення реєстру до Бази даних Союзу.
Запустити 3–5 пілотних кластерів у 2027–2029 роках по 300–2000 га: засолений Південь, еродований Лісостеп, техногенний Схід, торфовища Полісся, розміновані землі. Їх може профінансувати Ukraine Facility, Північна екологічна фінансова корпорація (NEFCO), Європейський інвестиційний банк та програма "Горизонт Європа".
Дати громадам фінансову модель. Вона має поєднувати компенсацію частини вартості закладання плантації, плату за захист ґрунтів і вод та вуглецеві одиниці. Така комбінація окуповує багаторічні насадження за 5–7 років.

Висновки

Європа спробувала зробити бізнес на енергетичних культурах і зупинилася: без довгострокового покупця плантація на ріллі програє пшениці. Але у 2023–2026 роках ЄС відкрив чотири ніші, де біомаса продається як вуглець, екосистемна послуга і матеріал.

Україна має для них 10–12 млн га деградованих ґрунтів, 440 тис. га лісосмуг і розорані прибережні смуги. Бракує не гектарів, а підзаконних актів, реєстрів, стандартів і покупця. Це можна виправити за два-три роки. І саме це відрізняє країну, яка експортує сировину, що дешевшає, від країни, яка продає енергію, що дорожчає.