"Підтримка українського бізнесу – основа перемоги"

Україна третій рік поспіль веде війну – війну на виснаження. Переможцем у такій війні може бути лише той, у кого не тільки боєздатна армія, а й надійний тил. Цей тил може буде надійним лише за умови розвитку національної економіки.

У нещодавньому зверненні до Верховної ради Президент зазначив, що для перемоги потрібна «максимальна підтримка українського підприємництва, локалізація та виробництво саме в Україні, "все що можна виробляти тут в Україні має вироблятись в Україні і закуповуватись передусім в українського виробника". Бо можна виграти війну, але втратити потенціал для розвитку національної економіки.

Очевидно, що з початком повномасштабної агресії рф проти України епоха глобального "вільного" капіталізму закінчується. Рожеві мрії про доброзичливу конкуренцію і вільну торгівлю між країнами, породжені адептами вчення про вільні ринки, не витримали перевірки цинічною парадигмою Realpolitik.

Світ стає багатополярним, фрагментарним, а значить орієнтованим на розвиток власних національних економік, дотримання, у першу чергу, національних інтересів, а не ідеологічних, моральних чи етичних настанов. На жаль!

Також шкода, що для більшості західних країн несподіваним відкриттям виявилась сувора істина, суть якої полягає у такому: якщо ви будете вести торгівлю з авторитарними країнами без застереження щодо потенційних викликів та загроз (як то кажуть – just business nothing personal), то вони можуть конвертувати ресурс та прибутки від такої торгівлі і військову та економічну агресію проти вас.

Наочним прикладом тут є ситуація з поставками російської нафти і газу до європейських країн протягом останніх десятирічь. Не для всіх, проте для багатьох, неприємною несподіванкою став факт, що звичайна торгівля перетворилась на засіб політичного тиску, економічного шантажу та джерело фінансування безглуздої війни.

Експерти зазначають, що єдиний можливий шанс швидко здолати агресора за допомогою санкцій був втрачений у 2022 році через отримання рф виручки від продажу енергоносіїв розміром до пів трильйона доларів США. Цей ресурс дозволив агресору втримати та поставити економіку на військові рейки та вести війну на виснаження.

Тому аналізуючи поточний стан справ, панівні глобальні тенденції необхідно визнати пріоритетність прагматичного підходу в економіці, не зважаючи на всі приписи класичної економічної теорії.

Сьогодні як ніколи нам потрібно розуміти, що війна відбувається не тільки на полі бою, а й на економічному фронті. Держави, що довгий час пропагували політики відкритих ринків та вільної торгівлі, сьогодні стикнулись зі значними соціально-економічними проблемами.

Внаслідок перевиробництва та відсутності достатнього внутрішнього сукупного попиту економічна експансія Китаю становить загрозу для національних економік європейських країн.

Видання Merkur пише про хвилю банкрутств великих підприємств внаслідок кризи і планів закриття заводів у Volkswagen, Mercedes-Benz та інших компаніях. Про банкрутство заявив найстаріший виробник автомобільних деталей Klein GmbH & Co. KG (WKW), який працював з 1940 року. Робочі місця можуть втратити близько 3 тис. службовців компанії.

The Economist зазначає, що перевиробництво сталі в Китаї загрожує колапсом світовій металургійні індустрії, тому уряди країн мають стати на захист національних виробників.

В Україні ситуація зі зрозумілих причин не краща. Фахівці застерігають, що у разі окупації Покровська виробництво сталі зменшиться удвічі. Тому потрібно позбавитись ілюзій і чесно визнати, що війна на виснаження для України це війна щонайменше на два фронти. І економічний тут не менш важливий.

Прямий і безпосередній наслідок політики вільної торгівлі без огляду на довгострокові перспективи розвитку національної економіки та необхідність дотримання належного рівні економічної безпеки держави вимагає швидкої реакції на існуючі загрози.

У сукупній структурі імпорту товарної продукції України за 9 місяців поточного року частка продукції з Китаю є найбільшою і перевищила 20%. При тому, що торгівля з близькою до нас географічно Польщею займає в структурі імпорту удвічі меншу величину (9,9%). Інші країни-партнери, відповідно, ще менше: Німеччина – 7,7%, Туреччина – 5,9%. Частка товарів китайського виробництва у вітчизняному імпорті за останні десять років подвоїлась.

У зв’язку з війною маємо загрозливу тенденцію депопуляції країни. За оцінками демографів, чисельність населення в Україні вже до кінця цього року може становити близько 28-30 млн людей. З об’єктивних причин скорочується не тільки кількість населення, а й купівельна спроможність, добробут наших співвітчизників, що має свій вплив на вітчизняний бізнес.

Наприклад, корпорація "Біосфера", один з найбільших гравців українського ринку виробництва та дистрибуції товарів для дому, планує продовжувати активну експансію на іноземні ринки на тлі зменшення ринку в Україні.

Водночас, за даними Державної митної служби, обсяг продажів імпортних споживчих товарів на ринку України засобами електронної комерції (B2C платформи) за 9 місяців поточного року склав більше 89 млрд грн, що вже вище значень 2021 р., коли виторг іноземних компаній склав майже 62 млрд грн.

Динаміка розвитку цього сегменту ринку вражає. Кількість міжнародних поштових та експрес-відправлень у поточному році вже перевищила 54 млн і ймовірно, що до кінця року буде перевищений відповідний показник 2021 р. у 69,6 млн відправлень.

При цьому, існуючі прогалини у вітчизняному податковому та митному законодавстві призводять до того, що 99% міжнародної електронної торгівлі в Україні відбувається без оподаткування митними платежами, в тому числі без сплати ПДВ.

Крім того, частка товарів китайського походження у структурі продаж через електронні B2C платформи зросла з 32% у 2022 р до 62% у 2024-му.

Чи повинні іноземні виробники мати такі податкові преференції порівняно з вітчизняним бізнесом? Питання звісно риторичне, але має абсолютний прагматичний зміст для державного бюджету країни, в якій триває війна і в якій концепція локалізації закупівель має бути реалізована не тільки в публічному секторі, а й на ринку споживчих товарів для населення.

Отже, мусимо констатувати, що за нинішніх геополітичних реалій примат державної політики вільних ринків ставить під загрозу економічну безпеку багатьох держав у довгостроковій перспективі. Тому у цьому контексті мова не стільки про протекціонізм, скільки про рівні умови конкуренції та оподаткування для вітчизняного виробника.

Для України актуальність підтримки українського бізнесу має стати основною економічної політики на період не тільки військового стану, а й подальшої відбудови національної економіки. Як засвідчує історичний досвід повоєнної відбудови європейських країн після Другої світової війни, іншого шляху до добробуту держава немає.