Як застрахуватися від подорожчання електрики

З 2019 року ціна на електроенергію в Україні формується щодня на ринку "на добу наперед" (РДН). Це прозоро і чесно, але бізнес планує не на добу, а на місяць, квартал і навіть на рік наперед. Між горизонтом ціни і горизонтом рішень утворився розрив, а ринкових інструментів, щоб його закрити, досі немає.

На розвинених ринках цю проблему розв'язують деривативи. В Україні ж учасник ринку електроенергії не має стандартного біржового інструменту, щоб застрахуватися від руху ціни. Цю прогалину має закрити ф'ючерс на індекс РДН.

Волатильність – властивість спотового ринку

Ціна на РДН залежить від температури, сонячної генерації, імпорту й експорту. Головне джерело непередбачуваності – російські удари по енергетичній інфраструктурі. Одна атака може змінити баланс енергосистеми на тижні.

Український ринок не унікальний. Ринки "на добу наперед" у ЄС реагують на погоду, доступність генерації, ціни на газ і транскордонні перетоки, а ціни іноді коливаються в рази. Волатильність – не вада, а плата за прозоре ціноутворення.

Різниця в іншому: учасники в ЄС мають інструменти, щоб жити з волатильністю. Український непобутовий споживач не може з прийнятною точністю спрогнозувати витрати на електроенергію не те що на квартал, а навіть на найближчу декаду.

Ризик постачальника – це ризик ланцюга

На перший погляд, коливання ціни – гра з нульовою сумою: продавець втрачає стільки, скільки виграє покупець. На практиці ризик розподілений нерівномірно і найслабша ланка — постачальник, який стоїть між оптовим ринком і клієнтом.

Постачальник купує електроенергію за ціною аукціону, зазвичай на торгах двосторонніх договорів Української енергетичної біржі на місяць наперед, а продає споживачеві за формулою, прив'язаною до місячного індексу РДН. Якщо РДН падає нижче ціни закупівлі, він продає зі збитком, якщо зростає – з прибутком. При цьому маржа постачальника часто менша за місячне коливання індексу.

Споживач, чий договір прив'язаний до індексу РДН, виграє від зниження ціни і втрачає від зростання. Якщо постачальник системно працює зі збитком, він закладає свої ризики та минулі збитки у формулу ціни наступних договорів. У підсумку споживач платить надбавку за ризик, який ніхто не може застрахувати.

Виробник формально захищений договором з постачальником, але лише доки той платоспроможний. Рішення, скільки обсягів продати наперед, а скільки – на РДН, генерація теж ухвалює без інструментів хеджування.

Учасники управляють цим ризиком обмежено: через структуру портфеля двосторонніх договорів і цінові формули в контрактах. Стандартного інструменту, який дозволив би винести ціновий ризик за межі відносин "виробник – постачальник – споживач", немає. Тому ризик не розподіляється, а перекладається далі ланцюгом, аж до собівартості продукції непобутових споживачів.

Наявних інструментів недостатньо

Хеджування – не спекуляція, а страхування: учасник відмовляється від частини можливого виграшу в обмін на захист від збитку. Для цього є такі непрямі способи.

Довгі двосторонні угоди. Вони передбачають поставку, прив'язані до конкретного контрагента і несуть його кредитний ризик. Вийти з позиції достроково неможливо.

Позабіржові фінансові угоди. Можливі між великими гравцями, які довіряють одне одному. Для середнього постачальника чи споживача це недоступно.

Євросоюзівські деривативи. На Європейській енергетичній біржі (EEX) торгують розрахунковими ф'ючерсами на індекси РДН більшості країн ЄС, але вони відображають ціну сусідніх ринків, а не українського, і доступні одиницям.

Євросоюзівська модель – природний орієнтир для України. Учасникам у нас бракує не бажання страхуватися, а стандартного контракту на український індекс і центрального контрагента, який гарантує розрахунки.

Як працює ф'ючерс на індекс РДН

Ф'ючерс на індекс РДН – це стандартизований біржовий контракт, за яким сторони домовляються про ціну на електрику на майбутній період. Його базовий показник – середній індекс РДН за місяць поставки. Після завершення періоду ціну контракту порівнюють з фактичним індексом, і різницю одна сторона сплачує іншій.

Це розрахунковий, а не поставний інструмент. Учасник і далі купує чи продає електроенергію звичним способом – на РДН чи за двосторонніми договорами, а фінансовий результат за ф'ючерсом компенсує зміну ціни на фізичному ринку.

Постачальник купує електрику на аукціоні на місяць уперед, а продає за індексом РДН. Щоб захиститися від падіння індексу, він продає ф'ючерс на цей місяць (коротка позиція). Якщо РДН впаде, збиток на фізичній позиції компенсує виграш за ф'ючерсом. Якщо зросте – втрату за ф'ючерсом покриє вищий дохід від споживача. У будь-якому разі постачальник наперед знає фінансовий результат.

Для споживача схема дзеркальна: купуючи ф'ючерс (довга позиція), він страхується від зростання ціни. Генерація ж може захистити доходи від зниження цін. Мета хеджування – не заробити на русі ціни, а зменшити невизначеність. Це відрізняє хеджера від спекулянта. Ринку потрібні обидві категорії і маркет-мейкери: вони забезпечують ліквідність, без якої хеджування неможливе.

Як забезпечити виконання зобов'язань

Головне запитання до строкового інструменту – що станеться, якщо одна із сторін не виконає зобов'язань. Біржова модель відповідає на нього системно.

Центральний контрагент. Ліцензована клірингова установа стає покупцем для продавців і продавцем для покупців. Учасники не несуть кредитного ризику.

Маржинальне забезпечення. Учасники вносять гарантійне забезпечення під свої позиції. Позиції щодня переоцінюються, фінансовий результат розраховується, тож збитки не накопичуються непомітно. Учасник бачить свої зобов'язання онлайн.

Додаткові рівні захисту. Колективний гарантійний фонд і власний капітал центрального контрагента забезпечують стійкість ринку навіть у разі дефолту учасника. Для учасника це означає, що ризики на біржовому строковому ринку суттєво нижчі за кредитний ризик контрагента у двосторонньому договорі.

Кому це потрібно

Постачальникам і трейдерам. Ціновий ризик не доведеться тримати на власному балансі. Менший ризик – це менша надбавка в ціні та кращі умови для клієнтів.

Непобутовим споживачам. Електроенергія – суттєва стаття собівартості в металургії, хімічній і харчовій промисловості, машинобудуванні, ритейлі, малому та середньому бізнесі. Ф'ючерс робить цю статтю витрат прогнозованою.

Виробникам електроенергії. Генерація, зокрема відновлювана, отримує інструмент хеджування майбутнього доходу, важливий для фінансового планування та залучення кредитів. Знижується і кредитний ризик збуту: захеджований постачальник – надійніший контрагент.

Банкам і фінустановам. Строковий ринок – це новий клас активів і водночас спосіб знизити кредитний ризик позичальників з енергоємних галузей. Ширший ефект – публічний ціновий орієнтир. Ціна ф'ючерсу показує очікування ринку, і нею можуть користуватися всі: від генерації до інвесторів у нові потужності.

Що потрібно для запуску

Запуск ф'ючерсного ринку – це не лише технічне рішення біржі.

Регуляторна база. Ф'ючерс із грошовим розрахунком на індекс РДН є фінансовим інструментом і перебуває на перетині фінансового та енергетичного регулювання. Потрібне узгоджене бачення двох регуляторів: НКЦПФР і НКРЕКП.

Розрахункова інфраструктура. Потрібні ліцензований центральний контрагент, система маржування та розрахунки в грошах центрального банку. Тут ключова роль Національного банку та Розрахункового центру.

Ліквідність. На старті потрібні маркет-мейкери – банки, брокери, енергетичні компанії, які постійно котируватимуть контракт. Важлива й участь державної генерації з чітким мандатом від власника на хеджування.

Готовність учасників. Розуміння механіки інструменту, внутрішні політики управління ризиками, облікові та податкові аспекти роботи з деривативами. Досвід інших ринків показує, що саме це потребує найбільше часу.

Скільки коштує хеджування

Хеджування не безкоштовне, але витрати на нього передбачувані і відомі заздалегідь. Для учасника вони складаються з таких елементів.

Початкова маржа – гарантійне забезпечення під відкриту позицію. Ці кошти не витрачаються, а заморожуються і повертаються після закриття позиції.

Варіаційна маржа – щоденні розрахунки за зміною вартості позиції. Їх компенсує результат на фізичному ринку, але вони потребують резерву ліквідності.

Внесок до гарантійного фонду – частка учасника в колективному захисті від дефолту інших учасників.

Комісії – біржові, клірингові та за потреби брокерські, пропорційні обсягу угод.

Вартість фінансування маржі, якщо забезпечення покривається банківським кредитом чи гарантією.

Внутрішні витрати – ризик-менеджмент, облік, навчання персоналу. Переважно це одноразові витрати на старті.

Найбільший бар'єр – не комісії, а потреба тримати гроші під маржу. Важливо, щоб розмір маржі відповідав реальному ризику, а банки могли фінансувати маржинальні вимоги клієнтів. У будь-якому разі учасник обирає ці витрати сам і знає їх наперед – на відміну від збитків від некерованого цінового ризику.

Від непрогнозованого до керованого

Ф'ючерс на індекс РДН – базовий інструмент управління ризиком, який на євросоюзівських енергетичних ринках працює десятиліттями. Український ринок електроенергії вже має прозору ринкову ціну. Йому бракує лише механізму, який переведе витрати й доходи від електроенергії з категорії непрогнозованих у категорію керованих. Для ринку загалом це крок до структури, сумісної з євросоюзівською, де спотовий і строковий сегменти доповнюють один одного.

Інструмент дасть бізнесу змогу планувати витрати на електроенергію не на добу, а на місяці вперед, а постачальникам і генерації – хеджувати свої позиції. Зрештою, це питання стійкості ринку в умовах війни і на шляху до інтеграції з ЄС.

Українська енергетична біржа не є фондовою біржею, але через наші аукціони проходить значна частина довгострокових контрактів на електроенергію. Саме тут найкраще видно, де ціновий ризик залишається без захисту.

УЕБ у постійному діалозі з учасниками ринку та регуляторами розробляє інструмент, який має стати спільною інфраструктурою для всього ринку: від генерації до кінцевого споживача. Наша мета – не новий біржовий продукт заради продукту, а ринок, у якому ціновий ризик має свою ціну і свого власника.