Колонки

Гроші можна було б зібрати і в Україні, створивши для цього акціонерне товариство з виробництва літаків за кошти пересічних громадян та юридичних осіб. Так роблять в усьому світі. Але ж українські можновладці навіть не робили таких спроб.

Зверніть увагу: навіть назва професії не відповідає характеру роботи. Справді: вчитель - вчить, токар - точить, конструктор - конструює, а економіст у нас нічого не економить, він лише більш-менш якісно фіксує результати роботи інших.

У 2010 році Україна на 95% будує за свої гроші. Криза подарувала можливість українським девелоперам і рітейлерам розвиватися в умовах відсутності тотальної конкуренції з боку потужних іноземних структур.

Аналіз структури та складу комітету з економічних реформ свідчить, що він був створений не стільки для перетворень, скільки для відволікання виборців від дій влади, пов'язаних з черговим перерозподілом власності.

Російські спецслужби з'ясовують, якими технологіями цікавиться Захід, аби визначити власні пріоритети інноваційного розвитку. Ключові галузі - космос та біотехнології. Конкурувати у цих секторах може і Україна.

Ліквідація наслідків аварії може обійтися в 2-3 мільярди доларів. Таким чином, загальні збитки складуть 7,5 мільярдів доларів. От у що перетворилася економія півмільйона доларів.

Деякі уряди поводять себе так, ніби спад є тимчасовим, і невдовзі повернуться веселі часи. Навряд чи. Довготривала тенденція зруйнована назавжди. Після цієї кризи ніщо в економіці не залишиться таким, яким воно було раніше.

За все зроблене на користь росіян з кінця 2009 року треба розплачуватися з нинішніми українськими можновладцями, які мовчки спостерігають за подіями у металургійній галузі.

Неймовірно, але факт: більш-менш виразною презентацією України для туристів займається іноземне комерційне підприємство, а державний інтерес не представлений жодним ресурсом з доменом першого рівня.

Схоже, в українській інтерпретації європейська незалежність центрального банку обернулася використанням цього принципу у прибуткових цілях. Це, на жаль, не єдиний приклад своєрідної приватизації державних установ.

Підприємці хочуть, щоби рівень податків відповідав рівню накопичення ними капіталу. Тігіпко ж сповідує підхід до реформ, традиційний для податківця: більше надходжень у бюджет.

Успіх фірми залежить від того, наскільки робітники ідентифікують себе з організацією і з їхньою роботою у ній. Якщо вони не роблять цього, то будуть прагнути заохочення, замість того, щоб реалізовувати цілі організації.