Українська правда

"Інвест-няні" по-українськи

Юрій Хапко - 9 березня 2021, 08:12

Майже місяць тому Президент України підписав Закон України "Про державну підтримку інвестиційних проектів зі значними інвестиціями", відомий в народі як закон про інвестиційних нянь. 

Ухвалення цього закону – давня обіцянка президента України, але чи дійсно він зможе стимулювати інвесторів вкладати кошти в країну?

Привабити інвесторів в Україну – це досить не проста задача, адже всі ще пам’ятають як різко змінювалися правила гри на ринку енергетики із "зеленим тарифом". 

Значна кількість інвесторів тоді втратила кошти. Та й взагалі ми, на жаль, не відзначаємось стабільністю законодавства і стійкими інститутами влади. 

Щоб отримати державні преференції, інвестиційний проект, окрім значного розміру інвестицій (сума має перевищувати 20 мільйонів євро в еквіваленті гривні за курсом НБУ), має також відповідати досить широкому ряду критеріїв:

1) повинен реалізуватись у сферах переробної промисловості, добування, поводження з відходами, транспорту, складського господарства, поштової та кур'єрської діяльності, логістики, освіти, наукової та науково-технічної діяльності, охорони здоров'я, мистецтва, культури, спорту, туризму та курортно-рекреаційній сфері (деякі з вищевказаних сфер мають свої виключення);

2) повинен передбачати будівництво, модернізацію, технічне та/або технологічне переоснащення об'єктів інвестування;

3) повинен створити не менше ніж 80 робочих місць із середньою заробітною платою працівників, розмір якої мінімум на 15% вищий, ніж середній для цього виду діяльності в регіоні;

4) строк реалізації проекту не повинен перевищувати 5 років.

Після того як інвестор переконався, що відповідає всім встановленим критеріям, він може подати заявку з визначеним пакетом документів, серед яких техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту та проект спеціального інвестиційного договору. 

Як спрямувати потоки капіталу в Україну

Типовий інвестиційний договір наразі не затверджено, тому інвестор має його розробити в довільній формі, погодження вільних умов такого договору з органами державної влади та місцевого самоврядування може бути досить не простою процедурою. 

Особливо у разі, якщо погодження умов договору буде винесено на голосування колегіального органу (місцевої ради).

Протягом 60-ти календарних днів заявка буде розглянута низкою державних органів та буде прийнято рішення про доцільність або недоцільність реалізації такого проекту, при цьому рішення про недоцільність може бути обґрунтоване виявленням під час проведення оцінки інвестиційного проекту економічних, фінансових, соціальних та/або екологічних ризиків та/або негативних наслідків, до яких може призвести його реалізація.

Виходячи з такого розмитого формулювання підстав для відмови, цілком імовірно, що більшість інвестиційних проектів може не пройти "державну цензуру".

Отже, на що саме може розраховувати інвестор, який все ж таки пройшов цю процедуру:

1) звільнення від сплати окремих податків та зборів відповідно до Податкового кодексу України (наприклад, податок на прибуток або ПДВ). 

Закон не врегульовує за рахунок яких бюджетів якого рівня будуть забезпечуватись такі пільги, а тому, під час погодження умов надання пільг, може виникнути конфлікт між державним і місцевим бюджетом щодо балансу їх витрат та інтересів;

2) звільнення від оподаткування ввізним митом нового устаткування (обладнання) та комплектуючих виробів до нього, що ввозяться виключно для реалізації інвестиційного проекту. 

Критеріїв визначення такого обладнання в законі не наводиться, тому краще детально визначити його перелік на стадії підготовки проекту інвестиційного договору;

3) забезпечення переважного права землекористування земельною ділянкою державної або комунальної власності для реалізації інвестиційного проекту.

До цього пункту також на практиці можуть виникнути питання, адже не варто забувати, що надання земельних ділянок із земель комунальної власності є дискреційними повноваження місцевої ради (після завершення передачі ОТГ), змусити проголосувати яку, буде досить важко (не зважаючи на те, що рада є стороною інвестиційного договору), особливо такий ризик може виникнути у разі зміни складу депутатів під час реалізації проекту. 

Ще не варто нехтувати мораторієм на передачу земель державної та комунальної власності для містобудівних потреб без затвердженого детального плану територій або плану зонування. 

Розроблення таких документів уже після підписання інвестиційного договору може значно затягнути реалізацію проекту;

4) забезпечення за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та з інших джерел, не заборонених законом, будівництва об'єктів суміжної інфраструктури (автомобільних шляхів, ліній зв'язку, засобів тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерних комунікацій тощо), необхідних для реалізації інвестиційного проекту зі значними інвестиціями. 

В цьому пункті також вбачається потенційний конфлікт інтересів між бюджетами різного рівня і, звісно, завжди існує ризик недостатнього фінансування такого інфраструктурного проекту з боку держави.

Справді привабливим для інвесторів міг би стати інших підхід держави до інвестицій, коли в першу чергу буде створена вся необхідна інфраструктура, а вже потім туди будуть залучатись інвестори. 

В будь-якому разі, загальний обсяг державних інвестицій не може перевищувати 30% планового обсягу значних інвестицій за інвестиційним проектом.

Вплив так званої "інвестиційної няні" на реалізацію реальних процесів, особливо, якщо вони будуть залежати від дискреційних повноважень органів, вбачається досить сумнівним, залишається надія, що вони зможуть бути справді якісними та досвідченими "безкоштовними радниками" для бізнесу. 

Поки важко спрогнозувати чи зможе це бути справді робочим інструментом, адже в процесі буде задіяна значна кількість державних органів, а також місцеві ради, на які навіть Президент не має реального впливу. Звісно, ідея закону блага, проте, чи не стане це черговим відірваним від українських реалій процесом, як, наприклад, державно-приватне партнерство, більшість договорів з якого не виконується, на разі сказати важко. 

Звісно, правове регулювання питання інвестицій – це позитивна річ. Проте, для створення довіри бізнесу до цього механізму необхідне створення стійких інститутів державної влади, верховенства права. 

Можливо, поштовхом для розвитку цього механізму стане успішна реалізація кількох пілотних проектів, у ЗМІ вже з’являється інформація про старти перших проектів. Лише ринкова привабливість таких капіталовкладень зможе спокусити інвесторів покластися на українську економіку. 

На мою думку, якщо це і не призведе до значного потоку інвестицій в країну, то і зашкодити воно не має, а може стати одним із кроків, разом з боротьбою з корупцією та реформуванням країни (в тому числі, судової системи) для збільшення її інвестиційної привабливості.