"Зелений" тариф в Україні: чим небезпечна гра в наперстки з інвесторами?

15 жовтня 2019 року в Києві відбувся черговий захід в рамках діалогу влади, бізнесу та громадськості щодо реформування законодавства у сфері "зеленої" генерації в Україні.

Метою "діалогу" було оголошено досягнення балансу інтересів держави, виробників "зеленої" електроенергії та суспільства.

Діалогу не відбулось – вкотре в ультимативній формі було доведено до відома про плани держави змінити правила гри.

Раніше ми вже висловили своє занепокоєння ситуацією, яка відбувається в Україні у сфері відновлювальної енергетики, та поділились своїми думками щодо потенційних наслідків подібних реформ. На превеликий жаль, ситуація погіршується.

Держава не дуже готова дослуховуватись до думки індустрії та рухається в чітко заданому напрямі. Це все виглядає як відверте дежавю – влада змінилась, методи залишаються ті самі, незважаючи на популістичні гасла та наново помальований реформаторський фасад.

Свого часу радикальне зменшення зеленого тарифу вже відбулось під гаслом боротьби з окремо взятими олігархічними кланами – відповідний закон набрав чинності 1 січня 2017 року та фактично в односторонньому порядку зменшив "зелений тариф" в середньому на 44%, незважаючи на задекларовані законодавством гарантії щодо незмінності відповідного законодавства.

За різними неофіційними даними, поточна кампанія з "обрізання" зеленого тарифу знову подається під соусом боротьби з олігархами (в даному випадку із паном Ахметовим, який необачно інвестував величезні ресурси в зелену енергетику).

Проблема лише в тому, що крім групи СКМ, у секторі присутні гроші великих іноземних інвесторів та фінансових установ, які довірились Україні та не зовсім розуміють, чому проти них оголосили хрестовий похід.

Терпіння інвесторів вже на межі, й Україна може знову опинитись всередині величезного міжнародного скандалу та судових баталій.

Для того, щоб зрозуміти всю парадоксальність та неприємність ситуації, нижче – невеличкий екскурс в історію.

[BANNER1]У 2008 році Верховна Рада прийняла закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення "зеленого" тарифу" з метою сприяння залученню інвестицій у сферу відновлюваної енергетики".

Енергетична галузь по всьому світі є дуже заполітизованою, а "зелена" енергія – дорогою, як порівняти з іншими видами енергії.

Саме тому інвестори та фінансові установи повинні мати неабиякі державні стимули та гарантії для того, щоб довіритись державі та вкладати гроші у цей сектор.

Наша країна не є винятком і також прийняла відповідні закони для надання комфорту іноземним гравцям.

Україна не є винахідником "зеленої" енергетики та системи державних субсидій відповідної індустрії – відповідне законодавство останніми роками активно імплементується в більшості прогресивних держав світу з метою стимулювання відходу від традиційних джерел енергії та виконання екологічного порядку денного.

Деякі країни мають чітку стратегію збільшення частки зеленої енергії в енергетичному балансі країни, таким чином зменшуючи залежність від нафти, газу та атомної енергії, а також позбавляючись енергозалежності від окремо взятих держав – постачальників нафти та газу.

Чудовий приклад – Німеччина, де частка "зеленої енергії" вже досягла рекордної відмітки у 47% від загального енергетичного балансу країни у першому півріччі 2019 року.

Адже йдеться про такі дуже екзистенційні в сучасному світі питання, як екологія, геополітика та енергетична безпека держави.

В Україні відповідна частка становить менше 2%.

Згідно з існуючою моделлю, розмір зеленого тарифу розраховується за фіксованими ставками та залежить від джерела генерації (вітер, сонце тощо) та дати введення в експлуатацію відповідної станції.

Закон встановлює зобов’язання держави викуповувати всю "зелену" енергію, що виробляється, на чітко визначених та прозорих умовах до кінця 2029 року.

Розраховуючи на дотримання гарантій та заохочень з боку держави, в Україну вже прийшли великі іноземні інвестори майже з усіх континентів, які готові вкладати в економіку країни суттєві кошти та розвивати її відновлювану енергетику.

Проекти у сфері відновлюваної енергетики фінансуються, в тому числі, за рахунок міжнародних фінансових установ.

Станом на кінець минулого року лише ЄБРР інвестував до 250 млн євро в "зелені" проекти в Україні. За оцінками експертів, за останні 5 років розмір інвестицій у відновлювану енергетику вже сягнув 3,3 млрд євро. 

Як зазначено вище, впродовж останніх років держава вже суттєво переглянула правила гри на ринку та фактично позбавила інвесторів шаленої частини гарантованих прибутків (див. вище).

Іноземні інвестори, що інвестували у відновлювану енергетику України, жодних компенсацій чи заохочень у зв'язку із такими кардинальними змінами законодавства не отримали.

У червні-липні 2019 року відбувся фактичний дефолт за платежами виробникам "зеленої" енергетики. В результаті рішення суду припинені розрахунки з виробниками електроенергії по "зеленому тарифу". 

Сьогодні держава знову починає розмову про скасування гарантій, незважаючи на те, що саме ці гарантії мали ключову роль у прийнятті рішення про інвестиції в цей сектор у нашій державі.

Як свідчать публічні обговорення, розглядаються декілька варіантів реформування нинішньої системи заохочень "зеленої" енергетики, серед яких найбільшого розголосу набуло фактично ретроспективне урізання зеленого тарифу.

Під час свого виступу 15 жовтня голова профільного комітету Верховної Ради Андрій Герус зазначив, що не підтримує ретроактивне зниження тарифів, однак передбачити, як будуть розвиватися події надалі, видається неможливим.

Хоча доля ретроспективного зниження тарифів залишається невизначеною, з’являються інші не менш цікаві та "креативні" ініціативи – запровадження нових податків на діючі станції; обмеження термінів (попередніх) договорів на купівлю "зеленої" енергії; зміна "зеленого" тарифу для нових станцій тощо.

[BANNER2]Ми поважаємо та не заперечуємо суверенне право держави змінювати правила гри на відповідних ринках та секторах економіки.

Більше того, це є нормальною, адекватною та очікуваною реакцією суверена на зміну структури та кон’юнктури, які з часом відбуваються в кожній індустрії.

Наша основна схвильованість полягає в тому, що не можна змінювати правила ретроспективно; зміни правил гри можуть діяти виключно на майбутні проекти із відповідним завчасним попередженням стейкхолдерів.

Відповідно до практики міжнародних арбітражів, якщо нормативні зміни держави відповідають критерію "радикальної трансформації", тобто є радикальними змінами в існуючій нормативній базі, держава може бути визнана відповідальною за порушення своїх інвестиційних зобов'язань і буде зобов'язана відшкодовувати мільйонні збитки.

В арбітражних рішеннях проти Іспанії, Італії та Чехії по аналогічних справах арбітри послідовно погоджувалися з тим, що стандарт справедливого і рівного ставлення до інвестора встановлював для держави зобов'язання утримуватися від прийняття радикальних змін в секторі відновлюваних джерел енергії. 

Незалежно від того, які із запропонованих варіантів ляжуть в основу майбутнього законопроекту, таке "реформування" очікувано буде йти врозріз із закріпленими наразі на міжнародному та національному рівнях гарантіями та заохоченнями інвесторів. 

Будь-який бізнес не любить неочікуваних, а тим паче односторонніх й більше того, ретроспективних, змін правил гри.

Поточна ситуація із реформуванням відновлюваної енергетики дає чіткий сигнал потенційним та існуючим іноземним інвесторам – стабільності та передбачуваності в Україні очікувати не доводиться. Це відлякує іноземний бізнес. І це вбиває будь-які надії на швидкий економічний розвиток. 

Отже, виглядає так, що замість нових інвестицій, й, відповідно, нових робочих місць, пенсій, податків тощо, Україна отримуватиме мільярдні позови та величезні репутаційні проблеми на глобальному ринку, що неминуче призведе до шалених втрат для кожного громадянина держави.

Прем'єр-міністр України Олексій Гончарук нещодавно заявив про амбітні цілі уряду залучити 50 млрд прямих іноземних інвестицій на наступні п’ять років. Беручи до уваги нинішню поведінку держави, чи вдасться новому уряду досягти таких цілей, залишається питанням риторичним.

Співавтор - Оксана Карел, радник, керівник групи міжнародних судових та арбітражних спорів АО "Arzinger"