ОПЗ: продавати не можна залишити

Перед спільнотою вже рік періодично постає дилема: продавати ОПЗ чи "притримати до кращих часів".

Так, ситуація на ринку мінеральних добрив наразі гірша за останні 15 років. Формується нова геополітика в хімії.

Вона пов'язана з багатьма обставинами: санкціями щодо Росії, перевиробництвом добрив протягом останніх років, початком видобування дешевого газу, запуском нових потужностей на Близькому Сході та в Північній Африці, які якраз і працюють на такому дешевому газі.

Це переформатування вже добігає кінця.

У результаті цих тектонічних зрушень деякі компанії збанкрутують, деякі впадуть у ринковій капіталізації (йдеться про компанії, акції яких торгуються біржах) і, ймовірно, будуть викуплені іншими.

Ситуація стосується і Туреччини, і Північної Африки, і Китаю, і США, і Австралії. Відбуваються великі маневри.

На тлі цих маневрів маємо абсурдну ситуацію: газ коштує 250 дол без ПДВ, а добрива — 180-190 дол. У цьому абсурді живе цілий світ, але він має свій горизонт: за прогнозами, ситуація зміниться у 2019 році. Нам важливо вирішити, рухаємося ми далі чи чекаємо на завершення кризи.

Теоретично можна спробувати притримати завод: вольовим рішенням погасити борги, знайти оборотні кошти і дешевий газ, а коли зміниться кон'юнктура, спробувати встигнути замотивувати покупців. Усі пункти цього плану звучать для України майже нереально. В державі нема ні коштів, ні дешевого газу.

За нинішніх умов ми просто втратимо завод: буде він працювати в збиток чи зупиниться, кредити зростатимуть, і кредитори врешті-решт ініціюють банкрутство.

Я вже мовчу про те, що коли зміниться кон'юнктура, інвестори будуть купувати такі заводи в цікавіших географіях. Теза про те, що наші активи найкращі і найдорожчі у світі, — міф. Навпаки, вони потребують багато вкладень і модернізації. Ми повинні подумати,  як за таких обставин конкурувати за інвестора.

Тож я переконаний, що нам треба грати в цю велику гру і використовувати загальносвітові тенденції.

Слід взяти до уваги і те, що DF Group може розглянути продаж своїх хімічних активів. У такому випадку інвестори будуть розглядати Україну вже зовсім під іншим кутом, оскільки це дасть їм можливість купівлі одразу кількох заводів і створення великого концерну під своїм прапором.

Я переконаний, що завод потрібно продавати. Проведенням прозорої і професійної приватизації ОПЗ ми зробимо одразу три постріли.

По-перше, доведемо, що ми взагалі можемо брати участь у великій грі і використовувати ситуацію собі на користь.

По-друге, вирішимо питання боргів.

По-третє, закладемо підвалини для розвитку інвестиційного клімату.

Мусимо миритися з тим, що стартова ціна заводу у нинішній ситуації не буде високою. Наше завдання — виставити такий старт, щоб залучити екстра-увагу від інвесторів і спровокувати конкуренцію під час аукціону.

Я вже говорив, що інвестору, крім суми, яку він заплатить за результатами аукціону, доведеться викласти до 400 млн дол. З них 251 млн дол — це борг, підтверджений Стокгольмським арбітражем, 32 млн дол — борги перед банками і трейдерами за газ. Ще близько 100 млн дол потрібно, щоб запустити завод.

Усе це нам доведеться враховувати при визначенні стартової ціни, оскільки це враховують і потенційні інвестори. Звичайно, нам хочеться, аби стартова ціна була вищою. До того ж, ми розуміємо, який чудовий привід даємо для політичних спекуляцій, знижуючи початкову ціну.

Але ми також розуміємо, що у продажу ОПЗ ціна — лише один з факторів. Не менш визначальний фактор — початок великої приватизації і сигнал інвесторам, що Україна готова роздержавлювати активи і створювати сприятливі умови для інвестицій.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.