Так сталося, що моя недавня подорож в Китай збіглася з поїздкою в Україну голови КНР Ху Цзіньтао. Я з великим натхненням сприйняв інформацію про досягнуті міждержавні домовленості стратегічного партнерства.

Є що відповісти скептикам, які боязко дивляться на перспективу розвитку українсько-китайського співробітництва.

Часто доводиться чути: Китай рветься до наших технологій, щоб зробити їх потім своїми, або він дасть інвестиції тільки на умовах, якщо реалізовувати проекти будуть самі китайці.

Загалом побоювання зводяться до відомого "як би чого не вийшло". Чи не це стало перешкодою на шляху до справжніх реформ і прогресу в Україні?

Коли дивишся на сучасний Китай, особливо гостро усвідомлюєш, що наочні ознаки економічного дива - ультрасучасні міста з хмарочосами, величезними багаторядним проспектами, прекрасними дорогами і світлофорами на сонячних батареях - результат всього 20 років праці. Поки ми йшли, вони сіли в "Феррарі" і поїхали.

Але куди ми, одна з найбільш освічених держав Європи, розтратили 20 років власної історії? І чи варто нам хизуватися своїми технологіями, багато з яких стали міфом?

Коли бачиш у Китаї офіси світових компаній-гігантів - Microsoft чи CISCO, відповіді на багато питань з'являються самі. Найпередовіший інноваційний бізнес світу не боїться працювати з Китаєм, бо навчився отримувати з цього максимальну вигоду. Так само і Китай вітає прихід західних компаній, добре усвідомлюючи свою вигоду.

Беруся стверджувати, що нам, безумовно, вигідний не тільки прихід китайських інвестицій, про що переважно йшла мова на зустрічі керівників двох держав. Українському бізнесу теж вигідно приходити на колосальний за своїм потенціалом ринок Китаю та інвестувати там в розвиток свого бізнесу.

Особливості глобального ринку такі, що інновації приховати неможливо. Якщо така країна, як Китай, намагається щось купити, вона купить це обов'язково: не в тебе, так у когось іншого. Ігнорувати Китай в цьому сенсі неможливо, потрібно просто навчитися з ним правильно працювати, так, як це роблять глобальні корпорації.

Суть підходу - створення спільних виробництв, коли сходяться досвід і знання з одного боку, ресурси та людські можливості - з іншого. Так можна будувати щось зовсім нове, що буде знаходити попит у всьому світі. Відмовлятися від цих можливостей - значить відмовлятися від перспективи власного розвитку.

При цьому мозкові центри корпорацій, віддаючи в спільні проекти ту чи іншу розробку, вже штурмують нові вершини, готуючи до виведення на ринок чергову інновацію. Тобто, віддаючи щось спільному підприємству, ти ніби сам собі створюєш конкуренцію, штовхаєш себе до розвитку, щоб не засиджуватися на місці.

Безумовно, спільній роботі сприяє менталітет китайців, який ґрунтується на доброзичливому ставленні до інших культур і релігійних традицій. Характерна деталь: коли в процесі торгу вам вдається знизити ціну, китайці не тільки не засмучуються, але навіть радіють, бо зустріли людину, яка розуміє суть бізнесу.

Ця країна хороша для інвестицій. Вона має ліберальну податкову систему і жорстоко, аж до розстрілу, переслідує корупціонерів. Чимало значить і політична стабільність.

Вона, напевно, і була однією з цілей розпочатих кілька десятків років тому реформ. Це можна порівняти з китайським же винаходом - повітряним змієм: чим швидше він летить, тим менше розбовтується хвіст. Чим вища в Китаї швидкість економічного розвитку, тим менше бовтається його політичний "хвіст".

До слова, в Китаї довелося зустріти чимало співвітчизників, які вже кілька років живуть у цій країні, добре володіють мовою і непогано знають місцеву специфіку. Тож дефіциту посередників для переговорів теж не спостерігається.

Принаймні, мене поїздка до Китаю переконала у тому, що потрібно створювати спільний бізнес. Упевнений: чимало бізнесменів в Україні думають так само. Тож досягнуті у Києві лідерами України та Китаю домовленості про стратегічне партнерство, стимулювання взаємних інвестицій і торгівлі - напрочуд доречні.