На недавньому круглому столі "Розвиток фінансового сектора", який провела Ліга фінансового розвитку за підтримки USAID, нарешті прозвучали думки про необхідність девальвації гривні.

Геєць проти Альєра

Тон задав директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ Валерій Геєць.

Він заявив, що українські експортери втрачають цінові переваги на міжнародних ринках. Якщо інфляція в Україні 2011 року перевищить 10%, відзначив експерт, то конкурентоспроможність економіки може знизитися до нуля і навіть бути негативною.

На думку вченого, до девальвації Україну також підштовхують валютні війни: низка країн цілеспрямовано послаблює національні грошові одиниці, щоб зробити свої економіки більш конкурентоспроможними.

"Що світ робить? Захищається слабкою валютою, а ми створюємо умови для стабільності і ревальвації!" - обурився він.

Як вважає Геєць, зміцнення гривні - це підвищення рівня життя в інших країнах.

На репліку постійного представника МВФ в Україні Макса Альєра про необхідність переходу до більш гнучкого валютного курсу він відповів, що про гнучкий курс Україна чує років зо п'ять, і нинішні умови кредитування МВФ штовхають гривню до зміцнення, а це веде до зростання імпорту, перш за все - з розвинених країн.

За словами вченого, додаткові передумови для девальвації створює активізація споживчого імпорту, яка підігрівається кредитуванням населення. У підсумку, це може призвести до повторення сценарію 2008 року. "Мінус ще 10 мільярдів доларів у поточному рахунку, і будемо мати те, що мали», - попередив експерт.

В тій чи іншій мірі директора Інституту економіки та прогнозування підтримали член ради НБУ Роман Шпек, екс-заступник голови правління Нацбанку Олександр Савченко та екс-глава Мінфіну Віктор Пинзеник.

Зокрема, Шпек зауважив, що цінові переваги, які були в українських експортерів після глибокої девальвації 2008 року, зараз уже втрачені. А Савченко заявив, що чим стабільніший курс, то більша ймовірність повторення кризи зразка 2008 року.

Помилка української влади

Здавалося б, здорові міркування! Автор ще в липні 2010 року писав, що Нацбанк вбиває економіку, проводячи політику стабільності і навіть зміцнення гривні.

Тим не менш, далеко не всі учасники круглого стола погодилися з тезами Геєця. Іншої думки дотримувався, зокрема, Альєр. Проти девальвації гривні виступають і нинішні керівники уряду, Нацбанку та Адміністрації президента. Навпаки, вони хваляться тим, що забезпечать стабільність національної валюти на довгий час.

Це дивує. Виходить, ні досвід обвалів гривні у 1998 і 2008 роках, ні аргументи вітчизняних і зарубіжних експертів, ні фінансова криза в Білорусії не спричинили прозріння президента, прем'єр-міністра і голови НБУ.

До речі, навіть авторитетний економічний експерт Нуріель Рубіні, який передбачив останню світову кризу, ще восени 2010 року рекомендував українській владі провести девальвацію гривні з метою посилення конкурентоспроможності економіки.

Небажання слухати експертів і нездатність самим вникнути в суть проблеми може означати тільки одне: вкрай низький професійний рівень представників української влади. Це дуже погано для економіки держави і, відповідно, для всіх українців.

Про шкоду міцної гривні

Утримання валютного курсу на незмінному рівні і, тим більше, ревальвація гривні шкодять економіці в умовах, коли інфляція в Україні перевищує інфляцію в США та ЄС. Імпорт обганяє експорт - скорочується виробництво на українських заводах. Тобто пригнічується національна економіка, і це прописна економічна істина.

Настільки бездарна економічна політика проводиться в Україні давно. Після сильної девальвації гривні у 1998-1999 роках була взята на озброєння стратегія утримання стабільної гривні, а ревальвації 2005 і 2008 років стали помилками в квадраті.

Саме завдяки потужній девальвації гривні, коли валютний курс виріс з 2 гривень за долар до 5,3-5,5 гривні за долар, українська економіка змогла, починаючи з 2000 року, швидко стати на ноги. Однак стабільність і навіть деяке зміцнення гривні протягом наступних років зробили свою чорну справу.

У 2005 році зовнішньоторговельне сальдо стало негативним, і потім імпорт все частіше переганяв експорт. Негативне сальдо торгівлі товарами в 2005 році становило 1,9 мільярда доларів, у 2006 році - 6,7 мільярда доларів, у 2007 році - 11,4 мільярда доларів, у 2008 році - 18,6 мільярда доларів.

У кризовому 2008 році, коли світова ціна на сталь знизилася більш ніж удвічі, а закордонні кредити стали майже недоступними, гривня впала.

Такі ж тенденції - у 2010-2011 роках. Зокрема, негативне сальдо торгівлі товарами у 2010 році досягло 9,3 мільярда доларів, тоді як в 2009 році воно становило лише 5,7 мільярда доларів. У перші місяці 2011 року ситуація погіршилася ще більше.

Фініш передбачити неважко. Гривня знову обвалиться при виникненні якихось несприятливих обставин. Статися це може вже у 2011 році або трохи пізніше.

Що робити

Неприємностей на валютному ринку три роки тому та подальших проблем в економіці можна було б уникнути, якби після кризи 1998-1999 років проводилася політика плавної девальвації гривні - темпами, трохи меншими, ніж величина інфляції. Це дозволило би зберігати конкурентоспроможність української економіки.

До такої стратегії потрібно вдатися хоча б зараз, причому чим раніше - тим краще.

Геєць стверджує, що конкурентоспроможність української економіки при збереженні стабільної гривні досягне нуля чи стане мінусовою тільки в 2012 році. Втім, схоже, з цього приводу він помиляється: Україна вже давно має мінусові показники.

Останнім роком, коли зовнішня торгівля мала позитивний баланс, був 2004 рік. Однак брати його за точку відліку не варто, оскільки плюсове сальдо тоді було забезпечено винятково завдяки різкому підвищенню світових цін на чорні метали.

Логічніше взяти 2003 рік: курс долара до гривні у 2000 році виявився дещо завищеними, а до 2003 року він за рахунок інфляції став рівноважним.

Отже, валютний курс становив тоді близько 5,3 гривні за долар. З початку 2004 року до квітня 2011 року споживчі ціни в Україні підвищилися у 2,49 разу - відповідно до офіційної статистики. У США за той же час інфляція становила 21,1%.

Отже, для збереження цінової конкурентоспроможності на зовнішніх ринках зараз курс гривні повинен дорівнювати 10,9 гривні за долар: 2,49:1,211х5,3.

Якщо ж як точку відліку взяти 2000 рік, то споживчі ціни з 1 січня 2000 року до 1 квітня 2011 року зросли в Україні у 3,57 разу, у США - на 33,2%. Відтак, паритетний курс гривні у квітні 2011 року повинен становити 14,2 гривні за долар.

Таким чином, комфортний для української економіки валютний курс знаходиться в діапазоні 11-14 гривень за долар. Через більш швидке інфляційне знецінення гривні порівняно з доларом і євро гривня повинна девальвувати і далі.

Якби у 2000 році або хоча б у 2004 році в Україні стартувала плавна девальвація гривні, то економіка зростала б набагато швидше, валютні резерви були б у кілька разів більші, а світову кризу Україна пережила б набагато легше.

Саме так все було у Китаї. Там одним з факторів стрімкого зростання економіки країни протягом кількох десятиліть є якраз політика слабкого юаня.

Хто винен

Одним з аргументів проти девальвації гривні, наведеним Пинзеником на круглому столі, стала теза, що на момент кризи 75% кредитів населенню були видані у валюті. Мовляв, подальша девальвація погіршить становище позичальників і банків.

Все правильно, і винні у цьому Сергій Тігіпко, який, будучи в 2004 році главою НБУ, дозволив валютне кредитування для всіх бажаючих, та ще один екс-глава Нацбанку Володимир Стельмах, який не скасував у 2005 році цю шкідливу постанову. Він зробив це тільки восени 2008 року, коли грім вже загримів - гривня почала валитися.

Винні й люди, які зазіхнули на відносно дешеві валютні позики. Громадяни повинні були усвідомлювати ризик, на який ідуть. На цей ризик чітко вказувала майже дворазова різниця у ставках за гривневими і валютними кредитами.

Однак чи можна жертвувати благополуччям економіки всієї країни з жалю до горе-позичальників і постраждалих від ризикованих дій банкірів? Якщо керівництво держави справді хоче швидкого зростання економіки і поліпшення життя українців, то для цього потрібно девальвувати гривню.

Хоча спочатку буде, звичайно, боляче.