Ідея встановити єдині тарифи на послуги житлово-комунального господарства громом серед ясного дня не стала, про це вже говорили раніше. Тоді "люди галузі" цю пропозицію сприйняли насторожено.

Після ухвалення у липні 2010 року закону про національну комісію регулювання ринку комунальних послуг від серця трохи відлягло. І правда: навіщо створювати національний регулятор, якщо тарифи все одно вирівняють по всій Україні? Однак тепер стало зрозуміло: єдиним тарифам на послуги ЖКГ - бути.

Трохи лікнепу

Біда вітчизняного житлово-комунального господарства у тому, що упродовж усіх років незалежності України галузь була заручником політичної ситуації, майданчиком для популізму та завоювання симпатій у виборчий період.

Важко знайти політичну силу чи високопосадовця, які б не спокусилися поспекулювати на комуналці і в "мирний" час. На жаль, у багатьох сьогоднішніх ініціативах стосовно реформи ЖКГ простежується прозора політична складова.

Точніше - бажання пофліртувати з виборцем. Мовляв, тарифи стануть справедливими для усіх: вчитель і Луцька, і Донецька отримує однакову зарплатню, тому й за комуналку сплачуватимуть однакову суму.

Звісно, я "за мир в усьому світі" та обґрунтовані, прозорі і зрозумілі кожному українцю тарифи. Втім, тарифного дилетантства позбавлятися раджу якнайшвидше.

Одразу хочеться внести ясність стосовно того, які тарифи "вирівнюватимуть". Плата за газ, електроенергію, воду, тепло, прибирання території - це і є "комуналка". Скоріш за все, ідея вирівняти тарифи стосувалася тарифів на воду та тепло. Про них і поговоримо. Що таке тариф і яка процедура його нарахування і затвердження?

Тариф на послугу з водопостачання - це розмір плати, що відшкодовує операційні, фінансові та капітальні витрати, а також витрати з податку на прибуток у розрахунку на одиницю послуги, і визначається постачальником на основі показників виробничої програми базового року, погодженої органом з регулювання тарифів.

Тариф на теплову енергію - грошовий еквівалент витрат на виробництво, транспортування і постачання одиниці теплової енергії з урахуванням рентабельності виробництва та інвестиційної складової, що визначаються за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у цій сфері.

Тариф - не особиста фантазія керівника підприємства. Законодавство чітко визначає порядок нарахування і затвердження тарифів. Чи треба пояснювати, що собівартість виробництва 1 Гкал теплоенергії в усіх обласних центрах суттєво відрізняється?

У кожного підприємства різні енергоємність виробництв, зношеність мереж та устаткування, кількість працівників, втрати у мережах. Тому й тарифи різні.

Так само необхідно чітко розуміти процедуру затвердження тарифів. Тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, теплову енергію затверджує не підприємство, яке надає послуги.

Тарифи на тепло та воду розраховуються на підприємстві, погоджуються Державною інспекцією з контролю за цінами та затверджуються НКРЕ. Національна комісія регулювання комунальних послуг повинна бути створена до 1 квітня 2011 року.

Принциповий момент: після початку роботи національного тарифного регулятора він буде зобов'язаний розробити та затвердити нормативно-правову базу щодо порядку формування та затвердження тарифів на воду і тепло.

Чинні тарифи збиткові - вони не відшкодовують вартості послуг. За даними Міністерства з питань регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, тарифи на тепло покривають видатки підприємств лише на 62%.

Про вудку і рибу

Єдині тарифи - це ручне регулювання ЖКГ, зокрема, суб'єктів природних монополій. Кожен з них керується законами про природні монополії, про житлово-комунальні послуги, про ціни та ціноутворення, Господарським та Цивільним кодексами. Отже, регулювання їх роботи повинно здійснюватися за принципом адресності.

За законодавством, при регулюванні тарифів на послуги суб'єктів природних монополій враховуються витрати, які відносяться на витрати виробництва та обігу, податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів, вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, очікуваний прибуток, віддаленість споживачів від місця виробництва товарів, державні дотації.

Як бачимо, державний вплив на економічні процеси обмежується законодавством. Інакше кажучи, "регулюй, але не нашкодь".

Із встановленням єдиного тарифу не виключені ситуації, коли один регіон змушений буде дотувати інший. Адже якщо в межах одного регіону затверджений тариф відображатиме потреби населення і виробничу спроможність підприємств, то в іншому - "проїдатиме" дірку в бюджеті.

Як вирівняти тарифи на тепло у Тернополі, де 70% мешканців - на автономному опаленні, і у Дніпропетровську, де переважно централізоване теплопостачання? Як зрівняти тарифи на воду у Полтаві, де вона йде з підземних джерел, і Сімферополі, де вода надходить каналами з Дніпра? Звісно, що собівартість послуг буде різною.

Тарифи потрібно не вирівнювати, а приводити до економічно обґрунтованого рівня, одночасно покращуючи якість послуг. Передусім слід збалансувати інтереси виробників послуг та споживачів. Разом з встановленням обґрунтованих тарифів необхідно забезпечити ефективний механізм надання субсидій малозабезпеченим.

ЖКГ потрібно не дотувати, а створювати умови для розвитку сектора, залучення приватних інвестицій, модернізації та оновлення основних фондів. Державні дотації - зайве навантаження на бюджет та платників податків.

Втім, дотацій ще треба дочекатися: теплоенергетики, приміром, з початку 2011 року з бюджету не отримали жодної копійки. Отож, будь-яка державна допомога - тимчасовий захід, ведмежа послуга, яка штовхає підприємства у тупик.

Виробники житлово-комунальних послуг зрадіють не бюджетним дотаціям на покриття різниці у тарифах, а незалежній роботі національного регулятора, відсутності пресингу з боку місцевої влади за борги за газ. Галузі не потрібна бюджетна "риба". Дайте нам "вудку" - зрозумілі та економічні правила гри.