Корекція долара неминуча?
Послаблення долара може стати для США фактором зменшення внутрішніх дисбалансів. Але це означає, що світ втрачає центри фінансової привабливості.
"Економічна правда" разом з партнером Project Syndicate ініціює макроекономічну дискусію стосовно ключових проблем, породжених фінансовою кризою.
Редакція запрошує економістів України і світу висловлювати власні погляди та позиції щодо ключових проблем сьогодення - необхідності емісії грошей, кредитування країн, що розвиваються, структурних реформ, якості економічної політики уряду, перспектив долара, євро та гривні.
Нещодавно ФРС опублікувала статистику, згідно з якою американці зменшили споживання і почали заощаджувати більше, ніж у попередні роки. Таким чином, економіка США, найбільший імпортер у світі, не поспішає відновлювати попередні темпи імпорту, зростання яких могло б прискорити вихід з кризи переважної кількості країн-виробників.
"Економічна правда" пропонує два погляди на перспективи долара: ззовні - директора економічних програм центру ім. Разумкова Василя Юрчишина і зсередини - професора економіки Гарвардського університету Мартіна Фельдштейна, з яким можна ознайомитися тут.
Серед факторів розгортання нинішньої кризи виділяється накопичення світових макроекономічних дисбалансів.
Багато в чому вони обумовлені "надлишком глобальних заощаджень" у країнах Азії. А разом з цим - і ліквідністю світових фінансів, високою експортною експансією ринків, що розвиваються, готовністю країн із значними резервами фінансувати зростаючі бюджетні і торгові дефіцити розвинених країн, перш за все, США.
Саме Штати, де виробляється чверть світового валового продукту, найсильніше відчули на собі наслідки цієї експортної експансії. Зрештою, це призвело до значного макроекономічного дефіциту державних фінансів і торгівельного надлишку у країн-партнерів, що загрожує стійкості долара і економіки загалом.
Сильний і доступний долар при цьому був невід'ємною складовою макроекономічних дисбалансів, які, природно, з плином часу вимагали корекції.
Зауважимо, деяке корегування дисбалансів почалося ще до розгортання кризи. Так, торговий дефіцит США почав спадати внаслідок випереджаючого зростання експорту, у тому числі внаслідок ослаблення долара і поліпшення конкурентних позицій американських виробників.
При цьому зростання експорту, навіть при ослабленні долара, було б менш вираженим, якби не супроводжувалося зростаючою купівельною спроможністю у багатьох країнах світу.
З цим пов'язане зниження бідності у найбільших азіатських країнах: за останнє десятиліття Китай та Індія підвищили добробут населення більш ніж у 2,5 рази.
Як не дивно, торговий надлишок у країнах-експортерах приносить їх економікам не менше проблем, ніж торгівельний дефіцит США. Річ у тім, що економіки більшості торгових партнерів США, у тому числі Китаю, швидко росли саме завдяки значному імпорту Сполучених Штатів і високому споживчому попиту у цій країні.
Разом з тим, якби торгівельне сальдо США вдалося швидко збалансувати, то неминучою реакцією стала б глибока експортна, а з нею й економічна криза у більшості нині успішних американських торгівельних партнерів.
Саме тому успішні експортери зацікавлені у високій платоспроможності США. Зауважимо, що інших альтернативних джерел швидкого зростання для країн, що розвиваються, в останнє десятиліття просто не було. Навіть економічна динаміка Європи помітно поступалася американській.
Така ситуація вказує, що варіант відновлення позитивної світової динаміки через яскраво вираженого економічного лідера неможливий, оскільки переважна більшість країн переживає спад у зв'язку з розмахом поточної рецесії.
А швидкий спад споживання у США означає різке зменшення зовнішнього попиту як фактора економічного зростання для інших країн.
Крім того, висока експортна динаміка країн, що розвиваються, вимагає "стерилізації" зовнішньоторговельної виручки.
Більшість країн, які накопичили значні валютні резерви, сьогодні чинять так не стільки заради створення валютних запасів для інтервенційного захисту своїх валют, скільки для підтримки конкурентоспроможності власного експорту на світовому ринку.
Тим самим країни, які орієнтуються на американський ринок, а також держави, експортні товари яких котируються на світовому ринку у доларах, неминуче накопичують свої резерви переважно у валюті США. Зрозуміло, що найкращим вкладенням для останніх є безпосередньо американські ринки.
Облігації США вважаються найбільш надійним та ліквідним інструментом, у тому числі у світовій резервній системі. Разом з тим, така привабливість означає і високий попит на них, а отже, й невисоку прибутковість.
Таким чином, американський дефіцит фінансується дешевими "зовнішніми" ресурсами, які дозволяють утримувати низьку вартість капіталів на внутрішніх ринках. У свою чергу, це підтримує високий рівень споживання та інвестицій, забезпечуючи економічне лідерство США.
Більш того, навіть шоки на американських іпотечних та фінансових ринках, які й стали каталізатором нинішньої світової кризи, не призвели до втечі капіталів із США та обвалу долара, як про це ще рік тому активно говорили аналітики.
Швидше, навпаки: зростаючі глобальні шоки підштовхували попит на державні цінні папери США, а сам долар з вересня 2008 року помітно зміцнився.
Такий характерний для останнього десятиліття взаємозв'язок американських і східно-азійських ринків дозволив говорити про феномен Кимерики - взаємної зацікавленості і взаємної доповнюваності економік Китаю та Америки.
Міжнародні експерти прогнозують загострення економічних протиріч між США і Китаєм вже у найближче десятиліття. Тим не менш, лише модель Кимерики може стати дієвим чинником сталого виходу із світової рецесії та основою нової системи світових економічних зв'язків.
Така модель також може допомогти юаню зміцнитися у статусі міжнародної валюти, однак цей статус привносить у реалізацію економічної політики певні труднощі.
Цим, до речі, пояснюється, чому Канада, Японія і Швейцарія - країни із зрілими економіками та потужними фінансовими системами - у другій половині 20 століття не сприяли утвердженню своїх валют у якості міжнародних.
Серед "недоліків" такого статусу - висока невизначеність попиту на іноземну валюту у різних країнах світу. До того ж, політика інтервенцій з метою підтримки національних валют може суперечити завданням монетарної та валютної політики країни, що має валюту міжнародного статусу.
Сьогодні і навіть у середньостроковій перспективі не видно альтернативи долару як світовій (резервній) валюті, причому валюті сильній. На це вказують дві обставини.
Перша - фінансові ринки країни. Розвиненість, глибина і відкритість національних ринків визначають їхній вплив на міжнародні фінанси. Нью-Йорк та Лондон були і залишаються барометрами фінансової активності у світі.
Очевидно, у найближчому майбутньому ні Франкфурт, ні Париж, ні Токіо не зможуть вийти на такий же рівень ділової активності.
Друга обставина - довіра до валюти. Тільки стабільне економічне зростання, політична єдність і висока привабливість активів створюють впевненість у надійності валюти у довгостроковій перспективі.
Однак підсумки попередніх референдумів щодо конституції ЄС і протиріччя у виробленні антикризової політики у Європі вказують на відсутність зазначених вимог, а тому не дозволяють розглядати євро у якості наступника долара навіть у середньостроковій перспективі.
Таким чином, послаблення долара може стати для США фактором зменшення внутрішніх дисбалансів. Але це означає, що світ втрачає центри фінансової привабливості, наслідком чого настане зростання міжнародних дисбалансів і збільшення невизначеності, зокрема, для цінових орієнтирів.
Сьогодні долар піддається серйозній критиці, та чи можна уявити світ без долара?
Читайте також інші матеріали цього автора на "Економічній правді":