Який фундамент для розвитку підприємництва закладає держава

Міністерство економіки проводить активну комунікаційну кампанію з представниками малого та середнього бізнесу з нагоди оприлюднення "Стратегії відновлення, сталого розвитку та цифрової трансформації малого й середнього підприємництва на період до 2027 року".

Це хороша тенденція, адже мікро- й малому бізнесу не вистачає системного діалогу з владою. Особливо – щодо питань розробки та впровадження регуляторних нормативно-правових актів, які впливають на роботу підприємців.

Проблеми, пов’язані з взаємодією держави та підприємців, створюють неабиякі перешкоди в налагодженні порозуміння та ефективної співпраці між представниками бізнесу і влади задля економічно-соціального розвитку країни.

Змінити ситуацію на краще покликана широка дискусія, де уряд розраховує слухати і бути почутим підприємцями.

На мій погляд, стратегія відповідає інтересам українського мікро- та малого бізнесу, адже вона заснована на ключових нормативних актах, ухвалених у ЄС: "Стратегії МСП для сталої цифрової Європи" від 2020 року, "Законі про малий бізнес у Європі – спочатку думай про мале" від 2008 року та "Європейській хартії малих підприємств", до якої Україна приєдналася ще у 2000 році.

Політика ЄС щодо МСП зачіпає весь спектр проблематики, яка дзеркально відображає проблеми в Україні. Отже, базування основних положень української версії стратегії на загальноєвропейській концепції цілком зрозуміле. Зʼясуймо, які акценти необхідно розставити, щоб стратегія досягла своїх стратегічних цілей.

• Велика політична ініціатива.

Головний меседж, з якого починаються всі згадані європейські нормативні акти, стосується визнання на найвищому політичному рівні провідної ролі, яку МСП відіграють у суспільстві та економіці, зокрема в забезпеченні зайнятості населення, інноваційного та технологічного розвитку.

Маю надію, що недавно проголошена президентом нова економічна політика та економічна платформа "Зроблено в Україні" є проявом саме такої великої політичної ініціативи, яка на додаток до визнання ролі мікро-, малого і середнього бізнесу в житті країни каталізує ще дві важливі зміни в суспільній свідомості.

По-перше – прискорить трансформацію соціального клімату та визнання підприємців суспільством. По-друге – заохотить економічно активних громадян до самозайнятості та підприємництва. Останнє є економізацією суспільства.

• Інклюзивне підприємництво.

Інклюзивний підхід до розвитку підприємництва характеризується залученням неактивних соціально-вікових груп населення до проактивної економічної поведінки. Такий підхід допоможе не тільки вирішити проблеми, пов’язані з безробіттям, а й забезпечить досягнення необхідного рівня економізації суспільства задля стимулювання самозайнятості та організації власної справи.

У США рівень економізації населення, показник, що демонструє відношення числа підприємців до кількості населення, – понад 10%, в Україні – менше 5%.

Шкільне, молодіжне, жіноче, ветеранське підприємництво, підприємництво третього віку (60-75 років) та людей з обмеженими можливостями мають стати основними факторами зростання та реалізації підприємницького потенціалу, зосередженого в суспільстві. На цьому потрібно зробити акцент у стратегії.

• Колаборативна економіка.

Колаборативна економіка як одна з ключових ознак цифрової революції віддзеркалює постіндустріальні реалії світу і є імперативом інноваційно-технологічного розвитку як основної умови успішності країни в досягненні глобального політико-економічного лідерства в інформаційну епоху.

Темпи розвитку цифрової економіки вражають. За оцінками експертів, цифрова економіка зростає з швидкістю, яка у 2,5 разу перевищує швидкість зростання глобального ВВП, а її масштаби до 2035 року можуть сягнути понад 16 трлн дол.

Уже зараз шість з десяти найбільших за ринковою капіталізацією компаній у світі використовують у своїх бізнес-моделях багатосторонні платформи, а їх сукупна вартість перевищує 10 трлн дол. Зауважу, що всі шість компаній починали як "гаражні стартапи", серед них Apple, Alphabet, Microsoft, Amazon, Meta Platform.

Україна не може стояти осторонь цифрової економіки. Необхідно створювати відповідне законодавство й систему державної підтримки, які б стимулювали підприємницьку активність і технологічні стартапи в секторі колаборативної економіки та комерціалізації науково-технічних розробок й новацій.

Такі термінові заходи забезпечать необхідне правове та мотиваційне підґрунтя для квантового стрибка інноваційно-технологічного розвитку нашої країни, а значить, мають бути пріоритезовані на рівні державної політики. Ці пріоритети визначені і в рамках стратегії щодо МСП для сталої та цифрової Європи.

• Цифрові форми самозайнятості.

Цифрова економіка в межах свого глобального економічного простору генерує можливості для підприємців, які пов’язані не тільки з розробкою та впровадженням проривних інновацій для створення продуктів та ринків, а й стимулює пошук альтернативних технологічних підходів до існуючих проблем.

Однією з таких проблем в Україні є зайнятість населення та самозайнятість. Платформи цифрової зайнятості здатні компенсувати негативні прояви демографічних змін – депопуляції, тіньової зайнятості та старіння населення.

Вони використовують "офшорну свідомість" працівників 21 сторіччя для формування сучасного, комфортного для започаткування власної справи гнучкого ринку цифрової праці, не прив’язаного до просторового чинника, як альтернативу більш традиційному для індустріального суспільства жорсткому ринку.

Відповідно до статистики МОП, в Україні близько 3% офіційно зайнятого населення співпрацюють з цифровими платформами. У країнах Євросоюзу таких осіб понад 43 млн, що становить майже 10% від загальної кількості населення, і чисельність партнерів цифрових платформ неуклінно зростає.

Самозайняті особи, які переважно є партнерами цифрових платформ, формують унікальне середовище, у якому малий бізнес черпає потенціал для розвитку. Країни-члени ЄС у 2024 році схвалили директиву щодо співпраці з цифровими платформами, що стало першим кроком до впорядкування відповідної діяльності.

В Україні не існує законодавства, яке б регулювало співпрацю партнерів на цифрових платформах, а значить, немає програми заохочення до самозайнятості як першого етапу на траєкторії еволюційного розвитку підприємця.

• Дерегуляція.

Необхідність покращення регуляторного середовища, зменшення адміністративного навантаження на мікро- і малий бізнес та здешевлення вартості провадження легальної підприємницької діяльності є безумовною умовою його детінізації та переходу до формальної економіки.

У законодавстві Євросоюзу існує низка хороших ініціатив та політик щодо дерегуляції та зменшення адміністративного навантаження на МСП. Особливу увагу в стратегії варто приділити таким інструментам, принципам та політикам:

– м-тест (тест малого бізнесу) – методика оцінки впливу державного регулювання шляхом обчислення вартості процесів та дій малого підприємства, необхідних для належного виконання того чи іншого регуляторного акту;

– "спочатку думай про мале" – застосування принципів субсидіарності та пропорційності в законодавчих та адміністративних ініціативах, беручи до уваги перш за все особливості регуляторного впливу на діяльність суб’єктів МСП;

– "лише один раз" – громадяни та підприємства надають суб’єктам державного управління різноманітну інформацію лише один раз;

– "цифрове за замовчуванням" – принцип, спрямований на зменшення адміністративного навантаження, робить надання цифрових послуг вибором за замовчуванням для суб’єктів державного управління;

– "політика другого шансу" – чесні підприємці, які зіткнулися з банкрутством, швидко отримують шанс знову почати свою діяльність;

– "придатність для майбутнього" – система перевірки чинного законодавства з метою спрощення та зменшення адміністративного навантаження на МСП.

Усі ці інструменти та політики мають бути відображені в стратегії і застосовані в рамках операційного плану її реалізації.

• Сімейне підприємництво.

Сімейне підприємництво відіграє провідну роль у підтримці соціальної згуртованості, стійкості та добробуту місцевих громад, забезпеченні зайнятості, соціально-економічному розвитку особливо непромислових, віддалених і сільських територій та є одним з пріоритетів політики Євросоюзу щодо МСП.

Більшість розвинених країн має спеціальні програми розвитку й підтримки сімейного бізнесу на державному та регіональному рівнях. Україна в умовах критичної депопуляції населення, активних міграційних процесів, спровокованих війною рашистської московії проти нашої країни, потребує відповідного законодавства та програм підтримки сімейної підприємницької ініціативи.

Стійкість сім’ї є гарантом не тільки успішності репатріаційних процесів, а й має велике значення для забезпечення післявоєнного відновлення та розвитку малої, місцевої економіки на постраждалих і непромислових територіях.

• Диференційований підхід до МСП.

Узагальнений у стратегії підхід до складного за категоріями та структурою сектору МСП має бути диференційований на етапі реалізації її положень.

Адже проблематика, цілі та засоби, які притаманні різним категоріям та організаційно-правовим формам суб’єктів господарської діяльності, потребують диференційованих підходів щодо розвитку й формування інструментарію державної підтримки, незважаючи на їх об’єднання під парасолькою МСП.

Важливо усвідомлювати необхідність формування рамки державної політики в сфері мікро-, малого та середнього бізнесу, заснованої на розумінні еволюційної моделі розвитку підприємницької (економічно проактивної) ініціативи.

У цьому випадку держава створює для підприємця інфраструктуру у вигляді еволюційної траєкторії економічного розвитку завдяки фінансовим, регуляторним, фіскальним, організаційним, правовим стимулам та формам державної підтримки відповідно до потреб підприємця на кожному етапі його еволюції.

Завдяки рівням підприємницької компетентності, підприємницького таланту та продуктивної підприємницької енергії економічно проактивний суб’єкт здатний розвиватися по траєкторії еволюційного розвитку, яка починається з самозайнятості й еволюціонує до категорій середнього і великого бізнесів.

Окремих підходів до реалізації державної політики й форм надання підтримки за принципом еволюційного підходу потребують такі категорії підприємців: самозайняті особи, переважною метою діяльності яких є забезпечення власних потреб; сімейне підприємництво; мікропідприємництво; мале підприємництво; середнє підприємництво і далі по еволюційній траєкторії до великого підприємництва, національного та міжнародного чемпіонів, глобального гравця.

• Спрощена система оподаткування.

Збереженню системи спрощеного оподаткування (ССО) для суб’єктів усього спектру мікро- й малого підприємництва немає жодних альтернатив. Тому відсутність у стратегії чіткої позиції Мінекономіки з цього питання шкодить довірі до відомства з боку підприємницької спільноти та унеможливлює укладення нового соціального договору між державою та бізнесом, про важливість якого наголошувала перша віцепрем’єрка та міністерка економіки.

З огляду на недосконалість спрощеної системи, особливо в частині можливості її недоброчесного використання середнім та великим бізнесом з метою звуження податкової бази та ухилення від сплати податків, ССО дійсно потребує осучаснення та адаптації до найкращих європейських практик.

ССО має зберегти засадничі принципи мети її застосування та ключову функцію й системно розширювати концепцію стимулювання на інші дотичні до діяльності МСП зони контакту з державою: регуляторні, фінансові, правові, організаційні, політичні та інші фактори, здатні термінувати або акселерувати розвиток.

Країни-члени Євросоюзу у своєму законодавстві чітко визначили пріоритет щодо МСП, який маємо взяти на озброєння і ми: перетворити Європу, а ми є її історичною частиною, на найпривабливіше у світі місце для започаткування малого бізнесу, його росту та розширення. Створити середовище, у якому підприємці можуть процвітати, а підприємництво – винагороджуватись.