Реформа податкової системи в Україні: досвід Болгарії

Запровадження такої податкової системи, що обмежує ухилення, є ключовим викликом для багатьох країн з перехідною економікою. 

За допомогою подібної реформи в Болгарії було досягнуто бажаної мети розширення податкової бази шляхом обмеження розміру неформальної економіки. 

Реформа із встановленням єдиних ставок податку вважається справедливою, оскільки за прогресивної системи оподаткування заможні особи та великі компанії часто користуються наявними лазівками та винятками, щоб взагалі не сплачувати податків.

Ухилення від сплати податків – це поширене явище на багатьох ринках, що розвиваються. Добре відомо, що високі ставки податку на доходи фізичних осіб частково стали причиною ухилення від сплати податків, особливо у випадку країн Східної Європи та колишнього Радянського Союзу. 

Високі ставки податку на доходи фізичних осіб також часто пов’язують з негативним впливом на економічну діяльність.

Висока еластичність оподатковуваного доходу відносно податкових ставок, яка зустрічається в літературі з питань державних фінансів, передбачає безповоротні втрати, що виникають в результаті спотворення рішень щодо пропозиції робочої сили та накопичення капіталу.

Саме з цієї причини уряд України розглядає реформу єдиного податку, яка відома як ініціатива 10-10-10, з метою запровадження єдиної ставки податку 10% на доходи фізичних осіб, на прибуток підприємств і на дивіденди. 

Цей податок матиме тимчасовий характер, допоки економіка не стане на ноги після війни.

Фіскальної нейтральності, яка є ключовою вимогою підтримки податкової реформи з боку Міжнародного валютного фонду (МВФ), можна досягти, якщо єдиний податок розширить базу оподаткування шляхом зменшення частки неформальної економічної діяльності, яка, за оцінками, до війни становила 40-45% усієї економічної діяльності. 

Аналогічні зниження обсягу неформальної економічної діяльності було зафіксовано в Болгарії та Грузії після того, як у цих країнах було запроваджено власні версії реформи із запровадженням єдиного податку.

Досвід запровадження єдиного податку в посткомуністичних країнах

За останні три десятиліття запровадження єдиної ставки податку було популярною реформою у країнах Східної Європи та колишньому Радянському Союзі. 

Перша хвиля відбулася в країнах Балтії в середині 1990-х років, а через десять років сталася друга хвиля в країнах Центральної Європи та кількох пострадянських країнах (Болгарія, Грузія, Румунія, Росія, Словаччина). 

Існує чітке розмежування між першою хвилею реформ у країнах Балтії, які характеризувалися помірним рівнем податкових ставок, а саме – 20% і вище, тобто ближче до найвищих граничних податкових ставок до проведення реформи, та другою хвилею, яка розпочалася у Словаччині та позначилася податковими ставками, які знаходилися ближче до найнижчого рівня ставок до реформи (а в Болгарії, Грузії та Румунії навіть нижче): ближче до 10%.

У 2001 році Росія провела реформу переходу на єдину ставку податку, ставши першою великою економікою, яка це здійснила. Податковий кодекс 2001 року замінив традиційну прогресивну шкалу ставок податку на доходи фізичних осіб єдиною ставкою податку у розмірі 13%. 

За перший рік після проведення реформи російська економіка зросла на 5% в реальному вираженні, в той час як надходження від податку на доходи фізичних осіб зросли більш ніж на 25% в реальному вираженні. 

Окрім того, що це призвело до значного збільшення надходжень, протягом наступних п’яти років єдиний податок також пов’язували зі сприятливими змінами в реальному секторі економіки. 

У більшості посткомуністичних країн реформа із запровадженням єдиних ставок податку вважалася тимчасовою, способом зменшити тіньову економічну діяльність. Країни Балтії повернулися до прогресивних ставок податку на доходи фізичних осіб. 

Наприклад, у 2018 році Латвія замінила єдину ставку податку на прогресивну шкалу у розмірі 20%, 23% і 31,4%. У 2019 році Литва замінила єдину ставку на прогресивні ставки у розмірі 20% і 27%. Подібне відбулося майже з усіма економіками, що здійснили другу хвилю реформ. У своєму первісному вигляді єдина ставка податку досі існує лише в Болгарії.

Реформування уніфікованої ставки податку в Болгарії

Вступ Болгарії до Європейського Союзу в 2007 році позначився поштовхом до проведення реформ, які були спрямовані на скорочення значної частки неформальної економічної діяльності, обсяг якої оцінювався у 2006 році в 43%. 

Парламент схвалив запровадження 10% ставки податку на прибуток підприємств у 2007 році, а у наступному році услід за цим послідувало впровадження ставки податку на доходи фізичних осіб у розмірі 10%. 

МВФ поставився з недовірою до цієї реформи, стверджуючи, що спрощена система оподаткування знизить профіцит бюджету та сприятиме більшому дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. 

Однак, у період цих обговорень уряд Болгарії не потребував зовнішнього фінансування і продовжував реалізовувати свої плани реформи.

2007 рік приніс величезне зростання надходжень податку на прибуток підприємств (на 39% порівняно з попереднім роком) і перевищив прогноз Міністерства фінансів (+27%). 

Профіцит бюджету зріс, незважаючи на значні екстрені витрати наприкінці року. Причин для цього позитивного результату було декілька: податкова ставка обмежувала стимули до ухилення від сплати податків; оптимізм на початку членства країни в ЄС; збільшення прямих іноземних інвестицій, які досягли небувалого річного рекорду в 9 мільярдів євро (близько 11% ВВП).

Ще одна можлива реформа, спрямована на значне скорочення внесків соціального страхування, не отримала політичної підтримки. 

Тим не менш, наприкінці 2007 року парламент проголосував і за запровадження 10% ставки податку на доходи фізичних осіб, і за зменшення внесків на соціальне страхування. 

Однак, після повторного голосування зменшення внесків на соціальне страхування було відкладено до липня 2008 року й було прив’язано до передумови: профіцит бюджету буде вищим, аніж запланований. 

Станом на середину 2008 року профіцит насправді виявився вищим, аніж очікувалося, а саме: надходження від податку на доходи підприємств і фізичних осіб зросли ще на 16% у річному вимірі. 

Ставки внесків на соціальне страхування було зменшено, але лише на 3 відсоткові пункти. У 2010 та 2011 роках у зв’язку зі світовою фінансовою кризою спроби подальшого зменшення внесків на соціальне забезпечення не увінчалися успіхом. 

Проте ставку податку на дивіденди було зменшено до 10%, а згодом до 5%, де вона залишається досі.

Згідно з оцінками, єдина ставка податку призвела до скорочення неформальної економіки на дві третини в контексті оплачуваної зайнятості у період з 2008 по 2012 роки. 

Із запровадженням єдиних ставок податку у 2007 та 2008 роках було скасовано два податкові виключення або пільги. По-перше, ставки податку на прибуток для малого та великого бізнесу було уніфіковано. 

З економічної точки зору дохід від підприємницької діяльності був гармонізований з доходом від володіння часткою в бізнесі. По-друге, різноманітність ставок прогресивного податку на трудові доходи було замінено єдиною ставкою у розмірі 10%. 

У рамках цієї зміни було скасовано неоподатковуваний мінімум доходів громадян задля того, щоб політика стягнення податку на прибуток однаково поширювалася на всі верстви суспільства.

Оподаткування за єдиною ставкою як прояв справедливості

На відміну від прогресивних податків, які містять складні та численні виключення, застосування яких лишається на розсуд збирачів податків, єдиний податок є чітким. 

У поєднанні з низькою ставкою його простота значно знижує стимули до тіньової діяльності. Яка б неформальна економічна діяльність все ще не існувала в Болгарії, приблизно у 2009-2010 роках вона перестала бути результатом спроб окремих осіб або компаній заощадити на податках.

Цей аспект режиму оподаткування за єдиною ставкою є важливим з точки зору того, наскільки люди сприймають його справедливим. Справедливість передбачає те, щоб заможніші люди сплачували вищу частку від своїх доходів у вигляді податків. 

Але реальність у таких країнах, як Болгарія та Україна, часто буває такою, що прогресивні податки сприяють тому, що заможні люди та великі компанії користуються наявними лазівками та процедурами, щоб уникнути сплати будь-яких податків взагалі. 

Весь податковий тягар лягає на плечі людей із середнім достатком, тобто вищим за неоподатковуваний мінімум, але недостатнім для застосування вищих ставок податку. У цьому сенсі, єдина ставка податку сприймається як більш справедлива.

Парадоксально розглядати податкову реформу, що передбачає зниження податку для людей з високим рівнем доходу, як таку, що спричиняє підвищення справедливості. 

Проте, в кількох країнах Східної Європи запровадження єдиної ставки податку призвело до зменшення нерівності в доходах після сплати податків (так званий коефіцієнт Джині). 

Такий ефект багато в чому залежить від розширення бази оподаткування та підвищення стимулів до праці. 

Несподіваний висновок з попередніх реформ, пов’язаних з уніфікацією податкових ставок, полягає в тому, що перехід на єдину ставку податку зазвичай зміцнює макроекономічні автоматичні стабілізатори, таким чином допомагаючи економіці, що розвивається, адаптуватися до економічного циклу. 

Завдяки таким реформам у осіб з низьким рівнем доходу також відбулося значне підвищення добробуту.

Висновок

Ініціатива з проведення податкової реформи в Україні є своєчасною та може набути значну користь з великого досвіду сусідніх економік. 

Економічні можливості та стимули у економіці воєнного часу були значно спотворені, і єдина ставка податку під час післявоєнної відбудови може значним чином підвищити упевненість підприємців. 

Якщо уряд України й надалі продовжуватиме працювати над цією реформою, то підвищення рівня добробуту для вразливих верств населення має стати такою ж високою метою, як і зниження рівня ухилення від сплати податків.