Індустріальні парки: чи спрацює ідея

Наприкінці червня Верховна Рада ухвалила два законопроєкти, що дозволяють резидентам індустріальних парків отримати пакет податкових і митних пільг та, зрештою, стимули для інвестування у виробництво на нових індустріальних майданчиках. 

А вже за кілька днів до Львова завітала група ініціаторів ухвалених законів та взагалі ідеї індустріальних парків, щоб ближче ознайомитися з будівництвом першої черги виробничих приміщень ІП "Спарроу Парк Львів".

Успішний досвід створення індустріального парку у Львові

"Спарроу Парк Львів" – це лише один з трьох майбутніх індустріальних парків, що розташовані на території промислової зони у Львові. Крім нього незабаром тут з’явиться ІП "Сигнівка" та, сподіваюся, муніципальний індустріальний парк. 

Ці три проєкти займуть частину загальної площі індустріальної зони "Сигнівка", яка охоплює близько 100 га землі в межах міста Львів. Але навіщо сучасному місту така велика промзона?

Насправді відповідь, якщо дивитися з точки зору стратегії та бізнесу, дуже проста. Звичайно, на ділянці можна було побудувати великий ЖК чи навіть не один. Але таке рішення автоматично призвело б до значних проблем. 

Одна з головних – логістична. Район нагадує мішок, до якого з міста веде лише одна дорога, тож місто лише б поглибило проблему заторів, що й так існує у цій місцині. 

До десятків тисяч тутешніх мешканців приєдналися б ще стільки ж. І щоранку усі вони вирушали б на роботу до центру Львова, а ввечері поверталися додому.

Індустріальна зона не тільки не посилювала цю проблему, а навіть частково її вирішувала. Адже жителі Левандівки, що розташована поруч, отримали б доступ до тисяч нових робочих місць в сучасних офісах та підприємствах.

Але робочі місця це не тільки про людей. За нашими підрахунками, кожен гектар сучасної промислової зони дає близько 50 вакансій. При середній зарплаті 30 тис. грн промислова зона Сигнівка здатна щороку приносити в бюджет міста близько 250 млн грн за рахунок сплати ПДФО. 

Це дуже значна цифра. Особливо враховуючи той факт, що ринкова вартість усієї ділянки лише приблизно вдвічі більша.

Насправді створення Сигнівки не було вирішенням проблеми "зайвої" міської землі. У 2015 році, коли я був виконавчим директором компанії "Дунапак Україна", мені довелося зіштовхнутися із дуже складною задачею: знайти в Україні майданчик для будівництва заводу. Вирішити її так і не вдалося. 

В Україні чимало землі, в тому числі такої, що не може бути використана сільським господарством. Але навіть те, що зазвичай називають "промисловою" ділянкою, насправді виявляється звичайним "городом". 

До неї не підведена залізнична колія або взагалі немає дороги. Вода, каналізація, достатня електрична потужність – питань виникає безліч.

Тож коли я став першим заступником міського голови Львова, я запропонував знайти відповіді на усі ці питання в практичній площині. 

Віднайти у місті ділянку, інвестувати в інфраструктуру, якої потребують інвестори, та, зрештою, через продаж окремих ділянок на прозорому аукціоні залучити бізнес у місто. 

Тоді навіть не йшлося про утворення індустріальних парків – ми просто воліли вирішити одним проєктом кілька серйозних міських проблем.

Проєкт почав приносити дивіденди вже на першому етапі. Місто інвестувало у підготовку інфраструктури близько чверті мільярду гривень. А згодом продало з аукціонів кілька ділянок загальною площею 40 га за близько 280 млн грн. 

Тобто вже зараз проєкт є прибутковим. А за півроку, коли, сподіваюся, до "Спарроу Парк Львів" заїдуть перші резиденти, він почне приносити постійні доходи міському бюджету.

Кому потрібні індустріальні парки

Після схвалення у Верховній Раді законів про податкові та митні пільги для резидентів індустріальних парків ідея набрала нового змісту та сенсу.

Як людина, що більше 15 років працювала з іноземними компаніями та зараз веде перемовини з представниками західного бізнесу, можу впевнено стверджувати, що правильно створені індустріальні парки не будуть простоювати. 

Попит на таку нерухомість був значним ще 7 років тому. Наразі, з пільгами, вона безумовно буде ще більш затребувана.

Так, війна дуже сильно дисконтує потенційний ефект від повноцінного запуску індустріальних парків. Жоден іноземний інвестор, на жаль, не буде ризикувати власними коштами в Україні. 

І навіть після нашої перемоги ще щонайменше рік вони будуть придивлятися до ситуації. На цей час важливо надати інвесторам додаткові механізми, засновані на державних гарантіях, які б дозволили фактично застрахувати інвестиції від потенційних втрат. 

Якщо держава насправді хоче залучати інвестиції в країну, нам доведеться це зробити.

Але це не потребує аж надто великих коштів. По-перше, йдеться саме при гарантії, тобто не про виділення з дефіцитного бюджету живих грошей. 

По-друге, на першому етапі суми цих гарантій будуть не такими вже й великими. За моїми підрахунками, зважаючи на загальну площу "реальних" індустріальних парків, достатньо буде близько $100 млн.

Без державних механізмів страхування ризиків, на жаль, резидентами індустріальних парків будуть ставати здебільшого релоковані українські підприємства. В цьому немає нічого поганого, але все ж з точки зору держави важливо залучати саме іноземні інвестиції. Важливо, що потенціалу для цього більш ніж достатньо.

Західному бізнесу цікавий наш ринок з кількох причин. По-перше, це суттєво спрощує доступ до досить великого навіть за європейськими мірками ринку споживання. 

По-друге, відкриває доступ до значних природних ресурсів та сировини: від сільськогосподарської продукції до корисних копалин на кшталт того ж літію. 

Нарешті, вироблена в Україні продукція віднедавна отримала "митний безвіз" від великих світових економік. Тож експорт з України в США, Канаду, країни ЄС наразі є чи не найвигіднішим у світі.

Готуватися зараз

В Україні триває війна. В таких умовах залучення іноземних інвестиції в країну є дуже складною задачею. Навіть якщо вдасться запустити державні механізми страхування ризиків, про які я казав вище, про інвестиційний "бум" нам все одно залишатиметься лише мріяти. 

Але війна завершиться. Та інвестиції підуть до України. Тож надзвичайно важливо підготувати усе необхідне для цього вже зараз.

Перше, що треба зробити – змінити ставлення до індустріальних парків на місцях. Я багато подорожував по Україні та бачив на власні очі чимало прикладів, що як мінімум не здатні виконати поставлених задач, а як максимум – просто витрачатимуть державні кошти та дискредитуватимуть саму ідею індустріальних парків. 

До 90% об’єктів, що внесені до реєстру ІП, мають бути викреслені з нього, адже вони не відповідають навіть здоровому глузду. Ані приватний інвестор, ані держава, ані місцева влада не мають витрачати мільярди гривень на фізичне осушення болота, яке якимось чином потрапило до переліку індустріальних парків (це реальний приклад). 

Той факт, що муніципалітет чи сільрада не знають, що робити із шматком непотрібної землі, не має бути приводом для утворення ІП.

Це означає, що, на мій погляд, уряду варто встановити чіткі та прозорі критерії, які б ще на етапі реєстрації відкидали абсурдні пропозиції. 

Це не так вже важко: віддаленість від доріг, залізниці, каналізації та водопостачання, джерела робочої сили – все це досить легко прорахувати та оцифрувати, щоб виключити будь-які потенційні прояви корупції.

Та й самим індустріальним паркам треба попрацювати. Сигнівка в цьому сенсі – ідеальний тестовий майданчик, адже в одній промисловій зоні працюватимуть одразу три ІП, яким якось треба буде конкурувати за резидентів. 

Як саме? Варіантів тут безліч. Від простих цінових та інших параметрів (площа, потужність і т.д.) до надання додаткових послуг. Наприклад, однією з ключових вимог для отримання європейського сертифікату на українську продукцію, що є обов’язковим для експорту, є вимоги до виробничого приміщення. 

Індустріальний парк значно підвищить свої шанси, якщо включить допомогу у сертифікації до пакету додаткових послуг для резидентів.

Навіть коли ми говоримо про преференції, пільги та додаткові послуги, маємо розуміти, що все це варто робити саме для України. Я оптиміст, тому вірю, що за кілька років ми відчуємо результати цієї роботи. 

Наприклад, у вигляді сучасного заводу Tesla, що виготовлятиме в Україні батареї для автівок та систем збереження енергії. У вигляді зменшення частки експорту сирого зерна на користь експорту спагетті. 

У нас обов’язково з’явиться власне виробництво сучасних будівельних матеріалів. А разом з усім цим динамічно зростатиме бізнес-культура: від культури виробництва до культури обліку. 

Це не менш важлива складова іноземних інвестицій, ніж відсоткові пункти в статистиці ВВП. Але щоб отримати все це нам потрібно не тільки виграти війну, а й попри усі складнощі підготувати підґрунтя для залучення цих самих іноземних інвестицій.