Що треба робити політикам для конфіскації російських активів

Колонка голови партії "Голос" Кіри Рудик в Економічній правді дає привід показати, як погано корелюються між собою політичні та правові питання компенсації шкоди, яку нанесла російська агресія Україні. 

Політична позиція пані Рудик не викликає жодного заперечення, але з правовою позицією зовсім не так: ми бачимо помилки, які не дають реалізуватися правильній політичній позиції. 

Для досягнення політичної мети треба враховувати реальні правові проблеми, про які політики часто не знають, або не зважають на їхнє існування. 

Пані Рудик стверджує: "У наших союзників в Америці та Європі є доступні механізми "зарезервувати" ці гроші для українських потреб та позбавити російського агресора цих ресурсів у довгостроковій перспективі. А також вже зараз використати їх для підтримки України. Для цього можна застосувати перевірений механізм санкцій: США кілька разів застосовували механізм вилучення грошових активів у диктаторських режимів".

Далі вона посилається на приклади конфіскації коштів Афганістану, Іраку, Ірану, на які посилаються також і деякі американські політики і журналісти. 

Але професійний правовий аналіз (наприклад, Andrew Boyle, Paul Stephan) показує, що ці прецеденти не можуть бути застосовані до резервів центрального банку РФ. 

Резерви центрального банку іноземної держави користуються суверенним імунітетом, тому не можуть бути конфіскованими національними судовими або виконавчими органами. В законодавстві США є можливість Президенту діяти, не враховуючи суверенний імунітет. 

Для цього не достатньо бути "диктаторським режимом", як зауважує пані Рудик. Це може бути зроблено по відношенню до країн, з якими США знаходиться у стані збройного конфлікту або з боку яких США зазнали нападу. 

Але РФ зараз не нападала на США і США не знаходиться в стані збройного конфлікту з Росією, тому вище наведені приклади юридично не коректні. 

Для того, щоб конфіскувати резерви центрального банку РФ, треба вносити зміни в законодавство, яке розширить право влади США порушувати суверенний імунітет. 

Конгрес, в принципі, може це зробити, але треба розуміти, що політичні та економічні наслідки такої зміни законодавства можуть бути не прогнозованими. Можна очікувати, що велика кількість країн не захоче зберігати валютні резерви там, де суверенний імунітет може бути легко порушений.

Навівши прецеденти конфіскації активів, захищених суверенним імунітетом, пані Рудик пропонує: "Найкращий механізм — це законопроєкт, який буде затверджено Конгресом США". 

Вона оптимістично оцінює можливість пройти цей законотворчий шлях за 6-8 тижнів, тобто вже скоро можна буде використати російські кошти на підтримку наших біженців.

Стосовно "всіх заблокованих російських коштів" треба зауважити наступне:

1. Заблоковані резерви центрального банку і активи приватних осіб мають різну правову природу і регулюються різними законами. 

Зараз в Конгресі США є декілька законопроєктів щодо конфіскації російських активів, один з них (Тома Малиновського) вже пройшов перше читання в Палаті представників. Але цей законопроєкт взагалі не стосується резервів центрального банку РФ.   

2. Навіть якщо законопроєкт пройде всі читання в обох палатах Конгресу за 6-8 тижнів, то це ніяк не вплине на конфіскацію майна російських олігархів. 

Причина в тому, що в США не можна просто так, без належних правових процедур, забрати майно у фізичної особи. 

Це заборонено П’ятою поправкою до Конституції. Тому законопроєкт передбачає, що спеціальна робоча група уряду має за два місяці розробити таку правову процедуру, яка дасть можливість забрати майно у росіян, не порушуючи Конституцію. Після двох місяців робоча група має передати свої пропозиції на розгляд Конгресу. 

3. Заморожені активи олігархів і інших росіян, що потрапили під санкції, в декілька разів менші за активі центробанку. Але ніяких законопроєктів стосовно резервів центробанку ще не запропоновано. 

4. Корінна проблема зараз полягає в тому, що на рівні національного законодавства США та інших країн йде намагання покарати Росію за міжнародні злочини. 

Тому виникають конституційні та міжнародні правові колізії. Адекватне рішення було б, якщо за порушення міжнародного права карав би міжнародний суд. 

Створення спеціального міжнародного суду для покарання Росії — це як раз проблема політиків. Політики мають якнайшвидше вирішити, яким чином утворити такий суд і які злочини будуть підсудними цьому суду. 

Зараз цей суд обговорюється як кримінальний, тобто компенсацією шкоди взагалі не буде перейматися, бо це ж не кримінальна проблема. 

Зрозуміло, що політик не може знати тонкощі законодавства інших країн. Але політика — командна гра. Команда має вивчити всі тонкощі проблеми і не виставляти політика у некомпетентному вигляді. 

Посилання на неадекватні прецеденти або орієнтація на зовсім нереальні події вводять в оману самих політиків, що може штовхнути на неправильні дії. 

З моєї точки зору зараз є дві кардинальні проблеми у сфері російських репарацій, які потребують дій політиків: 

1) створити спеціальний міжнародний трибунал для покарання Росії за агресію проти України, причому трибунал має займатися не тільки кримінальним судочинством, а й проблемою компенсації шкоди, 

2) усвідомити те, що арештованих резервів ЦБ РФ і активів підсанкційних осіб не вистачить на компенсацію заподіяної росіянами шкоди, та донести до партнерів України потребу розширити обсяг джерел репарацій.