Непрямі методи визначення доходів громадян: які загрози варто передбачити

Новина про те, що Мінфін почав розробку законопроєкту про непрямі методи визначення доходів громадян і цей документ може з'явитись вже у 2022 році – пройшла доволі яскраво в українських медіа. 

Але більшість громадян, яких і будуть стосуватися ці "непрямі методи визначення доходів", поки що не усвідомлює всієї повноти питання. 

Що стосується фахової дискусії, то вона переважно на рівні запитання: чи це "лякалка" для активізації процесу добровільної амністії капіталу, яка наразі пробуксовує, чи дійсно серйозні законодавчі зміни. 

Але, як кажуть, "диявол криється у деталях". Саме ці "деталі" й можуть створити або дієвий, або фіктивний механізм.

Звідки інформація?

Сьогодні податкові органи в Україні використовують лише прямі методи перевірки дотримання податкових вимог. Це аналіз поданих декларацій, даних господарського обліку для бізнесу та бухгалтерських книг. 

Основою непрямого методу є оцінка доходу платника податку за іншими показниками, ніж подані дані обліку, які дозволяють більш точно визначати податкові зобов'язання. 

І саме тут виникає перша проблема. Зазвичай, інформація, яка найкраще відображає звички людей у витрачанні коштів, зареєстрована фінансовими установами, а саме банками. 

ДПС має наразі дуже обмежений доступ до інформації від банків. Для того, щоб непрямий метод працював на повну потужність, потрібно буде ще більше послабити правила щодо банківської таємниці. 

Непрямий метод може працювати, наприклад, на основі перегляду даних інших державних установ. 

Але й тут проблема. Отримання інформації від інших державних установ також має обмеження, оскільки для цього потрібні угоди про співпрацю ДПС з відповідною установою. 

МВФ у своїх рекомендаціях у Технічному Звіті за 2020 рік наголошує, що проблема при застосуванні непрямих методів буде саме через неповноцінний доступ ДПС до різних баз. 

Отже, коли політики яскраво заявляють, що держава знає все про доходи своїх громадян з 1991 року – це, м‘яко кажучи, перебільшення. 

У ДПС є бази даних громадян, де зафіксовані легальні доходи і сплачені податки, але вони також містять безліч неточностей. Тому, у разі їх застосування для визначення доходів, багато українців зіштовхнуться з проблемами. 

Адже довести, що їхні доходи є легальними і вони заплатили з них податки, наприклад 10 чи 20 років тому — часто буде досить проблематично. Підприємства, де вони отримували зарплату, не зберігають більше трьох років відповідні документи. 

Багато хто з них взагалі збанкрутував за 30 років, і їх архіви не збереглися. Що стосується, наприклад, проданої нерухомості чи корпоративного права – громадяни-продавці також навряд чи зберігають старі документи про продаж. 

А відповідно і довести легальність прибутку не зможуть. В такій ситуації зловживань чи банального  людського фактору із численними помилками інспекторів та плутаниною при перевірках не уникнути. Далі – неправомірні донарахування податку та суди з оскарження таких дій податкової.

Що із правами платників податків?

Друге надважливе питання для застосування непрямих методів контролю – як права платників податків будуть захищені на рівні чітких законодавчих норм. 

Тобто, закон чітко має встановлювати, що Податкова повинна ділитися з платником податків, щодо якого проводиться перевірка, усією поточною інформацією та розрахунками, на підставі яких зроблені оцінки незадекларованого доходу. 

Без цього у платника податків не буде достатніх можливостей для оскарження дій та оцінок ДПС. 

Крім того, платник податків повинен мати достатньо часу для пошуку та отримання документації, необхідної для розгляду його справи. 

Важливо, щоб ДПС мала можливість використати всі доступні їй засоби для визначення наявності у громадянина незадекларованого оподатковуваного доходу. Чи збирається це все регламентувати законодавець – наразі невідомо. 

Які докази є достатніми?

Третє проблемне питання — застосування непрямих методів відкриває можливість для їх довільного використання. 

Знову ж таки необхідно розробити нормативно-правові акти, які передбачали б, яка документація вважатиметься дійсною та достатньою, щоб спростувати звинувачення податкових органів у незадекларованому доході. 

Наприклад, у випадку спадщини, необхідні документальні підтвердження, що товари, кошти або активи були у розпорядженні померлої особи. Але які саме це мають бути документи? 

Або, для цілей оподаткування позика повинна бути підтверджена документацію щодо банківських переказів, чи лише контрактом поміж фізичних осіб? І таких питань безліч. 

Отже, дуже хочеться вірити, що законодавець розуміє перелічені загрози для повноцінного та, головне, ефективного запуску непрямих методів визначення доходів громадян. Інакше пробуксовки або й зриву процесу не оминути.