Як повернути майно, якщо боржник раптово позбувся всього

Роками недобросовісні боржники застосовували безвідмовний механізм уникнення відповідальності за накопичені борги.

Наприклад, підприємство-покупець заборгувало за отриману продукцію. Постачальник подає на таке підприємство до суду позов про стягнення заборгованості, але доки триває процес, боржник відчужує своє майно, і на момент винесення рішення виявляється бідним, як церковна миша. 

У результаті, хоча суд повністю задовольняє законні вимоги позивача, отримане рішення виконати фактично неможливо, адже стягнути з боржника нічого.

Відкриття виконавчого провадження у такому разі ставало формальністю, оскільки виконавець неспроможний звернути стягнення на те, чого немає. 

Єдиним виходом залишалося ініціювання кредитором процедури банкрутства, у рамках якого є шанс "відмотати" угоди недобросовісного боржника та повернути успішно "злите" майно. 

Однак ті, хто стикався з процедурою банкрутства, знають, що це довгий і аж ніяк не дешевий процес, і, відповідно, за відносно невеликої суми боргу, він стає просто нерентабельним. Більше того, якщо боржник є фізичною особою, то така процедура в принципі не може бути розпочата за заявою кредитора.

У той же час, спроби кредиторів визнати угоди несумлінного боржника щодо відчуження майна недійсними часто провалювалися: такі договори за формою та змістом відповідали вимогам законодавства, і суди дотримувалися думки, що підстав для їх скасування немає.

Однак у 2019 році суди, у певному сенсі перебравши на себе функцію законодавця, почали активно визнавати угоди боржників, укладені "на шкоду" кредиторам, недійсними. 

Хоча наше законодавство не містить подібної підстави для скасування правочину, суди, беручи до уваги загальні принципи цивільного права (а саме добросовісність та неприпустимість зловживання правом), виробили конструкцію "фраудаторності" правочину.

Термін фраудаторність походить від лат. fraudatio, fraus — тобто обман, позбавлення зиску. У ширшому сенсі цей термін означає будь-яку дію, яка суперечить і не відповідає істині та справедливості.

Практика Верховного Суду, що склалася, виділяє маркери, які визначають правочин як такий, що здійснений "на шкоду" (фраудаторний правочин):

• Передача майна за заниженою вартістю або в дар

Боржники, розуміючи, що судове рішення буде ухвалене не на їхню користь, продають майно ціною мільйон за сто тисяч або дарують таке майно, не отримуючи нічого натомість. 

Причому пояснити мету такої угоди в суді, ясна річ, вони не можуть. Логічно, що альтруїзм, що раптово прокинувся, особливо якщо боржник є підприємством, має під собою не зовсім законні цілі.

• Момент укладання угоди

Звичайно, договір може бути укладений задовго до того, як боржник усвідомив, що не зможе виплатити борг, – у такому разі про фраудаторність угоди не йдеться. 

Проте частішими є випадки, коли майно продається або після подання кредитором позову до суду, або відразу після винесення судом рішення. Тобто продаж здійснюється тоді, коли боржник усвідомлює, що в найближчому майбутньому йому доведеться прощатися зі своїм майном. 

Спочатку суди вказували, що наявність позову про стягнення заборгованості є обов'язковим критерієм для визнання угоди недійсною, проте нещодавно вони змінили свою позицію щодо цього питання. 

Тепер будь-яка угода, вчинена боржником за наявності боргу, внаслідок якої боржник перестає бути платоспроможним, має ознаки фраудаторної та може бути визнана незаконною.

• Передача майна родичам чи пов'язаним особам

Фізичні особи передають майно своїм близьким родичам, а підприємства – пов'язаним особам (наприклад, іншому підприємству з тими самими власниками чи його родичами). Це також показник того, що такий договір укладається з однією метою – уникнути виплати кредитору заборгованості.

• Наявність наміру в обох сторін угоди

Важливим моментом є те, що обидві сторони угоди повинні бажати ухилитися від сплати заборгованості боржником. 

Таке бажання має існувати у сторін до підписання договору. Якщо ж покупець не знає і не може знати про незаконні дії боржника, то таку угоду буде складно визнати недійсною.

• Виконання договору сторонами

Логічно, що якщо договір продажу майна укладається боржником з метою уникнути виплати боргу, то такий договір не буде виконаний покупцем, тобто кошти не будуть передані "продавцю", або будуть передані в мінімальній сумі (наприклад, сплатять тисячу з мільйона). Оплата ж реальної вартості проданого майна фактично виключає незаконність угоди.

При цьому слід зазначити, що якщо "покупець" перепродасть отримане майно, то витребувати його у нового власника буде не так просто. Тому дуже важливо до або одночасно з поданням позову подати заяву про його забезпечення шляхом накладення арешту на майно, продаж якого заперечується.

Таким чином ми бачимо, що на сьогоднішній день українська судова система спростила життя кредиторам, дозволивши відносно швидко скасовувати угоди боржників та продавати їхнє майно з метою стягнення боргу. 

Звичайно, існують і інші механізми повернення майна боржника (наприклад, у рамках кримінального провадження або процедури банкрутства), проте про них вестиметься мова в окремих статтях.

Здавалося б, судові рішення про скасування угод, вчинених "на шкоду", є безумовним благом, що дозволяє притягнути до відповідальності несумлінних боржників, однак ці ж рішення можуть працювати і на шахраїв. Так, до авторів цієї статті звернувся клієнт, який нещодавно придбав коштовну квартиру в одному з житлових комплексів Києва.

У момент купівлі квартири нотаріус перевірив законність продажу нерухомості, інформація про продавця була відсутня як у реєстрі боржників, так і у реєстрі виконавчих проваджень. Жодних обмежень на продаж не було.

Проте через нетривалий час після придбання квартири та початку ремонту покупець отримав позов та виклик до суду. Як виявилося, позивач, який, до речі, є іноземцем, вказав, що найняв людину, якій доручив покупку для себе цієї нерухомості. 

При цьому "повірений" придбав цю квартиру на своє ім'я, а не на ім’я позивача, а через рік успішно перепродав клієнту, який не підозрював "кидка". Як зазначалося вище, жодних формальних обмежень на продаж квартири не існувало, будь-які записи у реєстрах, що перешкоджають угоді, були відсутні.

Позивач же вказує, що продавець, отримавши гроші та придбавши на них квартиру, надалі продав її з метою уникнення повернення коштів. Таким чином, захистити права позивача можна шляхом скасування угоди купівлі-продажу квартири, внаслідок чого квартира повернеться у власність недобросовісного "повіреного", після чого останній або передасть квартиру позивачеві або поверне отримані гроші. 

І все б добре, але за бортом правосуддя виявляється саме "щасливий" покупець: він залишається і без квартири, і без грошей, адже "продавець", передавши спірну нерухомість позивачу, може сміливо говорити про те, що грошей у нього немає, а отже, повернути покупцю нічого.

Якщо припустити, що позивач і "повірений" перебувають у змові, то добрі наміри судів, які скасовують угоди в подібних ситуаціях, відкриють нову схему, яка породить вал шахрайських дій і зверне зусилля судів "на шкоду" вже сумлінних набувачів майна.

У ситуації клієнта, через відсутність ряду маркерів "фраудаторного правочину", зазначених вище, шанси задоволення позову є мінімальними. 

Однак якби, наприклад, продавець "переконав" клієнта укласти договір купівлі-продажу квартири за заниженою вартістю (що часто практикується з метою зменшення витрат під час угоди), шанси на успіх зловмисників (позивача та "продавця") були б дуже високі.

Насамкінець хотілося б відзначити, що часи, коли можна було отримати товар або гроші, після чого продати все і уникнути будь-якої відповідальності, давно минули. 

Діджиталізація та можливість відстежити практичний будь-який крок боржника, з одного боку, значно спростили життя кредиторів, а з іншого – відкрили широкі можливості для шахраїв. 

Як нові віяння судової практики допоможуть бізнесу та простим громадянам, покаже час, проте вже сьогодні покупцям слід пам'ятати, що саме від їхньої обачності залежить, чи будуть вони власниками придбаного майна, чи стануть жертвами шахраїв, і братимуть участь у численних судових спорах та, можливо, кримінальних справах.

Співавтор: Олена Мічуріна,старший юрист АФ Pragnum