Чому ручне управління в "Укрзалізниці" є небезпечним для України

20 жовтня Кабінет Міністрів України вніс зміни до Статуту АТ "Укрзалізниця", якими зупинив роботу Наглядової ради "УЗ" та передав її функцій Загальним зборам. 

При цьому сам Кабмін визнав, що "умовах припинення повноважень більшості членів Наглядової ради, невизначене становище акціонерного товариства могло становити загрозу національній безпеці України". 

Тож Уряд перевів керування національним залізничним перевізником в ручний режим і призначив шість нових членів Правління "УЗ" та нового Голову — Олександра Камишіна. 

Виходить, Кабмін взяв на себе невластиві функції, втрутившись у нормальну роботу Наглядової ради, а потім заходився рятувати ситуацію. 

Крім того, що з огляду на правову суперечливість, це рішення КМУ матиме судову перспективу в майбутньому, воно може дорого коштувати міжнародному іміджу України і породити низку проблем для самої "Укрзалізниці". 

Ба більше, існує ризик зриву співпраці України з міжнародними партнерами у транспортній галузі. 

Адже "Укрзалізниця", веде активну міжнародну діяльність, бере участь у спільних проектах, отримує кредити від партнерів і донорів. Їх логіка цілком зрозуміла: світові стандарти, зокрема, ті ж принципи ОЕСР, які були прийняті Урядом, вимагають призначень керівництва акціонерних товариств такого рівня як "Укрзалізниця" колегіальними органами, публічно та у суворій відповідності до процедур. 

Ще недавно, у серпні, Міністерство інфраструктури заявляло про важливість збереження структури корпоративного управління на "Укрзалізниці", запевняючи міжнародних партнерів, зокрема G7, ЄБРР, ЄІБ та Світовий банк у прихильності до світових стандартів, зокрема, Керівних принципів ОЕСР з питань корпоративного управління на підприємствах державної форми власності .

За нинішньої ситуації порушення процедур призначення керівництва "УЗ" поставить під питання легітимність усіх його рішень і підписів під договорами. 

У випадку судового спору, або навіть негативу з боку преси, наші міжнародні партнери, певно, утримаються від реалізації спільних серйозних проєктів або дочекаються остаточної правової оцінки на рівні суду чи вищого керівництва держави. 

Такий розвиток подій є цілком можливий, бо кейс "Укрзалізниці" є не першим гучним свідченням розходження урочистих обіцянок Уряду із реальними справами. 

Навесні цього року експертні кола вже сколихнула інформація про непрозорі та суперечливі кроки, зроблені українською владою, коли була так само штучно призупинена робота Наглядової ради НАК "Нафтогаз" та змінено його генерального директора. У той час ці дії зустріли сувору критику з боку міжнародних партнерів України.

Іноземні експерти та практики, долучені до реформ в енергетичному секторі України вже тоді били на сполох. 

Вони наголошували, що такі дії, проведені під приводом "незадовільних" (насправді цілком пояснюваних через пандемію та об’єктивні чинники) результатів "Нафтогазу" за 2020 рік підривають основні принципи корпоративного управління та перетворюють незалежних керівників держпідприємств на осіб, підзвітних політикам. 

Тоді ж Європейський Союз, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк, Світовий банк і Міжнародна фінансова корпорація заявили у спільній заяві, що вони "серйозно стурбовані" останніми подіями в "Нафтогазі".

Тож наразі ми вже мінімум вдруге за рік у масштабі вітчизняних галузевих гігантів спостерігаємо, як політична доцільність переважає повагу до законів і процедур. 

Перехід до ручного управління стратегічними галузями повертає нас назад, у часи 1990-2000х і точно не в бік європейського правового простору.

Втім, ці занепокоєння лише підкреслюють той факт, що процес реформ в Україні потребує вдосконалення та завершення. 

Залишається сподіватись, що нещодавні невдачі в "Укрзалізниці" та "Нафтогазі" є оборотними і їх можна виправити за умови, що і український уряд, і міжнародне співтовариство підійдуть до своїх обов’язків з належною відповідальністю. 

Протидіяти ж ручному управлінню можна і потрібно послідовно та наполегливо, щоб зберегти прагнення до запровадження корпоративного управління в Україні.