Чому Україна досі не легалізувала лобізм

Страшне слово "лобізм". Понад 10 років його бояться вимовляти вголос у владних кабінетах України, шукаючи весь час вдалі синоніми. 

А коли ж мова все-таки заходить про лобізм, то більшість політиків старої школи одразу намагаються переконати, що це прямий шлях до корупції і нашій державі це не потрібно. 

Лобіюванню намагаються приписати увесь спектр негативних ознак – від тиску на представників влади до просування особистих інтересів. Але це все – звичайні маніпуляції.

Лобізм є невід’ємною частиною життя кожного з нас, навіть тих, хто не займається політикою. 

Ми навіть не усвідомлюємо, що щоденно можемо представляти чиїсь інтереси у побуті. До прикладу, ваша дитина хоче піти з друзями на концерт улюбленого гурту. Ви не бачите в цьому нічого поганого, тому погодились. 

Але ваш чоловік/дружина категорично проти і будь-які прохання дитини не працюють. Тому дитина просить у вас допомоги переконати чоловіка/дружину відпустити її на концерт. 

Тож ви маєте задіяти усі свої комунікаційні здібності, аби рішення було прийнято на користь вашого "клієнта". В цій ситуації ви стаєте лобістом, але не за гроші, а заради щасливих членів родини.

Можна з впевненістю говорити, що лобізм з’явився разом з людством. Зі стрімким розвитком економіки держави-лідери не соромляться визнавати на законодавчому рівні це явище. 

У США закон про лобістську діяльність був прийнятий на федеральному рівні ще у 1946 році. В Україні ж досі не виходить легалізувати лобіювання. 

Ще в минуле не відійшло радянське мислення, яке не передбачало будь-яких приватних інтересів, лише "загальнонародні". Тому досить часто лобістів намагаються прирівняти до "ворогів держави".

Але будуючи демократичну та розвинену країну, ми не можемо робити вигляд, що цього явища в нас не існує. По-перше, в українському суспільстві є різні групи інтересів. 

По-друге, політика та влада стають дедалі відкритішими. Ці два фактори вже спонукають до існування лобізму, попри намагання ігнорувати цей факт.

Та не варто думати, що в Україні через відсутність закону не розвинений лобізм. Він є, але повністю тіньовий. "Нелегальні" лобісти працюють за хабарі, відкати та через тиск, продовжуючи розвивати корупцію в країні. 

Це призводить до голосних скандалів, які лише збільшують негатив до лобістської культури. Така ситуація вигідна для найбільш впливової групи "тіньових" лобістів – олігархів.

Те, що в Україні зацікавлені в легальних лобістських послугах та цивілізованих інструментах співпраці з владою, говорить той факт, що український та іноземний бізнес звертаються до лобістів, але іноземних. 

Що, звісно, ускладнює весь процес співпраці. Тому майже кожна міжнародна компанія або фінансово-промислова група має власного GR-спеціаліста. 

Але фахових робітників на нашому ринку замало. Законний лобізм дозволить виростити професіоналів у цій сфері, що зможуть офіційно налаштовувати механізми співпраці держави та бізнесу.

Легалізація лобіювання дозволить зробити діяльність великих груп прозорою. Діяльність лобістів потребуватиме реєстрації й декларування, а отже, буде чітко підзвітною. 

Американські лобісти, які не реєструють діяльність, можуть потрапити, і потрапляють, за ґрати, навіть попри близькість до політичних еліт.

Конкуренція на ринку лобізму сприятиме природному гармонійному збалансованому розвитку відносин між державою та бізнесом. 

В боротьбі за клієнта лобістські компанії будуть зацікавлені надавати якісні послуги. А самі замовники зможуть не хвилюватися – тепер їхні інтереси відстоюватимуть законно. Більше спокою – більше клієнтів.

Прийняття закону про лобізм гальмується, попри велику кількість аргументів "за". Палиці в колеса ставили усі скликання українського парламенту, в яких з’являлися законодавчі напрацювання. 

Незважаючи навіть на те, що у 2016 році Україна взяла на себе зобов’язання перед ЄС легалізувати лобістську діяльність.

На сьогодні існує кілька законодавчих ініціатив, спрямованих на врегулювання лобістської діяльності в Україні. 

Концептуально всі вони мають одну основну мету — визначити чіткі законодавчі рамки цього виду діяльності, але значно відрізняються нюансами визначення лобізму і рішень, які можуть бути пролобійовані, регулювання прав і обов'язків суб'єктів-учасників, встановлення організаційних форм самоврядування лобістів.

Немає єдиної думки серед ініціаторів законопроєктів і в частині визначення суб'єктів і методів лобістської діяльності. 

Можна сказати, існує негласний консенсус як щодо суб'єктів лобіювання, так і щодо суб'єктів владних повноважень, на яких спрямований законний лобістський вплив. 

Але за методами здійснення лобістських взаємодій є значні відмінності — від взагалі не встановлених обмежень у виборі методів лобіювання до жорсткого обмеження інструментарію діяльності лобістів. 

Зокрема, що стосується організації пропагандистських кампаній, що ганьблять честь і гідність суб'єктів владних повноважень або об'єктів лобіювання, підкупу чи спроби підкупу об'єктів лобіювання, внесення коштів на користь політичних партій, громадських об'єднань та ін.

Відрізняються підходи авторів законопроєктів і до відповідальності за порушення під час лобістської діяльності. 

Якщо одні пропонують ввести кримінальну відповідальність тільки за здійснення лобіювання без державної реєстрації, а до адміністративної відповідальності притягати легальних суб'єктів або об'єктів лобіювання, то інші передбачають встановлення безумовної кримінальної відповідальності лобістів і об'єктів лобіювання. 

Зокрема, КК України пропонується доповнити одразу трьома статтями: "Порушення законодавства про лобіювання", "Порушення порядку здійснення лобіювання" (здійснення лобістської діяльності без реєстрації), "Зловживання повноваженнями суб'єкта лобіювання".

Особливих відмінностей у авторів законопроєктів немає тільки стосовно самоврядування лобістської діяльності. 

Є згода в тому, що поряд з державним регулюванням легального лобізму, повинні бути створені автономні саморегульовані організації та об'єднання лобістських структур, а також регламентовано порядок скликання та визначені повноваження їх керівних органів. 

Дисциплінарні питання пропонується віднести до компетенції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій суб'єктів лобіювання України.

Якщо українські законотворці будуть нездатні знайти спільну мову, позбавляючи державу ще одного інструменту в боротьбі з корупцією, цим користуватимуться монопольні сили, які тримають в своїх руках канали впливу на владні структури. 

І без закону про лобіювання ці сили – олігархат - побороти буде не просто.

Правове регулювання лобізму дозволить забезпечити гласність та прозорість прийняття державних рішень. Це і є основа демократичної країни.