"Зелений" тариф по обидва боки Чорного моря: Україна і Туреччина
Чому за приблизно однакових умов для розвитку "зеленої" генерації Туреччина нарощує потужності, а Україна ніяк не може вийти з кризи.
У численних маніпуляціях в українському медійному просторі щодо "зеленого" тарифу часто використовують наративи: "найвищий тариф в Європі", "причина економічної і енергетичної кризи", "чергова схема незаконного збагачення" і ледь не "причина тарифного геноциду населення".
Іронічним є те, що політики і "експерти" так само залякують населення щодо інших процесів, які відбуваються в інших галузях, змінюючи лише ключові слова.
Тобто для захисту виключно власних інтересів в різних сферах економіки використовуються добре відредаговані "страшилки".
Але якщо "зелений" тариф настільки небезпечний для економіки, то чому його застосовують в усьому світі? Але треба зауважити, як і в традиційній енергетиці, для кожного енергетичного джерела є свій економічно обґрунтований тариф.
Застосування "зеленого тарифу" в кожній країні має певні особливості. Найбільш подібним до українського механізму "зеленого" тарифу за вироблену електроенергію за рахунок енергії вітру є турецький варіант з кількох головних причин:
1) в обох країнах розмір "зеленого" тарифу прив’язаний до іноземної валюти (в Україні до євро, а в Туреччині до долара США);
2) в обох країнах довгий час застосовувався виключно цей механізм для підтримки розвитку ВДЕ, на відміну від інших держав, де паралельно діяли кілька механізмів (в Україні "зелений" тариф введений в 2009 році, а в Туреччині в 2011);
3) найближчим часом нові об’єкти ВДЕ не зможуть отримати "зелений" тариф (в Туреччині з 30 червня 2021 року, а в Україні сонячні (СЕС) і вітрові електростанції (ВЕС) з кінця 2021 і 2022 року відповідно).
Чого країни досягли завдяки "зеленому" тарифу?
Якщо механізми настільки подібні, то чому це призвело до настільки різних результатів в обох випадках?
Порівнювати закріплені в законодавстві розміри українського "зеленого" тарифу з турецьким (як і з європейським), як це люблять робити українські "експерти", недоречно.
Важливо порівнювати спосіб і контекст застосування "зеленого" тарифу. В українському випадку розмір "зеленого" тарифу варіюється в залежності від виду генерації (вітрова, сонячна, біоенергетика тощо), потужності станції і дати її введення в експлуатацію.
У Туреччині розмір "зеленого" тарифу не залежить від потужності станції, тобто він однаковий, як для великої промислової ВЕС, так і для вітротурбіни яка, забезпечує електроенергією окреме домогосподарство.
Наприклад, в Україні поточний розмір "зеленого" тарифу для нових ВЕС потужністю більше 2 МВт становить 8,8 євроцентів за кВт*год, а для ВЕС потужністю до 2 МВт становить менше 6 євроцентів за кВт*год.
Натомість в Туреччині, він становить 7,3 доларових цента за кВт*год (близько 6,13 євроцентів за кВт*год) для всіх ВЕС.
Але тут варто зазначити, що в обох країнах існує система надбавок за використання обладнання місцевого виробництва, тобто ті об’єкти ВДЕ, на яких встановлено більше 50% обладнання національного виробництва отримують додаткову плату за вироблену електроенергію.
Турецький уряд доклав значних зусиль для стимулювання розвитку національного виробництва обладнання для об’єктів ВДЕ, зокрема за рахунок численних програм фінансування чи накладання в 2017 році додаткових мит на ввезення іноземного обладнання.
В результаті, Туреччина має власне виробництво і низка об’єктів ВДЕ отримує надбавку, яка варіюється від 0,6 до 3,7 доларових центи за кВт*год (близько від 0,42 до 3,11 євроцентів за кВт*год).
Натомість в Україні, за відсутності державної підтримки розвитку виробництва обладнання ВДЕ, у вітроенергетичному секторі, наприклад, сьогодні є лише одна компанія-виробник вітроенергетичного обладнання.
Тобто, рівень турецького "зеленого" тарифу для об’єктів ВДЕ напряму залежить від походження використаного обладнання, і може бути в окремих випадках вищим, або нижчим, ніж для аналогічних українських об’єктів.
То в кого ж дорожчий "зелений" тариф? За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), Туреччина виплатила за "зеленим" тарифом в 2019 році 6,41 млрд доларів США (близько 175,43 млрд гривень) для 741 об’єкта ВДЕ загальною потужністю 20,9 ГВт, тобто середньозважені витрати за "зеленим" тарифом на умовний 1 МВт встановленої потужності ВДЕ становить 8,39 млн гривень в рік.
Натомість в Україні, за даними ДП "Гарантований покупець" (ГарПок), за 2020 рік уряд мав виплатити 48 млрд гривень для 7 737 МВт встановленої потужності ВДЕ, яким встановлено "зелений" тариф, тобто витрати на 1 МВт "зеленої" потужності коштує близько 6,2 млн гривень.
Таким чином, незважаючи на офіційно нижчі ставки "зеленого" тарифу в Туреччині, турецька "зелена" електроенергія фактично коштує більше, ніж в Україні.
То ж чи став такий "високий "зелений" тариф причиною "тарифного геноциду" в Туреччині для населення, яким так лякають українців?
За даними Євростату, в 2011 році, коли розпочав застосовуватись "зелений" тариф в Туреччині, вартість електроенергії для населення становила 12,18 євроцентів/кВт*год, а в 2020 році — 8,22 євроцентів/кВт*год.
Тобто ціна на електроенергію знизилась на 32% при тому, що розвиток ВДЕ і відповідний рівень виплат за "зеленим" тарифом зростав у геометричній прогресії.
Це стало можливим завдяки встановленню для споживачів ринкових цін на електроенергію, що забезпечує адекватну і ефективну роботу ринку і всіх його механізмів.
Натомість функціонування ринку електроенергії в Україні досі відбувається з "радянським присмаком", адже політики штучно занижують вартість електроенергії для населення, яка наразі втричі нижче, ніж в Туреччині, та в рази нижче за ціни в країнах ЄС.
Поточні тарифи не покривають навіть собівартість виробництва електроенергії, що унеможливлює подальший розвиток енергетики України.
Але нам варто нарешті зрозуміти, що стримування цін на електроенергію від політиків — це не захист інтересів населення, а захист інтересів тих самих політиків, які заробляють цим політичні бали на наступні вибори.
Це не означає, що наші громадяни економлять кошти на електроенергії, адже ми змушені купувати товари за завищеними цінами. Це пояснюється тим, що українська промисловість купує електроенергію за ринковими цінами, які значно вище ніж, для побутових споживачів, і закладає її у вартість своїх товарів. Тобто, все, що ми зекономили у платіжках, ми сплачуємо у супермаркетах.
Більше того, українці через кілька років можуть просто залишитись без світла, адже більшість генеруючих потужностей України надзвичайно застарілі і в найближчі 10 років мають бути зняті з експлуатації. І в цьому знову буде винна "зелена" енергетика?
Туреччина, яка ще в 2016 році була на 60% залежною від імпорту енергоресурсів, саме завдяки розвитку ВДЕ хоче досягнути своєї енергетичної незалежності.
З метою функціонування сектору відновлюваної енергетики виключно на ринкових відносинах, уряд Туреччини проводить аукціони з ВДЕ. Тобто, "зелений" тариф отримає той виробник з ВДЕ, який запропонує найнижчу ставку на аукціоні (так само як передбачено в законодавстві України).
За даними МЕА, вже було проведено 3 аукціони, на яких "розігрувався" 1 ГВт для СЕС і по 1 ГВт для ВЕС.
Результати аукціонів були вражаючими: переможні ставки для СЕС — 6,99 доларових центи за кВт*год (близько 5,87 євроцентів/кВт*год), а для ВЕС — від 3,48 до 4,56 доларових центи за кВт*год (близько від 2,92 до 3,83 євроцентів/ кВт*год), що в 2-3 рази менше від поточного рівня "зелених" тарифів.
Але головною умовою проєктів є те, що вони мають мати щонайменше 65% обладнання місцевого виробництва, а інвестори зобов'язані додатково інвестувати в науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що буде сприяти подальшому інноваційному розвитку країни.
Такий механізм підтримки розвитку ВДЕ виявився настільки вигідним для уряду, що Міністр енергетики Туреччини наприкінці травня 2021 року заявив, що до кінця року буде розіграно ще по 2 ГВт сонячних і вітрових потужностей. Чи схоже це на негативний вплив на економіку країни?
В Україні також передбачена законодавством аукціонна система з підтримки ВДЕ, початок функціонування якої відкладається вже більше 2 років.
Причиною є навіть не мізерно низькі квоти на державну підтримку в 2021 році (наприклад, для ВЕС — 150 МВт), які були анонсовані Міністерством енергетики України. Головною проблемою є відсутність здорового і конкурентного ринку електричної енергії.
Допоки ринок контролюється монополістами і для них приймаються ринкові правила, цивілізовані і економічно прибуткові ринкові механізми ніколи не зможуть працювати в Україні.
Уряд Туреччини зміг створити сприятливі умови для інвесторів шляхом забезпечення найголовнішого — стабільності і передбачуваності.
Турецькі банки надають довгострокові позики інвесторам, уряд забезпечує своєчасні і повні виплати, ринок електричної енергії працює прозоро і ефективно, а інвесторам надаються звільнення від податку на додану вартість та деяких митних зборів, в залежності від рівня їх інвестицій.
Станом на 1 січня 2021 року до енергетичної системи Туреччини було приєднано більше 9 ГВт вітрових потужностей.
В Україні, незважаючи на добровільну згоду інвесторів в 2020 році на скорочення розміру "зеленого" тарифу, в обмін на обіцянку Уряду погасити борги за 2020 рік та стабілізувати поточні виплати за вироблену електроенергію, цього так і не відбулось.
Незважаючи на низку юридично закріплених зобов’язань, український уряд досі не розрахувався з виробниками з ВДЕ за вироблену електроенергію за 2020 рік (за даними ГарПоку, рівень заборгованості становить 34%) і продовжує накопичувати заборгованість за 2021 рік, що загрожує подальшому розвитку всієї галузі.
Така ситуація має ланцюгову реакцію з боку фінансових установ. Так, у відповідь на звернення Української вітроенергетичної асоціації (УВЕА), українські національні банки, які раніше фінансовували галузь відновлюваної енергетики, а саме: "Ощадбанк", "Приватбанк", "Укрексімбанк" та "Укргазбанк" повідомили, що вони не планують надавати позики для інвесторів у ВДЕ саме через кризу неплатежів і непередбачуваність дій українського уряду.
Більше того, наразі Верховна Рада розглядає законопроєкт щодо введення акцизного податку на продаж електроенергії з ВДЕ, що є черговим порушенням усіх домовленостей з інвесторами.
Про свій намір зупинити інвестиції в ВДЕ в Україні через систематичне порушення урядом своїх зобов’язань і планів ввести додатковий податок на "зелену" генерацію у вигляді акцизу на початку червня оголосила й Північна екологічна фінансова корпорація NEFCO Фінляндія.
Така непослідовна і хаотична діяльність уряду призвела до спаду інвестиційної привабливості України, адже, за даними НБУ, вперше з 2015 року в нашій країні зафіксований відтік інвестицій, який в 2020 році склав 868,2 млн доларів. От саме це і може стати причиною економічної кризи з усіма її негативними наслідками для населення.
Як показує досвід Туреччини, застосування механізму "зеленого" тарифу у фактично ідентичних з Україною умовах призвело до економічного розвитку, забезпеченого плідним співробітництвом держави та інвесторів.
Натомість українські чиновники влаштовують "полювання на відьом", всіляко ускладнюючи розвиток галузі ВДЕ в інтересах обмеженого кола зацікавлених осіб.
Співавтор: Сергій Качан, аналітик Української вітроенергетичної асоціації