Хто заплатить за пластик?

Пластик – це справжня біда для екології планети. Щорічно у світі його виробляють 350 млн тонн і ці показники зростають з року в рік приблизно на 4%. 

Пластикові вироби дуже погано піддаються переробці – в Європі лише 30% пластмас переробляється, а у США – лише 9%. Все решта йде на смітники та в річки, моря і океани. 

Деякі океанічні ділянки вже перетворилися на своєрідний пластиковий бульйон, де дрейфують острови непотребу. Велика тихоокеанська сміттєва пляма, наприклад, займає площу в 1,6 млн. кв. км. і там накопичений пластик, вік якого складає до 50 років. 

Більшість цього сміття має азійське походження з таких країн, як Китай, Індонезія, Філіппіни. Це не дивно, бо, по-перше, там висока щільність населення, а, по-друге, донедавна вони приймали на утилізацію сміття з різних куточків світу. 

Крім видимого пластику, строк розкладання якого 500 років, небезпечний також мікропластик. Це крихітні шматочки (менше 5 мм), що присутні буквально повсюди. Він потрапляє в навколишнє середовище напряму та в результаті руйнування більших пластикових предметів. 

Вчені стверджують, що наразі на планеті немає жодної екосистеми, де не було б мікропластику. Його знаходять у землі, воді, повітрі, в рослинах та тваринах і, звичайно, в людині. Ми дихаємо та харчуємося цим щодня і навіть не помічаємо. 

Проблема пластику – глобальна загроза, яку все людство повинно вирішувати разом. Наразі в Євросоюзі апробують нові методи: заборону на поширення деяких пластикових товарів та податок на пластикову упаковку. 

До таких крайніх заходів ЄС штовхнула відмова Китаю, Індії, Малайзії та деяких інших країн Азії приймати до себе пластик з Європи. Лише з Німеччини до КНР в 2016 році відправили 750 тис. тонн пластикових відходів. 

Саме тоді в 2018 році серйозно заговорили про податок на пластик, який сьогодні вже став реальністю. 

Спочатку ЄС схвалив Стратегічний план з переробки пластику, за яким вся упаковка на ринку до 2030 року має стати перероблюваною, споживання одноразових пластмас скоротиться, а навмисне використання мікропластиків обмежать. 

Відповідно до цього плану, Європарламент заборонив такі звичні побутові предмети, як пластикові трубочки для коктейлів, ватні палички, пластикові вилки та ложки тощо. 

Це не засоби першої необхідності і їхнє зникнення аж ніяк не вплине на якість життя людей. Крім того, одна за одною країни почали регулювати розповсюдження пластикових пакетів. 

Це податки на їх виробництво, підвищення їхньої вартості або ж повна чи часткова заборона. Цим шляхом нещодавно пішла і наша держава, ухваливши закон "Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України". 

З 1 січня 2021 року в Європейському Союзі почав діяти податок на пластик. Він складає 0,8 євро за кілограм непереробленої пластикової упаковки та формується за рахунок внесків країн-членів. Тобто кожна країна ЄС тепер самостійно має вирішити як його сплачувати. 

Або ж впроваджувати відповідний внутрішній збір з виробників упаковки, або ж просто віднайти гроші в держбюджеті та сплатити належну суму. 

В Іспанії, наприклад, вже підготували законопроєкт щодо податку на виробництво, імпорт та продаж пластикової упаковки одноразового використання. 

Він складатиме 450 євро за тонну, що дозволить щорічно збирати 724 млн євро. У Бельгії пішли трішки іншим шляхом. Там влада домовилась з організацією розширеної відповідальності виробників. 

Такі об’єднання діють у більшості країн Євросоюзу, створюючи власну паралельну систему утилізації сміття. Тепер організація в рамках зборів, які платять її члени, сама збиратиме необхідну суму пластикового податку. Потім кошти передадуть до державного бюджету, а звідти вони підуть на рівень ЄС у вигляді внеску. 

У Великобританії, яка вже не є членом Євросоюзу, реалізують схожу політику. Наступного року там почнуть стягувати податок на пластикову упаковку, вміст перероблених матеріалів в якій менший за 30%. 

Податок складатиме 200 фунтів стерлінгів за тонну. Ініціатори його впровадження розраховують, що збір змусить виробників збільшити частку переробки пластику. 

Проте, не всі експерти оптимістично налаштовані щодо нового європейського пластикового податку. Скептики побоюються, що спосіб збору порушує принцип "забруднювач платить". 

Адже немає уніфікованого механізму стягнення цих коштів саме з виробників і кожна країна розробляє власну схему їх отримання. 

Крім того, деякі країни взагалі звільняються від таких внесків, що може призвести до міграції бізнесу виробників упаковки саме в ті регіони Європи, де податкове законодавство буде для них найсприятливішим. 

Як би там не було, ЄС зробив важливий крок у вирішенні проблеми переробки пластмас і з часом ми побачимо наскільки правильним та ефективним є обраний ним курс. І він уже має продовження.

Наступний крок після оподаткування пластикової упаковки – це боротьба з мікропластиком. Євросоюз оголосив, що хоче заборонити його використання в косметиці та побутовій хімії. В деяких країнах напрацьовуються відповідні зміни до національного законодавства. 

Тож Україні варто уважно вивчати досвід європейських сусідів, де на наших очах відбуваються історичні зрушення в питанні поводження та управління пластиковими відходами. 

Політики та управлінці країн Європи будують довгострокові стратегії мінімізації обігу пластику, збільшення відсотку його переробки та шукають альтернативу.