Чому акциз на "зелену" електроенергію – це погана ідея

1 липня Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроєкт №5600, який вже встиг наробити багато галасу. 

Документ неофіційно прозвали "ресурсним" та "антиолігархічним" через положення, які змінюють методику розрахунку рентної плати за видобування залізної руди. 

Втім, цей законопроєкт містить чимало інших нововведень, які у разі ухвалення закону суттєво (і переважно негативно) вплинуть на бізнес та вкладені в Україну іноземні інвестиції.

Одне з таких положень, що привернуло до себе менше уваги громадськості, містить норму про запровадження акцизу на "зелену" електроенергію. Точніше, про скасування пільги, яка виключала саме зелену електроенергію з-під дії акцизу, адже для всієї іншої електроенергії акциз в Україні діє вже декілька років. 

Галузева спільнота відреагувала надзвичайно критично. Профільні асоціації неодноразово зверталися до уряду та парламенту, вказуючи на неприпустимість запровадження таких змін. 

З аналогічною, цілком чіткою й однозначною, заявою виступили Секретаріат Європейського Енергетичного співтовариства, Європейський Банк Реконструкції та Розвитку, а також Чорноморський банк торгівлі і розвитку. Всі ці інституції важко запідозрити у намаганнях нашкодити Україні.

Пересічний спостерігач може здивуватися такій реакції. Дійсно, розмір акцизу є порівняно невеликим – 3,2%. Та й уряд може зауважити, що начебто лише пропонує поставити виробників "зеленої" електроенергії у рівні умови порівняно з іншими виробниками, які вже платять акциз. 

Однак усе зовсім не так просто. І для обурення інвесторів дійсно є багато причин.

По-перше, такий крок є, по суті, черговим зменшенням "зеленого" тарифу. Акциз – це так званий непрямий податок на споживання. Іншими словами, він додається до ціни товару та сплачується споживачем, який цей товар купує. 

Однак це не працює, якщо сама ціна є фіксованою – як у випадку зеленого тарифу. У такому випадку запровадження акцизу лише означатиме зменшення ціни, яку отримує виробник. І в таких умовах це є ніщо інше, як дуже погано приховане зниження тарифу.

По-друге, такий крок прямо суперечить зовсім нещодавнім обіцянкам, які сама держава давала інвесторам. Лише рік тому уряд уклав меморандум про взаєморозуміння із низкою профільних асоціацій, аби розв’язати кризу в секторі відновлюваної енергетики. 

Поряд із зниженням "зеленого" тарифу та іншими кроками, уряд взяв на себе зобов’язання забезпечити стабільність законодавства (зокрема, і в частині нових змін тарифу чи впровадження нових податків). 

Надалі цю гарантію парламент закріпив також у відповідному законі. Як виявилося, лише для того, щоб менше ніж за рік уряд та парламент її зухвало порушили. 

І це при тому, що досі не були вжиті всі заходи, передбачені Меморандумом, задля повного розрахунку "ГарПок" з інвесторами за вироблену "зелену" електроенергію (на сьогодні визначені джерела фінансування покривають лише 80% її вартості). 

Дуже суттєво відстають від графіку й виплати накопичених за 2020 рік багатомільярдних боргів (з понад 22 мільярдів гривень боргу на початок липня 2021 року виплачено лише трохи більше 26% замість передбачених графіком 70%).

Які наслідки це може мати для держави? 

Передусім це втрата довіри інвесторів. Послідовність та передбачуваність – ключові фактори, які враховуються при довгостроковому інвестуванні. Електроенергетична галузь України потребує дуже суттєвих інвестицій у найближчі роки. 

Та навряд чи якісь притомні інституційні інвестори розглядатимуть для інвестицій країну, у якій держава регулярно і демонстративно ошукує іноземних інвесторів.

Менш драматичним, але більш відчутним наслідком у короткостроковій перспективі можуть стати позови проти держави Україна до міжнародного арбітражу на підставі міжнародних договорів про захист інвестицій. 

І хоча міжнародне право не може заборонити державам впроваджувати податки чи здійснювати регулювання свого енергетичного сектора, втім, воно забороняє їм поводитися нечесно та несправедливо. 

І це не просто декларація, а цілком дієва норма. Невиконання обіцянок та взятих на себе зобов’язань перед інвесторами цілком можуть розглядатися як порушення інвестиційних гарантій, які передбачені міжнародним правом. 

Іншими словами, якщо держава прямо пообіцяла інвестору певний тариф і запевнила, що він впродовж якогось часу залишиться незмінним, але потім знехтувала цю обіцянку і знизила його, такі дії держави цілком можуть бути визнані незаконними. 

Тоді інвестор буде вправі вимагати компенсації своїх збитків у міжнародному арбітражі. 

При цьому предметом таких позовів можуть стати не лише збитки, яких інвестори зазнають через запровадження акцизу (якщо він все ж буде прийнятий, на що уряд, очевидно, рішуче налаштований). 

Це вже не перше ретроспективне зменшення (де факто) "зеленого" тарифу, тож інвестори можуть вимагати компенсації своїх втрат і у зв’язку з попереднім 15% зниженням. Минулого року це зниження також відбувалося всупереч попереднім гарантіям держави щодо незмінності тарифу. 

І хоча у кожному конкретному випадку визначення завданих збитків необхідно проводити індивідуально, за дуже грубою оцінкою упродовж наступних 10 років (строк дії "зеленого" тарифу), втрати одного інвестора, який володіє сонячними електростанціями сукупною потужністю 100 МВт, внаслідок запроваджених Україною заходів, імовірно, складуть щонайменше 25 мільйонів євро. 

Усього ж в Україні наразі встановлено сонячних електростанцій сукупною потужністю понад 5600 МВт та вітрових електростанцій сукупною потужністю понад 1400 МВт.

І хоча режим підтримки та його зміни у кожній країні, безумовно, мають свою особливості, досвід інших країн, зокрема Іспанії, є показовим. За зменшенням "зеленого" тарифу в Іспанії пішла справжня лавина інвестиційних позовів. 

На сьогодні проти держави вже винесено не менше півтора десятка рішень, за якими Іспанія має сплатити інвесторам сукупно близько 1,3 мільярди доларів США. 

Цікавим прецедентом є колективний позов близько десятка не пов’язаних між собою інвесторів у сонячну енергетику, яким міжнародний трибунал присудив сукупно понад 100 мільйонів доларів США. Ще декілька десятків арбітражів перебувають на стадії розгляду чи є конфіденційними.

В українському контексті наразі відомо лише про один інвестиційний позов з боку інвестора (на суму близько 11,5 мільйонів євро) у зв’язку з минулорічними подіями. Однак черговий раунд порушених обіцянок держави цілком може стати останньою краплею. 

Ситуація на українському ринку електроенергії наразі дійсно складна і потребує у тому числі й залучення інвестицій для будівництва енергосховищ та маневрових потужностей. 

Однак обман інвесторів аж ніяк не сприятиме залученню нових інвестицій. Прості рішення, які ґрунтуються на порушенні державою власних гарантій та зобов’язань, не можуть принести благо у довгостроковій перспективі.