Чи варто запроваджувати знижену ставку ПДВ на агропродовольство

Дуже часто про зниження ставки ПДВ для аграрної продукції можна почути від представників агропродовольчого сектору та політиків. 

Основна причина такого бачення – це бажання зменшити ціни реалізації агропродовольчої продукції: менша ставка ПДВ – менша ціна товару на полиці магазину. 

Зокрема, на цьому наголошує і пан міністр аграрної політики та продовольства України Роман Лещенко у своєму нещодавньому дописі на ФБ. 

Він пропонує встановити ставку 14% ПДВ на всі види сільськогосподарської продукції без будь-яких виключень.

Більше того, з березня цього року вже почала діяти знижена 14%-ва ставка ПДВ на обмежений перелік аграрної продукції (переважно на зернові та олійні).

 Ця норма була неоднозначно сприйнята самими представниками галузі та експертним середовищем і вже лунають заяви, що це була помилка, яку потрібно виправляти. 

Зараз же йдеться про розширення дії ставки ПДВ на всю агропродовольчу продукцію, і нижче я хотів би продемонструвати чому це погана ідея. 

Краще взагалі скасувати запроваджену 14%-ву ставку ПДВ на агросировину, ніж поширювати її на весь перелік агропродовольчої продукції.

Практика застосування в світі і тенденції

Практика застосування ставок ПДВ в світі доволі різна. В більшості країн ЄС справді продовольча продукція оподатковується за зниженою ставкою ПДВ, але це стосується вже готової продовольчої продукції. Агросировина, натомість, оподатковується за стандартною ставкою.

Зменшені ставки ПДВ використовуються в більшості випадків в соціальних цілях, з метою виправлення регресійної природи ПДВ для малозабезпечених верств населення. 

Знижена ставка може бути виправданою для тих категорій товарів, які є найбільш важливими для бідних верств населення; а під це визначення підпадають майже всі продукти харчування. 

В теорії і справді, оскільки ПДВ по своїй суті є регресивним податком на споживання, тому його зниження має більший ефект на доходи бідних через зниження цін. 

Проте від зниженої ставки виграє і умовний олігарх, для якого питання ціни не стоїть. Також, з практичної точки зору є дослідження того, що зменшені ставки ПДВ показали себе доволі поганим інструментом "підтримки" для бідних домогосподарств і ціни насправді не знижувались, як це очікувалось.

Більше того, практичні аргументи на користь єдиної ставки ПДВ настільки потужні, що використання однієї ставки ПДВ вважається еталоном або кращою практикою. 

В першу чергу це стосується адміністрування різних ставок ПДВ як для бізнесу так і для податкових адміністрацій, що означає не тільки збільшення адміністративних витрат, а і збільшення простору для корупції та зловживань з обох боків. 

Крім того, з 1 березня в Україні вже запроваджено знижену ставку ПДВ на окремі види агросировини, незважаючи на суттєву критику цього кроку, і вже зараз можна почути про важливість "адміністративної" компоненти цього питання та перші негативні наслідки цього кроку. 

Вплив на економічну ефективність та бюджет

Використання знижених ставок має значні негативні наслідки у вигляді втручання у відносні ціни в економіці. 

Грубо кажучи, споживання та виробництво продовольства стає відносно більш вигідним за споживання високотехнологічних товарів. 

Це стимулює міжгалузеве викривлення конкуренції та стимулює неефективне використання ресурсів. Якщо вже знижувати ставку, — то робити це для всіх товарів та послуг.

Окремо варто зазначити, що зниження ставки ПДВ – це втрати для державного бюджету, де третина всіх надходжень йде від ПДВ. 

Точно сказати наразі не можна, яких втрат зазнає державний бюджет від зниження ставки ПДВ з 20% до 14% на продукти харчування, потрібно детально все рахувати. 

Але приблизно це можна розрахувати таким чином. В 2020-му році, надходження до державного бюджету від оподаткування споживання (ПДВ) склали 381,4 млрд грн. 

В середньому ж, домогосподарства витрачають біля 50% своїх доходів на продовольство. Тому втрати держбюджету в такому разі можна очікувати на рівні 57 млрд грн (= 381,4 млрд грн*50%*(6%/20%)).

Альтернатива грі у ставки ПДВ

Як альтернативу, я би запропонував розділити питання ціни/ціноутворення (тобто ставки ПДВ або експортних обмежень) та купівельної спроможності населення України. 

Адже проблема не в тому, скільки коштує продукція, а в тому чи спроможні споживачі сплатити цю ціну. 

І тут не потрібно винаходити велосипед, — рішення дає економічна література: дати можливість виробникам заробити від високих цін (а це і доходи зайнятих, і податки і економічних розвиток) і водночас підтримати малозабезпечених адресною продовольчою допомогою. 

Ціни будуть шарахатись вгору та вниз постійно – це специфіка аграрних цін, але кроком на випередження – стратегічним кроком з боку міністра, було б ініціювання розробки та запровадження адресної продовольчої допомоги незаможним верствам населення, на зразок, наприклад, подібної програми в США.