В очікуванні Дня нуль

97% водних ресурсів на нашій планеті — це солона вода, що не придатна для вживання без спеціальної дороговартісної технології опріснення. 

Решта 3% — це прісні води, які залягають у вигляді льодовикових шапок на полюсах та ґрунтові води, дістатися до яких можна методом буріння. Й лише 0,014% води на Землі є питною, легкодоступною і знаходиться на поверхні.

За останнє сторіччя людство збільшувало використання води в середньому на 1% в рік. 

Кількість людей зростала, розвивалось сільське господарство для того, аби їх прогодувати. Наразі саме воно поглинає 70% води, в основному для зрошення.

Шаленими темпами йде опустелення, прискорено тануть льодовики. Вже зараз дві третини населення планети живуть в умовах гострої нестачі вологи не менше одного місяця на рік. 

Півмільярда людей відчувають дефіцит води щоденно. Експерти прогнозують, що до 2030 року глобальний попит на воду перевищить пропозицію на 40%.

В останні роки деякі регіони світу впритул наблизились до так званого дня нуль – часу найбільшої вразливості, коли вода просто закінчується. Так сталося в бразильському Сан-Паулу в 2015 році, в південноафриканському Кейптауні в 2018 році, в четвертому за розміром індійському місті Ченнаї в 2019 році. 

Ми живемо в реальності, де вода зі звичного ресурсу перетворюється на розкіш, яка доступна лише обраним. Й не треба тішити себе тим, що України це не стосується. Насправді, у нас з доступом до водних ресурсів теж великі проблеми.

Обсяг річкового стоку, що припадає на одного жителя України, один з найнижчих в Європі. За класифікацією ЮНЕСКО Україна належить до країн з малим рівнем водного забезпечення (1 тис. метрів кубічних на людину). 

А на півдні держави й того менше – 400-500 метрів кубічних на особу. З 31 млн гектарів землі понад половина потерпає від дефіциту чистої води, а 3 млн гектарів знаходяться у зоні критичного дефіциту води. Якщо нічого не робити, зона посухи в 2050 році розростеться ще на 30%.

На 80% українці черпають питну воду з поверхневих джерел, а в окремих регіонах цей показник доходить до 100%. Це при тому, що саме ці об’єкти останні десятиліття активно забруднюються та міліють, а держава не докладає зусиль для їх очищення. 

Наприклад, деградуюча екосистема Дніпра забезпечує 70% питно-господарських потреб.

Глобальні зміни клімату є вирішальними й для України. Зростання середньорічних температур провокує активне випаровування вологи. Наразі воно вдвічі більше, ніж було в 1990 році.

До кліматичних змін додається нераціональне використання води та масові викиди нечистот й шкідливих речовин в поверхневі води. При її транспортуванні в середньому втрачається до 15%, а в житлово-комунальному секторі втрати доходять до катастрофічних 60%. 

Аварійний стан каналізаційних мереж та незаконні врізки до колекторів призводять до потрапляння неочищених стоків в наші річки, а звідти – до квартир та будинків українців.

Окрема розмова про пошматований війною Донбас. За даними ЮНІСЕФ, ескалація бойових дій створює там загрози для доступу до питної води і підтримання належної санітарії для 3,2 млн осіб, у тому числі 500 тис. дітей. 

Канал Сіверський Донець-Донбас, з якого черпають 90% всієї води в регіоні, через критичний фінансовий стан водопостачальної компанії перебуває під загрозою руйнування. 

Затоплення шахт призводить до того, що шахтні води піднімаються на поверхню, перетікають у малі річки та в Сіверський Донець. Вони несуть з собою нафтопродукти, метали, хімічні сполуки.

На відміну від Донбасу, Київ має більш диверсифіковану систему водопостачання: 65% води столиця черпає з Десни, 25% — з Дніпра і 10% — з артезіанських джерел. Кількісно води нібито вистачає, але її якість під великим питанням.

За даними Інституту проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища, 69% питної водопровідної води в столиці не відповідає санітарним нормам. Чому так склалося?

По-перше, водопровідна вода забруднюється залишковим хлором, марганцем, органічними речовинами, якими очищується дніпровська вода. Все через те, що ці реагенти потрапляють у зливну каналізацію й через неї до Дніпра. 

По-друге, після фільтрування, яке здійснює "Київодоканал", вода проходить до споживача кілометрами старих заржавілих труб, де насичується шкідливими домішками. 

По-третє, скиди промислових підприємств та незаконні врізки в колектори забруднюють поверхневі води цілим "букетом" шкідливих речовин. Особливо шкодять сполуки азоту і фосфору, вони провокують розвиток ціанобактерій і як наслідок – "цвітіння" води. 

По-четверте, в місті немає налагодженої системи поверхневого стоку. Колектори, що приймають дощові води, побудовані без очисних споруд і разом з водою туди зливається усякий непотріб, а потім через випуски все це йде до Дніпра та до малих річок.

Альтернативним джерелом води для киян є бювети. Але вони теж абсолютно не безпечні. За даними Київського еколого-культурного центру, 50% бюветної води забруднена важкими металами та нафтопродуктами. 

Міра чистоти залежить від інтенсивності використання бюветного комплексу – чим частіше звідти беруть воду, тим менше там шкідливих домішок. Щоправда в районах приватної забудови до підземних вод регулярно потрапляють ще й брудні стоки.

Популярний серед киян сервіс продажу та доставки бутильованої рідини часто ґрунтується на очищенні тієї ж водопровідної води, яка при цьому ще й демінералізується. 

Крім того, недобросовісні продавці можуть для знищення патогенної флори додавати туди дезінфектори чи антибіотики. Загрозу становить і тара товару, якщо її використовувати повторно без ретельної обробки.

Таким чином, Україна та Київ синхронно з усім світом рухається до водної кризи, що матиме далекоглядні наслідки. 

Тому державна та муніципальна влади повинні усвідомити масштаби проблеми та здійснити комплекс невідкладних дій:

- Сформувати засади нової водної політики, стратегію та план дій;

- Взяти курс на водозбереження;

- Модернізувати очисні споруди за кращими світовими стандартами, щоб мати можливість повторно використовувати очищену воду.

- Реалізувати програму порятунку річок, особливо Дніпра та його приток;

- Інвентаризувати підземні джерела води, наявні в Україні;

- Створити дієву систему моніторингу за станом вод;

- Посилити відповідальність за забруднення поверхневих та підземних вод;

- Створити інститут екологічної поліції, що буде ефективно вести розслідування та штрафувати порушників природоохоронного законодавства.

Час прирівняти проблему якості та кількості наших водних ресурсів до питань національної безпеки й адекватно протидіяти загрозі. І тоді ми маємо шанс уникнути дня нуль як для Києва, так і для інших міст та сіл нашої держави.