Каскад зелених неприємностей

 Просто перестати платити

Уряд Шмигаля, вслід за урядом Гончарука, повторює мантру про те, що потрібно зменшувати "зелений тариф". І така ідея знаходить багатьох прихильників - як серед урядовців так і серед депутатів.

Зрештою, політики-популісти разом із медіа створили в голові українців цілковито викривлену картину щодо відновлюваних джерел енергії. Згідно з цією картиною, ВДЕ в Україні займаються лише монополісти-олігархи. (Що вже неправда, бо в Україні соні власників промислових сонячних електростанцій та десятки тисяч - домашніх.) А фінансові проблеми електроенергетичної галузі - це результат появи "зеленої генерації", а не результат популізму і відсутності реформ які накопичувались понад два десятиліття.

З такої риторики випливають проста рекомендація в стилі "А давайте зменшимо розмір зеленого тарифу заднім числом". Зрештою, навіщо дотримуватися зобов'язань перед цими жадібними інвесторами?

Цього ще не сталось до цього часу через те, що український уряд розуміє - тоді його чекають множинні міжнародні арбітражі. 

І тоді міжнародні інвестори заберуть те, що їм пообіцяла держава Україна. Разом із всіма пенями, штрафами та оплатою роботи дорогих європейських юристів. Нагадаю, один арбітраж - це близько 1 500 000 доларів лише витрат на юристів. 

Однак, є ще один наслідок можливого ретроспективного урізання "зелених тарифів". Українські та міжнародні банки надали кредитів на мільярди доларів компаніям, що виробляють електроенергію з ВДЕ. А тепер вони можуть швидко стати проблемними. І створити цілий ряд проблем - як для державних банків, так і приватних. 

Всього декілька мільярдів

В Україні більша кількість ВДЕ-проектів будувались із використанням кредитних коштів. Навіть великі іноземні інвестори часто користуються кредитними коштами. Серед найбільших кредиторів ВДЕ-проектів в Україні - ЄБРР, "Укргазбанк", "Укрексімбанк", "Ощадбанк".

Точні дані стосовно свого кредитного портфоліо банки не розголошують. Тому можемо говорити дуже приблизно. За різними підрахунками портфель кредитів "Укргазбанку" становить між 600 мільйонів та 1,5 мільярди доларів. Понад 500 мільйонів доларів позичили девелопери ВДЕ у ЄБРР.

Як бачимо, ВДЕ-генерація в Україні закредитована на мільярди доларів. Якщо уряд вирішить ретроспективно "різати" зелений тариф, ці кредити стануть проблемними.

Хто заплатить за докапіталізацію?

Механізм виникнення проблеми із кредитами, назагал, простий. В більшості випадків інвестори використовували новозбудовані сонячні та вітрові електростанції як заставу для свого кредиту.

Щойно уряд спробує зменшити "зелений" тариф, електростанції вже не будуть достатнім забезпеченням для кредиту, взятого на їх побудову. Банк, звісно, звертатиметься до власників ВДЕ-електростанцій за додатковим забезпеченням кредиту. 

Однак у багатьох з них просто немає додаткових активів, які можна віддати в заставу. І це вже проблема не лише самого банку - дуже швидко НБУ почне задавати питання чому, наприклад, в "Укргазбанку" стільки проблемних кредитів. 

Вийде дуже цікава ситуація - держава примножить кількість кредитів, які не відповідають вимогам самої ж держави в особі НБУ. 

А у випадку державних банків вона одразу створить проблему сама собі. Які обсяги цієї проблеми? Навряд чи наразі уряд задумується про це. Так само як і про те, чи потрібно буде вливати додаткові гроші в державні банки.

НБУ матиме вихід - тиснути на банки або занижувати вимоги до них. У всілякому разі це означатиме проблеми. Або з прибутковістю державних банків, або із довірою до української банкової системи і до країни загалом від іноземних інвесторів.

Розмови інвесторів за устрицями

До речі, щодо самих іноземних інвесторів. Якщо уряд вирішить обрізати "зелений" тариф, міжнародні фінансові інституції, такі як ЄБРР, з великою ймовірністю, почнуть процедуру реструктуризації кредитів під ВДЕ. Їм для цього вистачить і досвіду і спроможності і запасу міцності.

Однак, буде і ще один наслідок. Звіти про те, що держава Україна відмовляється від власних гарантій інвесторам не залишаться у київському офісі. Вони розійдуться у європейські та американські штаб-квартири відповідних інституцій.

А далі найцікавіше. Представники таких структур як IFC, Світовий Банк, ЄБРР часто спілкуються з інвесторами. Формально та неформально. Часто за тареллю з устрицями чи лобстерами десь в дорогому лондонському ресторані. І ці розмови для інвесторів зазвичай значать більше, ніж запевнення українського уряду про "інвестиційну няню".

Такі розмови будуть закінчуватись словами "Інвестиції в Україну? Ні, Джо, не треба - ці люди навіть не збираються дотримуватись власних обіцянок. Не треба, повір мені".