Радянський спадок служби крові: чи змінить його конкуренція?

Днями Верховна Рада розгляне законопроект №2429, який дозволяє суб'єктам підприємництва заготовляти плазму і переробляти її на території України в препарати крові.

Також змінами передбачено, що вивезення компонентів корові можливе лише на підставі спеціального дозволу Кабміну у випадках надання гуманітарної допомоги та за умов повного забезпечення внутрішніх потреб країни.

Почнемо аналіз ситуації з кількох жахливих цифр:

– 2 млн людей в Україні можуть бути інфіковані гепатитом С;

– 240 тис. людей в Україні живуть з ВІЛ, 17 тис. людей інфікується ВІЛ щороку;

– 3 тис. випадків гемолітичної хвороби у новонароджених щороку фіксується в Україні;

– споживання імуноглобуліну в нашій країні в 70 разів менше, ніж в США, в 40-60 разів менше, ніж в ЄС (в Україні – 3,5 гр на 10 тис. осіб, в США – 230 гр, в ЄС – від 100 до 200 гр залежно від країни).

– Україна імпортує препаратів крові щороку приблизно на 1 млрд грн.

Бізнес на крові: чи знають Слуги народу, кому Радуцький хоче віддати монополію на ринку крові?

Одна із причин такої ситуації, що формувалась останні двадцять років, це слабка та застаріла служба крові. Задумаємось на одну хвилинку:

1)  90% українських станцій переливання крові не тестують ні плазму, ні компоненти крові на ВІЛ, гепатити С і В сучасним методом ПЛР аналізу;

2) 90% стацій тестують плазму і компоненти крові ІХЛА (ІФА) методом на відкритих системах, до точності яких безліч питань;

3) близько 60% об’єктів служби крові – це застарілі  приміщення, обладнання часів Радянського Союзу, відсутність реагентів та  розхідних матеріалів;

4) переважна більшість донорів – це разові донори, яких збирають родичі хворого;

5) відсутність (до вересня 2019 року) сучасного національного заводу з фракціонування плазми.

[BANNER1]За останні роки галузь почала змінюватись:

– 75 мільйонів доларів інвестувала Біофарма в національний фракціонатор.

– 11,5 мільйонів доларів інвестовано Біофармою в чотири нових сучасних плазмоцентри в Сумах, Дніпрі, Харкові та Черкасах. Кожен центр обладнано ІХЛА та ПЦР-аналізом на закритих системах Rosh, встановлено саме сучасне обладнання, а також морозильні камери для карантину плазми;

– державна Запорізька СПК встановила ІХЛА та ПЦР на закритих системах;

– інвестують і розвиваються державні центри в Харкові, Києві, Білій Церкві, Дніпрі та інших містах.

Для подальшого розвитку заготівлі плазми і збільшення споживання імуноглобулінів хоча б до рівня Білорусії потрібні інвестиції, потрібні прозорі і рівні правила для всіх.

Проект закону 2429 і встановлює такі правила. Прийняття такого закону дозволить залучити інвестиції в галузь, компанії, що отримали ліцензію МОЗ, зможуть заготовлювати плазму для фракціонування та переробляти її на території України.

Це дає нові робочі місця, податки до бюджетів всіх рівнів, розвиває галузь, створює здорову конкуренцію.

А як в ЄС ? Там працює по декілька суб’єктів, що конкурують між собою : в Німеччині – Biotest, CSL, Octapharma; у Франції – Octapharma, LFB; в Австрії – Takeda, Octapharma; в Італії – Takeda, Kedrion тощо.

Вони розвивають центри крові та збудували заводи з переробки плазми. Саме на створення такої конкуренції і спрямовано законопроект №2429.

При цьому незмінним залишається вимога першочерогового забезпечення української внутрішньої потреби!

Законопроект не вирішить всіх проблем служби крові (він не регулює заготівлю компонентів крові та ін.) , але це перший крок до реформування галузі, яка безумовно, як жодна інша, вимагає таких змін.

Сильна служба крові – це об’єднання зусиль держави, парламенту, національного фракціонатору і центрів служби крові. Так, як об’єднались центри крові довкола чотирьох заводів Grifols в Іспанії, так, як об’єднались центри крові довкола заводів Kedrion в Італії, так, як об’єднались французи довкола LFB.

Україна – одна з десяти країн світу має свій національний фракціонатор і досвідчених фахівців. Час визнати недоліки, про які говорять факти та об’єднати зусилля.

Все у нас вийде!