Фінансовий дискомфорт: чи виправдана реформа банківського сектору

Через два місяці Україна минатиме чергову фінансову віху.

На початку вересня буде здійснено останній платіж (еквівалент близько 158 млн доларів) із повернення коштів за програмою stand-by Міжнародного валютного фонду (МВФ), затвердженою у буремний 2014 рік.

Відтоді минуло 5 років. На момент затвердження програми stand-by Україна та її фінансова система ще не знали, з якими викликами доведеться стикнутися у 2014-2015 роках, через що пізніше довелося замінювати програму stand-by на більш велику програму EFF 2015 року.

Проте тоді одразу був добре відомий один із великих викликів – банківська система.

Уже навесні 2014 року, коли статистика про суттєве погіршення балансів банків ще не бачила світ, у меморандумі України з МВФ проблемам банківського сектору було приділено центральну увагу.

Там було зафіксовано зобов’язання щодо запровадження додаткової діагностики банків, оцінки якості активів, стрес-тестів.

Загальновідомий факт, що по-справжньому реформи можна оцінити тільки згодом.

Під час їхнього впровадження найбільше поширене сприйняття акторів – дискомфорт від зміни статус-кво.

Було би неправдою сказати, що у 2014-2015 роках українські банки щиро раділи пожорсткішанню регуляторних вимог на тлі глибокої економічної кризи та втрати активів у Криму та на Донбасі.

[BANNER1]Закриття багатьох неплатоспроможних банків, націоналізація найбільшої банківської установи, втрата вкладниками не гарантованих державою частин вкладів – на жаль, все це не давало змогу холодно, без емоцій оцінити зміни в умовах скрутних обставин.

А сьогодні, через 5 років, вже можна починати об’єктивно оцінити результати впровадження тих рішень.

По-перше, якщо відкрити програму України з МВФ 2014 чи 2015 року та порівняти завдання з результатами, то можна побачити що банківська система – практично єдина сфера, де усі завдання виконували вчасно та повноцінно (за винятком ухвалення деяких законів, важливих для банківської системи).

По-друге, банківська система, незважаючи на такі наслідки кризи, як тягар у вигляді портфелю проблемних кредитів, сьогодні вже є і одним із лідерів зростання.

Так, за підсумками 2018 року банківська система України отримала 22 млрд грн прибутку.

Фінансовий сектор минулого року був лідером економічного зростання серед ключових галузей: валова додана вартість нашого сектору збільшилася на 12,4% у реальному вираженні (за загального зростання ВВП лише на 3,3%).

Середня зарплата у фінансовій системі у 2018 році зросла на 25,6%, тобто швидше, ніж у економіці загалом.

По-третє, ми маємо банківську систему, яка є підготовленою і до майбутніх криз, і до інтеграції у європейську фінансову систему.

Наші банки сьогодні є об’єктом подібних регуляторних вимог до капіталу, прозорості, звітності, фінансового моніторингу, що і їхні європейські колеги. Зокрема, на 2021 рік заплановано перехід на нові вимоги до капіталу зі спеціальними буферами стійкості відповідно до європейських директив.

[BANNER2]Як вдалося досягнути таких результатів? Україна вже може сама роздавати рецепти.

По-перше, інституційна та операційна незалежність центрального банку.

По-друге, ухвалення чіткої стратегії змін та принципове її дотримання.

По-третє, використання кризи не як виправдовування бездіяльності (одвічна біда перетворень в Україні), а як імперативу до системних змін.

По-четверте, підтримка міжнародних фінансових інституцій – і фінансова, і технічна.

І головне – професійна та рішуча (і без перебільшень, смілива) команда людей, яка розробляє та впроваджує зміни.

Цей рецепт потрібно не просто зберегти, а й поширити на інші сфери, що потребують реформування.