Земельна децентралізація "вручну": наскільки вдалою є ініціатива уряду?

В останній день січня уряд схвалив розпорядження, згідно з яким Держгеокадастр почне процедуру передавання земель за межами населених пунктів об'єднаним територіальним громадам.

Чи позитивне це рішення? Зараз громади не можуть знайти землю навіть для пасовищ чи для потреб працівників соціальної сфери.

Якщо об’єднані територіальні громади нарешті зможуть забезпечити ці елементарні суспільні запити завдяки землям, які їм передасть Держгеокадастр, то це вже добре. Проте чи вирішить такий крок уряду всі питання у земельній сфері, які стоять перед громадами? На жаль, ні. Це можна зробити лише на рівні закону.

Законопроектів багато. Потрібне рішення

Проблема земельної децентралізації давно перезріла. Протягом двох скликань Верховної Ради ми разом з колегами намагалися вирішити це надзвичайно важливе питання на законодавчому рівні. Півтора року лежить у парламенті повністю готовий до другого читання законопроект №4355 на цю тему.

За моєї ініціативи також зареєстрований та отримав схвалення профільного комітету законопроект №7118-1, який стосується цієї ж проблеми і є альтернативним до урядового проекту з таким же номером. Крім того, наприкінці 2017 року президент зареєстрував у Верховній Раді законопроект №7363.

Таким чином, у Верховній Раді є ретельно відпрацьовані законопроекти з усіма можливими моделями управління державними землями в рамках земельної децентралізації. Вони відрізняються визначенням розпорядника земель — це будуть усі громади чи лише об'єднані, формою управління землями — буде це власність чи лише право розпорядження, та формою контролю.

Законопроекти містять положення, які дозволяють швидко і без зайвих витрат бюджетних коштів передати земельні повноваження на місця. Слід лише вибрати модель, яка буде найбільш ефективною, хоча всі вони абсолютно прийнятні.

Урядова ініціатива: дієва, але затратна

Як я вже казав, комплексно проблему децентралізації земельних повноважень без законодавчого врегулювання вирішити неможливо. Території об'єднаних громад іноді включають у себе чи не всю територію району. Навряд чи Держгеокадастр у стислий термін сформує і передасть у власність громадам всі землі запасу.

Передати землі запасу без землевпорядної документації для кожної ділянки не можна. Тим більше, її розробка у таких масштабах — справа витратна. Як на мене, масово витрачати на це гроші державного бюджету — не найліпша ідея.

Тим паче, що сформовані земельні ділянки об’єднані громади згодом поділять, і їх цільове призначення у значній кількості випадків буде змінене. Передбачити зараз, для яких цілей знадобиться земля в майбутньому, дуже важко.

На мій погляд, набагато простіше було б зосередити увагу на консолідації політичних сил щодо підтримки напрацьованих законопроектів, а не виконувати цю титанічну і вартісну роботу в "ручному режимі".

Я — депутат-мажоритарник і добре знаю земельні проблеми у своєму окрузі. Для мене вкрай важливо, щоб цей механізм запрацював повноцінно. Щоб землі запасу передавалися громадам у повному обсязі, щоб цей процес відбувався швидко, а не постійно "буксував" через брак бюджетних коштів.

Мета земельної децентралізації не в тому, щоб подарувати громаді ділянки. Слід зробити так, щоб господарем на своїй території була громада, а не чиновники.

Саме громада повинна визначати, кому і для яких цілей будуть передаватися землі. Громада сама повинна встановлювати та змінювати цільове призначення земельних ділянок на своїй території, визначати базу оподаткування шляхом затвердження нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Передавання земель об'єднаним громадам — не єдине питання земельної децентралізації. Не менш важливо надати громадам дієві повноваження з планування використання території у межах і за межами населених пунктів. Без внесення змін до законів вирішити усі ці питання неможливо.

Я впевнений, що комплексний закон щодо зміни повноважень з управління землями за межами населених пунктів потрібний, і він буде ухвалений.

Хочу нагадати, що перший законопроект щодо земельної децентралізації я зареєстрував 17 лютого 2014 року — чотири роки тому. Це тривалий термін. Хоча питання досі не вирішене, ці зусилля не були марними.

Усім нам — народним депутатам, представникам експертного середовища і місцевого самоврядування — нарешті вдалося вивести цю проблему на державний рівень, коли заплющувати на неї очі більше не вийде.